ОСНОВНІ ОЗНАКИ ДЕРЖАВИ

Аналіз держави з точки зору компонентів, що її складають не вбачає розділ держави та суспільства. Суспільство і держава, з точки зору такого підходу, складає єдине ціле. Однак, держава є не лише територіально-національним утворенням, але й головним політичним інститутом суспільства, особливою формою організації політичної влади у суспільстві.

1. Національне самовизначення. Держава об’єднує все населення, що проживає на даній території. Субстанціональним елементом державності виступає нація, що політично самовизначилась. Держава не може виникнути, поки в нації не з’явилось усвідомлення необхідності верховної влади і не має її конкретних носіїв та виразників. Лише тоді, коли в суспільстві створені передумови для національного самовизначення, стає можливим формування державності. Верховна влада консолідує навколо себе націю і керує нею, насамперед у спільних інтересах.

2. Наявність публічної влади, що стоїть над суспільством і управляє ним – особливої управляючої системи (механізму) керівництва основними сферами суспільного життя. У разі потреби ця система може застосувати примус. Ніхто не може довільно приймати рішення про своє існування в суспільстві поза державою, або про непідкорення державній владі, оскільки приналежність до неї є суспільною необхідністю, вимушеною й такою, що регулюється державним і міжнародним правом.

3. Провідне місце в системі публічної влади належить державному апарату. Державний апарат – це прошарок політичної еліти, „корпорація”, яка практично здійснює владу в державі, „рухаючи” всю велику й складну „державну машину”. Державний апарат складається з державної бюрократії (чиновників різних рангів). „Існування державної влади, – писав К.Маркс, –находить свій вираз саме в чиновниках, армії, адміністрації, судах”^[12].

4. Монопольне право на використання насилля тими, хто володіє владою. Тільки держава має право на використання насилля (у тому числі й фізичного) по відношенню до своїх громадян у ситуаціях, встановлених законом. Держава має первинне, вище у порівнянні з іншими організаціями право застосовувати насилля у межах держави. Для цього вона має й організаційні можливості у вигляді апарату примусу.

5. Суверенітет – тобто незалежність і верховенство у внутрішніх справах. Суверенітет має внутрішній й зовнішній виміри. Це означає, що держава розпоряджається вищою й необмеженою владою по відношенню до внутрішніх суб’єктів, існуючих на його території (громадяни, організації), а інші держави зобов’язані поважати цей принцип.

Політичний зміст державного суверенітету можна визначити як здатність суб’єктів, що діють через державу і в його кордонах, гарантувати суспільству самостійність та незалежне існування та розвиток.

6. Юридичний порядок (наявність права), тобто обов’язкових правил поведінки, встановлених й санкціонованих публічною владою. Тільки держава має право на регулювання суспільного життя за допомогою права, законів. Держава виступає не лише творцем, але й охоронцем, наглядачем встановленого нею правового порядку на всій своїй території. За допомогою права держава як політичний інститут закріплює визначений порядок суспільних відносин й норм, а також структуру й порядок діяльності державного апарату.

7. Податки – обов’язкові платежі громадян, державних та приватних установ та підприємств, які може встановлювати та збирати лише держава. Податки складають основне джерело надходжень коштів у державний бюджет для покриття видатків держави при здійсненні нею своїх функцій. Податки створюють умови економічної самостійності держави. Мудра податкова політика сприяє зростанню добробуту населення і підйому виробництва.

8. Відносна сталість – це одна характеристика держави, що відбиває її просторово-часовий характер, дію юридичного порядку певної політичної еліти на конкретній території у конкретний час. Так, характеристика держави Україна у 1917-1918 рр. XX ст. буде відрізнятися від подібної характеристики України на початку XXI ст.

На основі вищевказаного можна дати таке визначення держави. Держава – це багатоаспектний політичний інститут суспільства, що виступає, з одного боку, як особливий апарат управління, а, з іншого боку, як асоціація усіх членів суспільства (громадян, підданих), розташованого на визначеній території на основі права.