Екологічна криза сучасності

Всім нам доводилося неодноразово чути про те, що ми є свідками глобальної екологічної кризи. Що означає це по­няття?

Перш за все слід розділити поняття кризи, катастрофи та колапсу.

Слід розрізняти локальні, регіональні і глобальні кризи. Локальні пов’язані з проблемами окремих місць існування та окремих популяцій людини, регіональні охоплюють великі області, а глобальні поширюються на всю земну кулю.

Таким чином, говорячи про екологічну кризу, ми ствер­джуємо, що нинішня біосфера нестійка і може перейти в якийсь новий стан, що буде істотно відрізнятися від того, до якого пристосувалися ми й інші жителі нашої планети. З цієї точки зору екологічна криза — спостережувана нами даність. Ймовірно, завдання, що стоїть перед нами, — не «побороти» кризу, а уникнути переходу екологічної ката­строфи в колапс біосфери.

Біосфера проходила через кризи та катастрофи задовго до появи людства. Широко відомим є масове вимирання (в палеонтології його називають «кризою», хоча в наве­деному вище сенсі ясно, що мова йде про катастрофу) на кордоні крейди і палеогену. Ще масштабнішою була катастрофа на кордоні пермі і тріасу. Те, що палеозойська, мезозойська і кайнозойська ери поділяються саме за цими катастрофами, зовсім не дивно: кожна з них означала пе­рехід біосфери в нову якість. Однак говорячи про ці кризи і катастрофи, треба зауважити, що їх тривалість станови­ла не менше десятків і сотень тисяч років.

Численні кризи доводилося переживати і нашому виду. Наприклад, популяційно-генетичні дослідження свідчать, що на якомусь етапі нашої історії (ще до розселення Homo sapiens за межі Африки) чисельність всього нашого виду знижува­лася до декількох десятків особин. В популяційній генети­ці такі падіння чисельності називають проходженням через «пляшкове горлечко», його наслідком є суттєве зниження генетичної різноманітності. Як не дивно, незважаючи на ра­сові та національні відмінності, представники нашого виду генетично набагато одноманітніші, ніж, приміром, шимпан­зе. Можна припустити, що шанси на вимирання у нашого виду в той момент були досить великі.

В епоху роздробленості (до того, як стати глобальним) людство не раз проходило через локальні екологічні кризи та катастрофи (а можливо, і через колапси окремих екосистем). Ці катастрофи викликалися як незалежними від популяцій людини причинами, так і були наслідком його діяльності. До перших можна віднести локальні екологічні катастро­фи, викликані нашестям сарани, або колапс середньовічних поселень норвежців Гренландії, викликаний похолоданням клімату. Однак несприятливі наслідки людської діяльності були куди масштабнішими.

Наш вид був сформований способом життя неспеціалі- зованого хижака і збирача африканських саван. У міру вдосконалення механізмів взаємодії членів у групі і пла­нування своїх дій представники нашого виду стали най­ефективнішими мисливцями, яких знала історія Землі. Розселяючись по планеті, люди починали експлуатувати різноманітні популяції великих копитних. У міру зростан­ня їх чисельності росла їх здатність скорочувати чисель­ність своїх жертв. Криза вибухнула приблизно 10—12 тисяч років тому, коли можливості для підтримки такого способу життя були вичерпані. Зросла чисельність людства, інтен­сивне полювання та кліматичні зміни, що не залежали від дій людини, призвели до повного вимирання або різкого скорочення фауни великих ссавців. Найбільшою мірою ця зміна торкнулася Євразії, але не оминула також Африку, Австралію й Америку.

Описаний перехід відбувався в різних частинах світу по- різному. В залежності від того, в якому регіоні знаходилися популяції людини, вони використовували різні сільськогос­подарські культури і переходили до вирощування різних тва­рин. Найбільш досконалі землеробські цивілізації виникли на Близькому Сході, а найменш перетвореною виявилася культура корінного населення Австралії. Подальший хід сві­тової історії виявився в значній мірі зумовлений цими об­ставинами.

Цікаво, що набір культур, який вирощується тепер, є на­слідком того вибору, який був зроблений неолітичною люди­ною. Отже, людство має «досвід» виходу з глобальної кризи, що супроводжувалася кліматичними змінами. Цей вихід був пов’язаний з хворобливою ломкою колишніх засад і зміною характеру відносин із середовищем. На жаль, цей вихід при­звів до виникнення нових локальних криз.

Найбільшим з наслідків технології скотарства під час нео­літичної революції стало утворення пустелі Сахара. На місці цієї пустелі ще 10 тисяч років тому була савана. Надмірний випас худоби викликав запустелювання цієї величезної те­риторії., Культури, що знищили цю савану, зникли разом з нею. Ймовірно, і багато азіатських пустель, як, наприклад, Каракуми, мають таке саме походження.

Сучасне людство проходить через нову кризу у своїй іс­торії. Це перша криза, через яку наш вид проходить з тих пір, як став глобальним. В силу взаємопов’язаності різних частин людства можна припустити, що воно або як ціле пройде через нинішню кризу (з більшими чи меншими втратами), або підірве можливості для свого існування в ході масштабної екологічної катастрофи чи колапсу земного середовища про­живання.

Складові сучасної екологічної кризи такі. Зростання чи­сельності людства викликало брак продовольства, енергії і прісної води. Подолання цих проблем ускладнюється змі­ною клімату, руйнуванням природних екосистем, знижен­ням біорізноманіття, забрудненням середовища і військовою загрозою.

Кожен зі згаданих тут факторів досить складний. На­приклад, забруднення — цілий комплекс змін навколиш­нього середовища:

• зміна газового складу і властивостей атмосфери (про­блеми CO₂ і О₃);

• розсіювання продуктів згорання палива і його наслід­ки — смог, кислотні дощі;

• отруєння води, повітря та ґрунту токсичними речови­нами;

• розсіювання неприродних елементів і ксенобіотиків;

• зараження повітря, води і ґрунту радіонуклідами;

• забруднення природних середовищ хвороботворними мікроорганізмами з відходів;

• деградація водойм через надмірне надходження біогенів, замори через надлишок органіки, замулювання змитими на­носами;

• теплове, шумове, електромагнітне забруднення;

• локальне забруднення найближчого середовища прожи­вання людини: їжі, повітря в приміщеннях, предметів побуту тощо.

8.6.