Шляхи поліпшення стану довкілля в світі та в Україні

Екологія на порозі ІІІ тисячоліття поставила перед політиками усіх держав світу такі гострі проблеми, як регулювання чисельності населення, екологічну конверсію виробництва, екологічну безпеку населення.

У сучасному суспільстві екологічна політика стала самостійною сфе­рою в політичній діяльності держав, формування якої почалося з 70-х років минулого століття. Саме тоді, коли проявилася швидка деградація природ­ного середовища в різних країнах світу.

Сьогодні в більш ніж 100 країнах світу створені міністерства або ві­домства, які опікуються охороною навколишнього середовища.

Україна, як європейська держава, приєдналася до процесу державного та правового регулювання збереження природного середовища. У 1991 ро­ці було створене Міністерство охорони навколишнього природного сере­довища України. За його ініціативою в 1991 році був прийнятий Закон про охорону навколишнього середовища та розпочата розробка пакету законів та законодавчих актів з екологічних проблем, включаючи охорону атмос­фери, води, рослинного та тваринного світу.

Суверенна Україна, як учасниця Конференції 1992 року в Ріо-де- Жанейро, внесла пропозицію про екологічну конверсію виробництв, при­йняла на себе зобов’язання забезпечувати екологізацію економіки та розв’язання екологічних проблем як першочергове завдання господарської та державної політики. Україна бере участь в роботі програм ООН з навко­лишнього середовища.

Об’єктивна необхідність міжнародного співробітництва в галузі охо­рони природи на міждержавному рівні випливає з глобального характеру екологічної кризи. Сьогодні розпочався процес формування нової системи цінностей соціального, економічного та етичного характеру, що включає в себе екологічний імператив.

З 1991 року в Україні запроваджена плата за забруднення навколиш­нього середовища. Заходи спрямовані на реалізацію головного принципу: не максимізація прибутків підприємців або держави, а досягнення стійко­го розвитку шляхом збалансованого природокористування так, щоб розви­ток матеріального виробництва в будь-якому регіоні забезпечував стійкість екосистем.

Економічне забезпечення збереження здорового природного середо­вища різноманітне та включає в себе:

1) державне фінансування заходів з охорони природи;

2) ліцензування;

3) нормування;

4) створення екологічних фондів;

5) систему плати за користування природними ресурсами та додатково за ресурси, що вилучаються;

6) економічні санкції (платежі та штрафи) за забруднення природного середовища;

7) економічне стимулювання зниження забруднення, пільгові кредити для реалізації екологічних робіт та впровадження екологічно чистих тех­нологій;

8) пільгове оподаткування підприємств, що впроваджують безвід­ходні технології та отримують чисту продукцію, в тому числі й сільсько­господарську;

9) право на продаж екологічно чистої продукції за підвищеними ціна­ми. Сьогоднішній рівень розвитку суспільства на перший план висуває си­стему екологічних показників.

Тринадцять країн Європи, США та Канади ввели споживчу плату - це плата за те, що за дорученням державних органів певні підприємства зби­рають, зберігають та знешкоджують відходи тих виробництв, які не упоря­дкували цієї системи самі. Відомо три основних підходи до економічної компенсації екологічних збитків: рентний, витратний і оптимізаційний.

У багатьох країнах світу прийнятий саме витратний принцип екологі­чних платежів, відповідно розміри плати за забруднення виводяться з роз­мірів витрат, що необхідні для уникнення забруднення або ліквідації його наслідків.

Поки що в світі відсутній цілісний механізм вирішення екологічних проблем.

Україна сьогодні знаходиться в скрутному економічному становищі, але намагається запровадити в життя соціально-правові важелі охорони природи:

1) введення екологічних норм та стандартів, що є обов’язковими як для підприємств, так і для окремих осіб;

2) проведення обов’язкових екологічних експертиз;

3) створення юридичних можливостей для кооперування підприємств з метою виконання екологічних програм на взаємно договірній основі;

4) розповсюдження безвідходних і чистих технологій через систему виставок та ярмарків;

5) адміністративні обмеження на види робіт та технологій, що шко­дять природному середовищу.

Дуже важливим елементом концепції екологічної безпеки в Україні й інших країнах світу є її правове забезпечення та визначення поняття еколо­гічного злочину. У міжнародному праві під екологічним злочином розумі­ють соціально небезпечні дії, спрямовані на знищення життя людей чи навколишнього середовища і дуже жорстко караються, іноді навіть до довічного ув 'язнення.

Норми екологічного права є обов’язковими, якщо вони закріплені за­конодавчо і підкріплюються заходами державного примусу для тих суб’єктів, які їх ігнорують.

Провідною державою у світі в сфері державного регулювання проблем довкілля і системи соціального захисту населення є Німеччина. Майже за 30 неповних років тут було прийнято більш як 600 різноманітних законо­давчих актів у галузі охорони навколишнього середовища.

У міжнародному екологічному праві провідне місце займає принцип запобігання, відповідно якому основною метою цивільних дій є попере­дження порушень щодо природного середовища, а не ліквідація наслідків таких порушень.

Ця вся система ще недосконала у тому аспекті, що економічно розви­нені країни використовують низку слаборозвинених країн як країни “еко­номічного гною”, розташовуючи на їхній території небезпечні для довкілля підприємства, а збитки не відшкодовують - вважаючи, що екологічні ви­трати повинні нести країни, де розташовані ці підприємства.

Державна охорона природних об’єктів здійснюється за категоріями об’єктів та територій, розроблених у Законі України про природно-запо­відний фонд. Її мета - розширити території заповідників, зберегти ландша­фти, рідкісні види тварин і рослин. Спостерігається тиск на заповідники з боку корумпованих чиновників, які дозволяють здійснювати забудови на територіях заповідників. Але громадські організації, мисливські та єгерські товариства в Україні чинять значний опір цьому явищу. Однією з найбільш 270

важливих задач охорони природи є збереження біологічного різноманіття. Конвенція про біологічне різноманіття була схвалена на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку в 1992 році.

Справді резонансною подією в Україні стала стаття відомого амери­канського вченого Девіда Рудмена про сучасні екологічні проблеми, що стоять перед людством, з коротким викладом якої можна ознайомитися у Додатку (с. 371). В основу публікації покладено виступ Д. Рудмена, прові- | дного спеціаліста Інституту всесвітнього спостереження (США), на семі­нарі "Сталий розвиток і Україна. Екологічна політика нового тисячоліття" (22 жовтня 2000 р.).

12.4.