§ 5. Робочий час. Час відпочинку

В теорії трудового права робочий час визначають як установлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов 'язки.

В законодавстві застосовуються такі нормативи робочого часу: робочий день, що передбачає встановлену законом тривалість роботи працівника у межах доби; робоча зміна, яка включає в себе тривалість праці згідно графіку протягом доби та робочий тиждень - встановлена у законі в годинах тривалість праці в межах календарного тижня.

В законодавстві також застосовуються норми «робочий місяць» і «робочий рік», але вони виводяться розрахунковим шляхом і на рівні закону не регламентуються.

Згідно із ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства та організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в КЗпП України.

При цьому, відповідно до ст. 52 КЗпП України, робочий тиждень установлюється: або п 'ятиденний з двома вихідними днями, при якому тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня; або шестиденний з одним вихідним днем, при якому тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 години при тижневій нормі 24 години.

П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою.

Згідно із ст. 51 КЗпП України скорочена тривалість робочого часу встановлюється: для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень; для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більше 36 годин на тиждень.

Напередодні святкових і неробочих днів відповідно до ст.73 КЗпП України, тривалість роботи працівників, крім працівників віком від 15 до 18 років та працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, скорочується на одну годину як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Ч. 1 ст. 54 КЗпП України передбачає скорочення робочого часу на 1 годину при роботі в нічний час (з 10 години вечора до 6 години ранку).

Робота, яка виконується в нічний час, оплачується у підвищеному розмірі, що встановлюється генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час. Забороняється залучати до роботи в нічний час: вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП України), за винятком випадків, передбачених ст. 175 КЗпП України; осіб, молодших 18 років (ст. 192 КЗпП України); інвалідів без їх згоди (ст. 172 КЗпП України) та інших категорій працівників, передбачених законодавством.

Неповний робочий час - це встановлений угодою сторін робочий час в межах нормальної його тривалості, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові обов 'язки.

Розрізняють такі норми неповного робочого часу:

- неповний робочий день, при якому зменшується тривалість робочого дня. Встановлюється як на певний термін, так і без його зазначення;

- неповний робочий тиждень, при якому зберігається нормальна тривалість робочого дня, але зменшується кількість робочих днів у тижні;

- поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня.

Неповний робочий час встановлюється лише шляхом досягнення відповідної згоди між сторонами трудового договору.

Оплата праці на умовах неповного робочого часу провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Неповний робочий час встановлюється як при прийнятті на роботу, так і в період роботи.

При встановленні режимів праці з неповним робочим часом тривалість робочого дня (зміни), як правило, не повинна бути менше 4 годин і робочого тижня - менше 20-24 годин відповідно при 5- та 6-денному тижні.

Особа, прийнята на роботу з неповним робочим часом, не може бути переведена без її згоди на звичайні умови праці. Якщо працівник не згодний працювати в режимі неповного робочого часу, трудовий договір з ним припиняється відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем, ненормований робочий день не застосовується. Лише для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, може застосовуватися ненормований робочий день з наданням за це щорічної додаткової відпустки.

Режим робочого часу - це установлений законодавством або локальним нормативно-правовим актом порядок розподілу і використання робочого часу протягом доби, тижня, інших календарних періодів.

На рівні законодавства визначається порядок встановлення режиму праці та деякі його елементи: час початку і закінчення роботи; тривалість перерв; тривалість і правила чергування змін.

При цьому, треба розрізняти «режим робочого часу працівників» і «режим роботи підприємства», оскільки підприємство може працювати у цілодобовому режимі, а працівники - за змінами.

Конкретний режим робочого часу встановлюється локальними нормативними актами: колективним договором, правилами внутрішнього розпорядку, графіком змінності або індивідуальним трудовим договором.

Законодавство України передбачає два види режимів робочого часу: єдиний (загальний) режим робочого часу, який встановлюється для всіх працівників підприємства з урахуванням п’ятиденного або шестиденного робочих тижнів; спеціальний (індивідуальний) режим, який встановлюється для окремих працівників підприємства.

Спеціальний режим робочого часу встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості загального нормування часу трудового процесу. Межі праці таких працівників визначаються не тільки тривалістю робочого часу, а й колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).

Спеціальний режим робочого часу включає: змінну роботу, гнучкий графік роботи, роздроблений робочий день, ненормований робочий день, вахтовий метод роботи, надурочні роботи та чергування.

Змінна робота передбачає чергування працівниками рівномірно по змінах. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності (ст. 58 КЗпП України). Відповідно до ст. 59 КЗпП України тривалість перерв у роботі між змінами повинна бути не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Не допускається залучення працівника на роботу протягом двох змін підряд.

Гнучкий графік роботи встановлюється для окремих працівників або колективів у вигляді саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. Чинним КЗпП України таке поняття, як гнучкий графік, не передбачено. Однак, відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України № 359 від 04.10.2006 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо встановлення гнучкого режиму робочого часу»^[44] даний графік встановлюється за погодженням між власником і працівником як при прийомі на роботу, так і в процесі роботи, за погодженням з виборним органом профспілки, що діє на підприємстві або іншим представником трудового колективу. При цьому, вимагається повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, тижня, місяця).

Основними елементами гнучкого графіка є: перемінний (гнучкий) робочий час - початок і закінчення робочого дня; фіксований час - час обов’язкової присутності на роботі; перерви для відпочинку і харчування; тривалість облікового періоду.

Роздроблений робочий день, відповідно до ст. 60 КЗпП України, передбачає поділ робочого дня на частини, між якими є перерва тривалістю більше двох годин, або є дві і більше перерв, включаючи перерву на обід. При цьому загальна тривалість робочого дня не може бути більшою від встановленої законодавством або графіком змінності. Такий режим роботи вводиться для зручності обслуговування населення. Роздроблений режим роботи встановлюється роботодавцем за згодою з виборним органом профспілки. За роботу в таких умовах встановлюється доплата до заробітної плати.

Ненормований робочий день встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування робочого часу. Такий робочий день переважно встановлюється для: осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі; для осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості; для осіб, які розподіляють робочий час на свій розсуд. При цьому, ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем, яка має передбачати чітко визначену тривалість.

Обов’язки працівників з ненормованим робочим днем повинні закріплюватись у трудовому договорі, посадових інструкціях, правилах внутрішнього трудового розпорядку таким чином, щоб була передбачена можливість виконувати ці обов’язки, як правило, в межах нормального робочого часу. Як компенсація за даний вид роботи, надається додаткова відпустка до 7 календарних днів.

Працівник з ненормованим робочим днем не має права відмовитися від цієї роботи. Відмова без поважних причин - є порушенням трудової дисципліни, що може спричинити застосування дисциплінарного стягнення.

Список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається, як правило, колективним договором.

Вахтовий метод організації роботи передбачає використання роботи працівників поза місцем їх постійного проживання тільки за умов, якщо щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива.

Тривалість вахти не може перевищувати одного місяця, а в окремих випадках, двох місяців. При цьому, тривалість робочого дня не повинна перевищувати 10 годин. Обліковий період охоплює весь робочий час (час у дорозі та час відпочинку), який припадає на цей календарний відрізок часу. Робочий час і час відпочинку регламентуються графіком змінності, який затверджується власником за погодженням з профспілковим комітетом і доводиться до відома працівників не пізніше, ніж за місяць до введення їх у дію.

Забороняється залучати до вахтового методу роботи осіб віком до 18 років, вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років та осіб, які мають медичні протипоказання для такої роботи.

При застосуванні вахтового методу, власник зобов’язаний забезпечити працівників соціально-побутовими умовами: проживанням, транспортом, спецодягом, щоденним гарячим харчуванням, медичним обслуговуванням та ін.

Надурочні роботи - це роботи понад встановлену тривалість робочого дня.

Як правило, надурочні роботи не допускаються. Проте, відповідно до ст. 62 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки у виняткових випадках і, відповідно до ст. 64 КЗпП України, лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації.

Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається. Надурочні роботи компенсуються тільки підвищеною оплатою для кожного працівника і не повинні перевищувати 4-х годин протягом двох днів підряд та 120 годин на рік. Відповідно до ст. 65 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вести облік надурочних робіт кожного працівника.

До надурочних робіт забороняється залучати: вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП України); осіб, молодших 18 років (ст. 192 КЗпП України); працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (ст. 220 КЗпП України). Жінки, які мають дітей віком від трьох до 14 років або дитину- інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (ст. 177 КЗпП України). Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 172 КЗпП України).

Не є надурочною робота працівника з ненормованим робочим днем понад установлену норму робочого часу, крім випадків виконання за дорученням роботодавця роботи, що не входила до кола його обов’язків.

Чергування КЗпП України не визначено. Однак, у листі Міністерства праці та соціальної політики України від 2 квітня 2010 року № 89/13/116-10 «Про чергування на підприємствах і в установах» визначено, що чергування - це обов ’язок працівника знаходитися на визначеному роботодавцем робочому місці з метою вирішення невідкладних питань, не пов’язаних з трудовими обов’язками цього працівника, а також передачі інформації.

Чергування може застосовуватися у виняткових випадках і лише за згодою виборного органу профспілки. Порядок залучення працівників до чергувань передбачається колективним договором.

Не допускається залучення працівника до чергувань частіше одного разу на місяць. Особи, які не можуть бути залучені до надурочних робіт, відповідно до ст. 63 КЗпП України - до чергувань не залучаються.

Виробнича робота і службові обов’язки під час чергування не виконуються. У разі залучення до чергування після закінчення робочого дня початок наступного робочого дня має бути перенесено на пізніший час. Тривалість чергування або роботи разом з чергуванням не може перевищувати нормальної тривалості робочого дня. Чергування у вихідні й святкові (неробочі) дні компенсуються наданням відгулу тієї ж тривалості, що і чергування в найближчі 10 днів.

Облік робочого часу - це фіксування відомостей про явку працівників на роботу і виконання ними встановленої тривалості робочого часу.

Облік робочого часу ведеться в табелях встановленої форми. При цьому, надурочні роботи, чергування, відрядження тощо, враховуються окремо.

Видами обліку робочого часу є: поденний облік, який застосовується в тому разі, коли працівник має однакову тривалість добової роботи; щотижневий облік, який використовується, коли тривалість щоденної роботи може бути неоднаковою, але за тиждень працівник реалізує встановлену норму робочого часу - 24, 36 год. тощо, але не більше 40 год.; підсумований облік робочого часу, який допускається на безперервно діючих підприємствах, а також при виконанні окремих видів робіт, де за умовами виробництва не може додержуватися встановлена для певної категорії працівників стабільна щоденна або щотижнева тривалість робочого часу.

Працівникам, для яких встановлений підсумований облік робочого часу, щотижневі дні відпочинку можуть встановлюватися в різні дні тижня відповідно до графіків змінності.

Роботодавець зобов’язаний вести облік робочого часу. Окремо ведеться облік відпрацьованого і невідпрацьованого робочого часу, надурочних робіт, відряджень, часу простою.

Для обліку робочого часу працівників підприємств застосовується Табель обліку використання робочого часу, типову форму № П-5 якого затверджено наказом Державного комітету статистики України від 5 грудня 2008 року № 489.

Облік організовується за однією із схем: карткова, жетонна, пропускна, рапортно-відомча.

Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Час відпочинку в трудовому праві визначається як встановлений законом час, протягом якого працівник вільний від виконання своєї трудової функції і може використовувати його на власний розсуд.

Аналіз трудового законодавства України дає підстави виділяти такі різновиди часу відпочинку: перерви протягом робочого дня; щоденний відпочинок (міжзмінні перерви); вихідні дні (щотижневий відпочинок); святкові і неробочі дні; відпустки.

Протягом робочого дня працівникам повинна бути надана перерва.

В свою чергу, перерва протягом робочого дня поділяється на: перерву для відпочинку і харчування, спеціальну перерву та додаткову перерву для годування дитини.

Перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин, як правило, надається через чотири години після початку роботи. Перерва використовується працівниками на свій розсуд. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникам повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час і не оплачуються.

Спеціальні перерви встановлюються за рішенням роботодавця для працівників, які працюють на відкритому повітрі в холодну пору року, для обігріву. При цьому власник або уповноважений ним орган узгоджує з профспілковим комітетом кількість і тривалість таких перерв, а також обладнання місць обігрівання.

Додаткові перерви для годування дитини надаються жінкам, які мають дітей віком до півтора року, крім загальної для всіх працівників перерви для відпочинку і харчування. Ці перерви надаються не рідше, ніж через 3 години після початку роботи, тривалістю не менше 30 хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої перерви має бути не менше однієї години. Строки і порядок надання перерв встановлюються власником або уповноваженим ним органом. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

Щоденний відпочинок (міжзмінна перерва) - це час відпочинку в період між закінченням попереднього робочого дня (робочої зміни) і початком наступного робочого дня (робочої зміни).

Тривалість щоденного відпочинку залежить від тривалості робочої зміни і режиму роботи. Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється. Як правило тривалість такої перерви 15-16 годин.

Вихідні дні (щотижневий відпочинок) встановлюються тривалістю не менше 42 годин. При п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються 2 вихідних на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається лише з дозволу профспілкового комітету підприємства у виняткових випадках.

Згідно із ст. 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі в подвійному розмірі.

На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв’язку з необхідністю обслуговування населення, вихідні дні встановлюються місцевими радами і можуть надаватися в різні дні тижня.

У святкові і неробочі дні допускаються тільки роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови, роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні й навантажувально- розвантажувальні роботи.

У випадку, коли святковий, або неробочий день збігається з вихідними, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Робота у святкові і неробочі дні компенсується у подвійному розмірі відповідно до ст. 107 КЗпП України.

Відпустка - це вільний від роботи час, який обчислюється в календарних днях із збереженням на її період місця роботи (посади) та заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» встановлюються такі види відпусток: щорічна відпустка, яка включає в себе основну відпустка та додаткову відпустку за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; додаткова відпустка у зв’язку з навчанням; творча відпустка та відпустка для підготовки та участі в змаганнях; соціальна відпустка, яка поділяється на відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та додаткову відпустку працівникам, які мають дітей; відпустка без збереження заробітної плати.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки.

Згідно зі ст. 79 КЗпП України щорічна відпустка повної тривалості у перший рік роботи надається працівнику після закінчення шести місяців безперервної роботи на певному підприємстві, в установі, організації. До закінчення зазначеного терміну відпустку може бути надано у випадках, передбачених законодавством. Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. Невикористані працівниками відпустки за попередні роки повинні надаватися не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Щорічна відпустка повинна надаватися у встановлений термін. Заміна відпустки грошовою компенсацією не допускається, крім випадків звільнення працівника, що не використав відпустку. Дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, до щорічних відпусток не включаються. Святкові і неробочі дні при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються.

Черговість надання відпусток визначається графіками. Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише у випадках, передбачених ч. 8 ст. 79 КЗпП України.

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

За бажанням працівника частину щорічної відпустки замінюють грошовою компенсацією, причому тривалість наданих працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше, ніж 24 календарних дні.

Особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.

У разі смерті працівника грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.

Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням надаються працівникам, які здобувають середню та вищу освіту, навчаються в закладах післядипломної освіти та аспірантурі.

Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.

Відпустка для підготовки та участі в змаганнях надається працівникам, які беруть участь у всеукраїнських та міжнародних спортивних змаганнях.

На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв ’язку з вагітністю та пологами. Особам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення такої ж тривалості, як і відпустка у зв’язку з пологами.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може бути використана повністю або частинами матір’ю чи батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину.

Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. Дана додаткова відпустка надається понад щорічні відпустки і, за наявності декількох підстав для надання цієї відпустки, її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Відпуски без збереження заробітної плати надаються працівнику за його бажанням відповідно до ст. 84 КЗпП України та у випадках, передбачених ст. 25 Закону України «Про відпустки^[45]». За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.