Політика і мораль

У сучасній практиці все більш актуальним стає питання про співвід­ношення моралі й політики. Політика розцінюється багатьма людьми як «брудна справа», та на це дійсно є підстави.

М. Вебер підходив до цього питання, розрізняючи «етику переко­нання» й «етику відповідальності». Етика переконання є діянням на під­ставі певних принципів, отже, за наслідки цих діянь відповідає той, хто встановив ці принципи (наприклад, Бог). Етика відповідальності є діянням заради певних цілей та інтересів, де визначальним є вже не дотримання абстрактних принципів, а розуміння відповідальності за власні діяння, від­повідність мети і засобів. Отже, політична мораль - в її відповідальності. Аморальною є безвідповідальна політика, хибне співвідношення мети й засобів.

Навпаки, російська релігійна філософія намагалась відновити поєд­нання політики та етики, підкорити політичну діяльність моральним прин­ципам. Вол. Соловйов писав: «Здравая политика есть лишь искусство наи­лучшим образом осуществлять нравственные цели в делах народных и ме­ждународных. Область вопросов политических есть лишь новая, более широкая и сложная сфера для применения тех самых идеальных начал, которыми должна управляться личная деятельность каждого». Очевидно, він правий у тому, що людина, яка діє в політиці, залишається моральною істотою, тобто або виходить, або не виходить із вимог моралі. Але якщо відділення політики від моралі - «хибний та шкідливий забобон», то треба визнати, що цей забобон є досить стійким, так що «всё политическое суще­ствование человечества - наследственная болезнь». Головною проблемою моральної філософії політики є примирення ідеалу з дійсністю.