Лідерство і легітимізація політичної влади.

Легітимність влади — це суспільне визнання, довіра і підтримка, які роблять їй суспільство, народ.

Поняття "легітимність влади" уперше було введено Максом Вебером. Він виділив три основних джерела (підстави) законності, правомірності політичної влади:

• відповідно до традиції (монархія);

• харизматичний тип (у зв’язку з величезною популярністю і культом особистості політичного діяча);

• раціонально-правовий тип — ця влада визнається народом тому, що вона спирається на раціональні, визнані їм закони.

Серед ресурсів політичної влади можна виділити економічні, соціальні, силові,

інформаційні та ін. Економічні ресурси потрібні і для завоювання влади, і для реалізації її цілей, і для її підтримки.

Силові ресурси виконують функцію забезпечення оборони країни, охорони внутрішнього порядку, у тому числі забезпечення безпеки політичної влади, недопущення яких-небудь намірів на владу з метою її скинення.

Соціальні ресурси. Соціальна політика у великих

сучасних західних країнах будується таким чином, що в збереженні існуючої політичної влади зацікавлена більшість населення: тут широка система страхування, високий рівень пенсійного забезпечення, широко розвита система

благодійних організацій і т д.

Інформаційні ресурси — це засоби масової інформації.

Основні функції політичної влади:

1) керівництво суспільством у цілому і кожній його сфері;

2) функція оптимізації самої політичної системи, пристосування її інститутів до цілям, задачам і самій суті тих сил, що прийшли до влади;

3) функція забезпечення стабільності в країні.

Існують дві форми політичної влади: індивідуальна і інституалізована.

2. Легітимізація політичної влади.

Примус і насильство є не єдиним засобом влада для досягнення своїх цілей. Як правило, правляча еліта суспільства змушена вдаватися до фізичного примушення лише у виключних випадках, коли вичерпані усі інші ресурси влади.

Це означає, що політичний панування передбачає не тільки примус з боку правлячої меншини, а й згода більшості підкорятися.

У політології та легітимною вважається та влада, яка спирається добровільну згоду підкорятися, а не нав'язується їм силою. Така легітимна (від лат. Legitimus - законний) влада сприймається населенням як правомірна та справедлива. І навпаки, якщо правляча група не користується народною довірою і змушена постійно вдаватися до засобів примусу, то влада такої групи прийнято вважати нелегітимною.

До поняття «легітимність» за змістом близько інше поняття - «легітимація». Легітимація - це процедура суспільного визнання або

підтвердження законності будь-якого права або повноважень діючої особи, а також визнання законності існуючих політико-правових відносин. Легітимність політичного явища не означає його юридично оформленої законності, і тому легітимацію не слід змішувати з легалізацією, а легітимність - з легальністю, тобто з законністю. Легітимація не володіє юридичними функціями і не є правовим процесом. Легітимація стверджує політику і владу, пояснює і виправдовує політичні рішення, створення політичних структур, їхня зміна та оновлення і т.д. Одночасно вона є і необхідною умовою дотримання законів.

Види легітимації: Як показує аналіз політико- правових відносин, що складаються в різних країнах і на різних історичних етапах, існують досить різноманітні підстави легітимації. Тому їх прийнято класифікувати за різними типами. Класична типологія легітимації, не втратила значення по сьогоднішній день, запропонована М. Вебером. Все розмаїття легітимації політико - правових відносин він зводить до трьох основних типів: традиційної, харизматичної і раціонально- правовий. Які ж особливості характерні для кожного з цих типів легітимації влади?

Традиційна легітимація політико-правових

відносин грунтується на звичаї, норми якого виступають в якості основи панування і підпорядкування.

Харизматична легітимація політики-правових відносин грунтується на авторитеті лідера, якому приписуються виняткові риси. У даному випадку між лідером і масами встановлюються інтенсивні емоційні зв'язки, а слова і справи такого лідера оточуються ореолом непогрішності.

Раціонально-правова легітимація, або

легальний тип встановлення політико-правових відносин, що грунтується на визнанні юридичних норм, що регулюють відносини управління та підпорядкування. Найбільш розвинутою формою цього типу легітимності є конституційна держава.

Принципи легітимації:

Принцип суверенітету народу виражається у праві громадян на комунікацію між собою і з правлячою елітою і участь у виробленні спільних

рішень, які зачіпають їхні власні інтереси. Реалізація цього принципу забезпечує

громадянську (публічну) автономію населення країни від політичної влади і захист їх інтересів від свавілля влади.

Що ж стосується принципу прав людини, то він знаходить своє вираження у класичних права людини, що забезпечують громадянам життя, свободу і їх особисту (моральну) автономію. Разом ці принципи забезпечують собою легітимне панування законів і з точки зору індивіда як громадянина (принцип суверенітету народу), і з точки зору індивіда як особистості (принцип прав людини).

Таким чином, визнання легітимності влади, а в широкому сенсі політико-правових відносин, має надзвичайно важливе значення для її ефективності.

3.