Поняття, функції та ознаки політичної влади

Політична влада - це реальна здатність одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогою публічно-правових норм й інсти­туцій. Особливостями політичної влади є: верховенство (відносно інших видів суспільної влади); публічність (суспільний, безособовий і відкритий характер); моноцентричність (єдиний центр прийняття рішень); легаль­ність (здійснення на підставі правових норм); різноманітність ресурсів (примус, економічні, соціальні, духовно-інформаційні засоби); кумулятив­ний характер (політична влада відкриває доступ до економічної, соціаль­ної, духовно-інформаційної).

Політична влада відрізняється від інших видів соціальної влади сво­їми функціями:

• соціально-політичне цілеспрямування;

• владно-політична інтеграція суспільства;

• регулювання режиму соціально-політичної діяльності;

• забезпечення цілісного управлінського впливу на суспільні про­цеси.

Таким чином, публічна політична влада - це право і можливість розпоряджатися людьми й матеріальними цінностями заради задоволення суспільних інтересів і потреб. Отже, влада може розглядатися з трьох сто­рін: її прав, її можливостей та її мети.

1. Влада за правом здійснює контроль і примус, якщо вона є

легітимною (з лат. legιtιmus - законний). Легітимність влади ґрунтується на визнанні або підтвердженні законності певного права або повноважен­ня здійснювати владу. Легітимізація може здійснюватися шляхом відпові­дних процедур, але не зводиться до формальної відповідності букві закону (юридичний позитивізм). Головним є прийняття народом певної системи норм і цінностей, умов і правил «гри», визнання сили загальності й обов’язковості за настановами чиєїсь волі. Легітимність надає владі авто­ритету, який примушує підкорятись їй незалежно від застосування або незастосування сили, тобто є ненасильницьким впливом влади. Важливо при цьому, чи базується цей авторитет на сліпому підкоренні, чи на усвідом­ленні справедливості влади.

За М. Вебером, існує три шляхи набуття владою легітимності, або виправдання її авторитету:

1) традиційний - панування на підставі традицій та звичаїв, які освячені часом;

2) харизматичний - панування на основі позабуденного особистого дару - харизми (грец. χάρισμα - милість, божий дар), який тягне за собою повну особисту відданість і довіру;

3) раціонально-легальний - панування на підставі виконання та дотримування встановлених правил, які вважаються законними, доцільни­ми, раціональними, а тому й обов’язковими.

До Веберової класифікації можна додати ідеологічний шлях набут­тя легітимності. Ідеологічна легітимність - це виправдання влади за допо­могою ідеології, що вноситься в масову свідомість. Ідеологічна легітим­ність може бути класовою (побудованою на визнанні пріоритету певного стану, класу) або етнічною. Етнічна легітимність проявляється у форму­ванні владних структур, політичної еліти за національною ознакою.

Протилежністю легітимної влади є влада узурпована (від лат. usuη3atιo). тобто захоплена, отримана незаконно. Втім, часто-густо межа між легітимною та узурпованою владою є рухливою, й одна може перетво­рюватись в іншу.

2. Можливості влади зумовлені її ресурсним потенціалом. Потенціал влади - це сукупність усіх її ресурсів. За характером ресурси поділяються на: утилітарні (матеріальні й соціальні блага - фінанси, това­ри, послуги, пільги та привілеї); примусові (заходи адміністративного і кримінального впливу, силові структури); нормативні (правові та політичні норми). Відповідно до основних сфер життєдіяльності суспільства виокре­млюються економічні, соціальні й духовно-інформаційні ресурси влади.

Для реалізації своїх завдань влада має спиратись на силу, тобто мо­жливість у разі потреби примусово досягти бажаного результату. Легітим- ність влади завжди підкріплюється авторитетом її сили, інакше найлегіти- мніша влада стає пустим місцем.

1) державна влада не може належати нікому без правового повнова­ження;

2) державна влада у межах кожного політичного союзу має бути єдиною;

3) державна влада завжди має здійснюватись кращими людьми, які б відповідали етичному та політичному цензові;

4) політична програма може містити тільки такі заходи, які переслідують загальний інтерес;

5) програма влади може включати тільки такі заходи та реформи, які можуть бути здійснені;

6) державна влада повинна дотримуватися соціальної справедливос­ті, яка не зводиться до формальної рівності громадян, а має враховувати також їх неоднаковість.

3. В аксіомах І. Ільїна мова йде не тільки про легітимність влади, але й про її спрямованість, мету. Влада є об ’єктом політичної дія­льності, але вона може використовуватись у загальних інтересах, а може (і часто-густо відбувається саме це) - у власних інтересах тих, хто її має; на­решті, для декого вона має цінність як така, безвідносно до благ або приві­леїв, що з нею пов’язані. Виправданість влади її справедливістю та відпові­дальністю перед інтересами всього суспільства є третьою докорінною за­садою її авторитету. Влада нелегітимна є свавіллям, влада безсила є нісені­тницею, влада несправедлива й корумпована є зграєю розбійників.