Співвідношення політичної та державної влади

Виключним правом легітимного застосування фізичної сили корис­тується лише державна влада - форма суспільної (політичної) влади, яка спирається на спеціальний апарат примусу і має монопольне право вида­вати закони й інші розпорядження, обов ’язкові для всього населення.

Поряд із визначенням державної влади як особливої форми політич­ної влади, тобто як більш вузького поняття відносно більш загального, іс­нує намагання протиставити ці поняття. Воно зустрічається здебільшого в політичній агітації та заявах політиків, які проголошують намір займатись виключно державним управлінням, а не політичною діяльністю. Безумов­но, державне управління є формою політичної діяльності, але особливою формою, в якій власне політична боротьба за владу нарешті посідає своє дійсне - підпорядковане цілям використання цієї влади - місце. Втім, на практиці державна влада часто використовується у вузьких політичних цілях, тобто владних інтересах окремих груп, партій, осіб, і тоді боротьба за її утримання знову стає важливішою, аніж її використання за призна­ченням.

Усвідомленню справжньої суті державної влади може допомогти її протиставлення недержавній політичній владі (йдеться переважно про владу політичних партій). С. Рябов виділяє такі відмінні характеристики державної та недержавної політичної влади:

Суб'єкти та об'єкти політики і влади

У системі політичних відносин розрізняються суб’єкти та об’єкти. Суб'єкти (актори ^[II]) політики - це всі учасники політичних відносин (окремі громадяни, соціальні групи, громадсько-політичні організації, дер­жави, коаліції держав тощо).

Суб’єкти політики можуть бути як активними, так і пасивними. Активні суб’єкти політики, тобто ті актори, які реально здійснюють регу­лювання політичних відносин, яким тією чи іншою мірою належить полі­тична влада, називаються суб'єктами влади. Це перш за все держава та її органи, органи місцевого самоврядування, політичні партії та громадсько- політичні організації, окремі політичні діячі або групи політиків, певною мірою - у демократичних режимах - увесь народ. Натомість пасивні суб’єкти політики - пересічні громадяни, соціальні й етнічні групи або на­род загалом, а також інші актори, які не мають на даний час доступу до влади, є об’єктами влади. Власне, народ завжди, навіть у найрозвинуті­ших демократіях, є об’єктом влади, - адже влада й виникає для того, щоб керувати суспільством. Відмінності між державами полягають у тому, на­скільки народ та окремі його частини є одночасно і суб’єктами влади.

У цьому контексті можна навести класифікацію політичних акторів Ґ. Алмонда з точки зору усвідомлення ними своєї участі в політиці. Він розрізняє, зокрема: партисипантів, які відрізняються цілком усвідомленою участю, утвердженням своїх осмислених інтересів і цінностей; підданих, для яких характерна напівсвідома участь, тобто розуміння смислу ролей при безумовному підкоренні їм як чомусь незаперечному; і паройкіальних, тобто повністю несвідомих, стихійних учасників політики.