§ 11. Правова система і система права

Під правовою системою треба розуміти комплекс взаємопов’язаних і узгоджених юридичних засобів, що призначені для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, які виникають внаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності та його деформація, правопорядок тощо).

Правова система базується на праві, формується у зв’язку з ним, має вторинний характер щодо базисних відносин, існує у вигляді складного комплексного утворення, складається з ряду елементів.

До елементів правової системи належать:

- статичні: система права; система законодавства; правові принципи; правова культура; юридичні установи; юридична техніка; юридичні терміни; правова політика;

- динамічні: правотворчість; правореалізація; юридична практика; правові відносини.

Система права — це об’єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка полягає в єдності і погодженості всіх юридичних норм та їх розподілі за галузями, підгалузями та інститутами права.

Система законодавства — це цілісна сукупність всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що являє собою зовнішній вираз системи права.

Принципи права — це основоположні ідеї, керівні засади, що виражають сутність права і виходять із головних ідей справедливості та свободи.

Правова культура — це глибоке знання і розуміння права, виконання його вимог як усвідомленої необхідності та внутрішньої переконаності.

Юридичні установи — це державні та недержавні органи, організації, установи, посадові особи, які займаються правотворчою, правозастосовчою, правоохоронною діяльністю.

Юридична (законодавча, нормотворча) техніка — це сукупність правил і прийомів підготовки, формування та опублікування нормативно-правових актів.

Юридичні терміни — це слова або словосполучення, які достатньо чітко позначають визначені правові поняття.

Правова політика — це засади, принципи, напрями та завдання правового регулювання суспільних відносин, а також стратегія і тактика його здійснення.

Правотворчість — це діяльність компетентних державних органів, їх посадових осіб або всього народу щодо встановлення, зміни чи скасування юридичних норм.

Правореалізація — це здійснення встановлених правових норм у діяльності суб’єктів права в результаті дотримання заборон, виконання юридичних зобов’язань, використання суб’єктивних прав.

Юридична практика — це діяльність та накопичений у результаті цього досвід компетентних органів, посадових осіб і громадян з видання та реалізації юридичних норм.

Правові відносини — це специфічні суспільні відносини, учасники яких виступають як носії прав і обов’язків, встановлених нормами права.

Правова система виконує певні функції, зокрема, інтегративну, регулятивну, комунікативну і охоронну.

Головною і визначальною є функція інтеграції суспільства, об’єднання різних верств населення для досягнення певного рівня життя, реалізації важливої ідеї. Наприклад, щодо України - це побудова громадянського суспільства, незалежної, соціальної, правової, демократичної держави. Інтегративна функція забезпечує об’єднання всіх правових інститутів із правовою поведінкою і правовою діяльністю в єдине ціле, їх взаємодію з іншими соціальними інститутами, які дають змогу забезпечити цілісність соціуму. Роль цієї функції має постійно зростати в умовах трансформації українського суспільства, створення консенсусних стосунків соціальних груп, поєднання розвитку демократії з відповідальністю, підвищення довіри населення до держави, підтримання суспільного спокою і соціального миру. Регулятивна функція правової системи знаходить вираження у формуванні нормативної основи, відповідних зразків діяльності, їх включення в масову та професійну правову свідомість і поведінку.

Із функції регулювання випливають інші функції правової системи: фіксація правової волі народу, моделювання суспільних відносин (правовідносин), офіційне визначення міри свободи суб’єктів права тощо.

Комунікативна функція правової системи забезпечує одержання учасниками правовідносин інформації про те, якою є позиція держави щодо необхідної, дозволеної чи забороненої поведінки. Соціальна життєдіяльність індивідумів органічно пов’язана з одержанням, сприйняттям, засвоєнням і використанням такої інформації.

Охоронна функція правової системи органічно пов’язана з попередніми. Її соціальне призначення полягає в охороні загальнозначущих, соціально важливих політичних, економічних, культурних, етнонаціональних, особистих відносин та подолання явищ, що завдають шкоди розвитку цих відносин. Ця функція реалізується шляхом правового впливу на поведінку людей, що здійснюється відповідно до волі і свідомості суб’єктів шляхом встановлення заборон і можливості практичної реалізації юридичної відповідальності. Цій меті підпорядковані такі правові засоби, як встановлення заборони на дії, що порушують права громадян, громадських організацій, держави, визначення охоронних юридичних фактів (формулювання складів правопорушення, встановлення санкцій, широкі засоби профілактики правопорушень).

Серед багатьох сучасних правових систем можна виділити їх сукупності (об’єднані в групи за найтиповішими ознаками) за найбільш характерними рисами, що властиві певній правовій сім’ї.

Правова сім'я - досить широка сукупність національних правових систем у межах одного типу права, що об'єднані спільністю історичного формування, структури джерел, провідних галузей та правових інститутів, юридичної культури і мислення, а також практикою правозастосування.

Основні види правових сімей:

- романо-германська правова сім 'я;

- англосаксонська (англо-американська) правова сім 'я;

- соціалістична правова сім 'я;

- сім 'їрелігійного спрямування;

- сім 'ї традиційного та звичаєвого права.

Система права — це об'єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка полягає в єдності та погодженості усіх юридичних норм і диференціації їх за галузями, підгалузями та інститутами.

Норма права — це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки людей, що має загальний характер, встановлюється або санкціонується державою для регулювання суспільних відносин і забезпечується її авторитетом.

Складовими елементами норми права є гіпотеза, диспозиція, санкція.

Гіпотеза - складова частина норми права, що визначає умови, за наявності яких суб'єкти мають здійснювати свої права та обов 'язки, визначені в диспозиції цієї норми.

Диспозиція - складова частина норми права, що визначає саме правило поведінки, згідно з яким дозволяється, забороняється або рекомендується проведення певних дій. Диспозиція розподіляє між учасниками правових відносин права та обов’язки.

Санкція - складова частина норми, яка в разі її невиконання, визначає заходи щодо відновлення порушеного права та покарання правопорушника.

Галузь права — це сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та регулюють суспільні відносини певного виду своїм особливим методом.

До основних галузей системи права України треба віднести: конституційне, адміністративне, кримінальне, цивільне, міжнародне, фінансове, трудове, господарське, сімейне, житлове, земельне, кримінальне процесуальне, кримінально-виконавче право та ін.

Галузі права поділяють на:

- профілюючі (традиційні);

- процесуальні;

- спеціальні.

Профілюючі галузі утворюють юридичну основу, обов’язкову частину системи права (конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне).

Процесуальні галузі закріплюють порядок застосування матеріального права (цивільний, кримінальний, адміністративний, господарський та ін.).

Спеціальні галузі на базі профілюючих розвивають основні галузі права і забезпечують спеціальний правовий режим для того чи іншого виду суспільних відносин (трудове, господарське, екологічне, земельне, сімейне, фінансове право та ін.).

Підгалузь права — це окрема частина галузі права, що об'єднує норми та інститути, які регулюють спеціальні види суспільних відносин (інтелектуальне право в межах цивільного права, зобов'язальне право в межах цивільного права, спадкове право в межах цивільного права, податкове право в межах фінансового права та ін.).

Правовий інститут — це частина галузі права, яка складається з сукупності правових норм, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини. Інститути поділяються на галузеві та міжгалузеві, прості та складні, регулятивні та охоронні (інститут референдуму, інститут права власності, інститут земельного права, інститут податкового права, інститут необхідної оборони тощо).

Система права характеризується такими рисами:

- розкриває внутрішню побудову, організацію права, співвідношення його структурних елементів;

- має об’єктивний характер, відображає реальний стан суспільних відносин;

- складові елементи системи права відповідають усім вимогам системності, а також підлягають процесам інтеграції та диференціації;

- як цілісне структурне утворення, система права має риси єдності, відмінності, взаємодії та узгодженості складових елементів, здатності їх до поділу; обумовленості матеріальними умовами життя суспільства, об’єктивними потребами та інтересами соціального прогресу.