Джерела кризового стану довкілля і екосистем в Україні

Глибоке порушення природної екологічної рівноваги та напружений стан взаємин між людиною і Природою, що пов 'язано з невідповідністю виробничих сил та виробничих відносин у людському суспільстві ресурсним можливостям біосфери, називають екологічною кризою.

Розрізняють дві категорії регіональних несприятливих екологічних ситуацій: екологічна катастрофа, в результаті якої гине велика кіль­кість живих організмів і веде до економічних збитків, та екологічна не­безпека, при якій з 'являються ознаки несприятливих змін, що ставлять під загрозу здоров 'я людини, стан виробничих об 'єктів та господарську дія­льність.

Кризи, катаклізми та інші порушення не були рідкістю впродовж іс­торії цивілізації. Одна із перших екологічних криз була тоді, коли в ре­зультаті інтенсивного полювання були виснажені запаси основної дичини - мамонтів, носорогів, гігантських оленів, степових зубрів. Поступово лю­ди перейшли від полювання як основного способу отримання їжі до земле­робства та скотарства.

При значному спустошенні земель в минулі століття - люди просто змінювали центр господарювання. Але сьогодні екологічна криза має якіс­но іншу природу, яка стала основою загальної деградації природного се­редовища. Тут значну роль відіграють технолого-виробничі причини, а та­кож складний соціальний фон з розколом людського суспільства на конку­руючі блоки, які намагаються випередити один другого, нарощуючи виро­бництво, послуги, торгівлю. Прагнення досягти більш високого рівня за будь-яку ціну ведуть до ігнорування глобальних екологічних проблем.

Як елементи тиску цивілізації на природне середовище виступають технології, що застосовуються в промисловості та сільському господарст­ві, автомобільний транспорт та урбанізація, атомні електростанції і війсь­ково-промислові комплекси розвинених країн світу, які є найбільшими споживачами ресурсів та енергії.

Техногенний тип розвитку цивілізації в умовах швидкого росту насе­лення вимагає залучення до виробничих процесів все більшої кількості природних ресурсів, що значно змінює ландшафт величезних територій.

У світі зареєстровано більше 9 млн. видів штучно отриманих хімічних речовин - ксенобіотиків (від грецького. "xenos" - чужий, "bios" - життя, тобто речовини, чужорідні живій матерії), які смертельні для живих орга­нізмів. Широкомасштабне споживання ресурсів та матеріалів веде до зрос­тання кількості відходів в промисловості і сільському господарстві.

Екологічна криза кінця 20 ст. виявилася наслідком спільної дії бага­тьох факторів, які разом тягнуть суспільство в безодню.

В Україні головним фактором екологічної кризи є економічний фак­тор. У держави і підприємств немає коштів для розбудови промисловості, сільського господарства, транспорту та інших сфер людської діяльності. А про екологічні проблеми, здійснення природоохоронних заходів та конт­ролю за забрудненням приділяється вкрай мала увага.

Сучасне виробництво - це, перш за все, гігантський споживач, після діяльності якого розрізняють такі види і джерела забруднення навколиш­нього середовища:

1. Хімічне, що призводить до надходження до навколишнього середо­вища різноманітних отруйних речовин.

2. Фізичне, до якого відносять знищення територій, шумові перешкоди та електромагнітне випромінювання.

3. Термічне, яке спостерігається при скидах у водойми нагрітої води з промислових підприємств, ТЕЦ і АЕС.

4. Радіоактивне, що пов’язане з надходженням у природне середовище радіоактивних ізотопів.

5. Засмічення, що проявляється в надходженні до навколишнього се­редовища різноманітних твердих відходів.

6. Біологічне, при якому в екосистемах з’являються не властиві їй ор­ганізми.

Одним із видів такого виду забруднення є мікробіологічне, пов’язане з розвитком у навколишньому середовищі патогенної мікрофлори.

За природними ресурсами Україна належить до найбагатших держав світу (особливо за запасами марганцю і чорних металів). Але структурна деформація економіки з орієнтацією на продаж сировини за кордон, ресур- соємність промисловості та майже знищене сільське господарство при ни­зькій екологічній культурі виробництва призвело природне середовище України до деградаційних процесів.

В Україні річний обсяг видобутку мінеральної сировини становить 1 млрд. т, а гірської маси - близько 3 млрд. т, з них лише 5-8% компонентів мінеральної сировини використовується для виробництва продукції, а ре­шта йде у відходи.

Застосування недосконалих технологій, зокрема спалювання нафти, вугілля і природного газу, призвело до того, що у 1990 році в атмосферу було викинуто 6 млрд. т вуглекислого газу промислового походження. Вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5%, а за останні 150 років він зріс на 25%, причому на 12% - за останні 30 років.

Найбільшої шкоди завдають теплові електростанції, які працюють на вугіллі. Вони становлять 75% усіх ТЕЦ і на їх частку припадає третина всіх викидів вуглекислого газу. У пило-газових викидах міститься понад 1400 шкідливих для людей і тварин речовин. Крім цього, викиди дають ме­талургійні підприємства (33%), енергетика (30%), вугільна промисловість (10%), хімічна промисловість (7%) та інші галузі і підприємства (20%). Значний тиск на навколиннє середовище спричиняють великі промислові центри України.

Визначено головні підприємства-забруднювачі на Україні.

Уперше в Україні в 1992 році Міністерством охорони навколишнього природного середовища за участю спеціалістів, науковців, громадських ак­тивістів складено список 100 підприємств, які завдають найбільшої шкоди довкіллю та здоров’ю населення. Мета даної роботи - посилити природо­охоронну діяльність у першу чергу на найбільш екологічно небезпечних підприємствах, привернути до них увагу міністерств і відомств, місцевих 264

державних адміністрацій, народних депутатів, правоохоронних органів, трудових колективів, громадських об’єднань. Мінприроди України поси­лить вимогливість до тих, хто нехтує державною, всенародною справою екологічного оздоровлення України і в межах своєї компетенції готове на­дати необхідну допомогу цим підприємствам у вирішенні непростих про­блем природокористування. Нижче наведено деякі відомості з цього пи­тання.

Вінницька область

Вінницьке виробниче об’єднання “Хімпром”.

Волинська область

Луцьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господар­ства. Очисні споруди працюють неефективно. У ріку Стир щороку скида­ються 4,3 млн. м³ забруднених стоків, а з ними 166 т органіки, 306 т завис­лих речовин, 11983 т солей.

Нововолинське виробниче управління водопровідно-каналізаційного го­сподарства. У р. Західний Буг разом із забрудненими стоками в 5 млн. м³ скидається: органіки - 190 т, завислих речовин - 214 т, азоту амонійного - 28 т.

Дніпропетровська область

Дніпропетровське виробниче об’єднання “Азот”. Один з головних за- брюднювачів повітря міста, у т. ч. фосгеном, аміаком, хлористим воднем. Рівні забруднення досягли по аміаку 10, хлористому водню - 7 ГДК. Лише 41% джерел викидів обладнано газоочисними установками. У санітарній зоні проживає 620 сімей.

Дніпропетровське виробниче управління водопровідно-каналізацій­ного господарства. Очисні споруди працюють неефективно. Щороку ски­даються 188 млн. м³ забруднених стоків. З ними у Дніпро надходить 7,8 тис. т органіки, 417 т нафтопродуктів.

Металургійний комбінат “Криворіжсталь”. Основні фонди зношені на 75%. Викидає в атмосферу 26% забруднюючих речовин, у т. ч. оксидів азоту - 46, сірчистого ангідриду - 37%. Рівні забруднення міста по оксидах азоту досягають 10, сірководню - 8, оксиду вуглецю - 3 ГДК. Газоочисни­ми установками обладнано 39% джерел викидів. Щороку комбінат скидає в р. Інгулець 83 тис. м³ забруднених стоків.

Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського. Викидає в атмосферу 15% викидів по місту, зокрема по оксиду вуглецю - 39%, сірко­водню - 73%. Рівень забруднення по сірководню у місті досягає 9,9 ГДК.

Дніпровський металургійний завод ім. Дзержинського. Питома частка у всіх викидах по Дніпродзержинську - 62%, по оксидах азоту - 30%. Рівні забруднення повітря досягають по пилу, оксиду вуглецю - 4, діоксиду азо­ту - 10, сірководню - 9 ГДК. Очисними установками обладнано 64% дже­рел викидів. Скидає щороку 180 млн. м³ забруднених стоків.

Баглійський коксохімічний завод. Забруднювач повітря бензапіреном, фенолом, ціанідами. Рівні забруднення досягають за фенолом 5, бензапіре­ном - 9 ГДК. Оснащено установками пилогазоочистки - 35% джерел вики­дів. У санітарно-захисній зоні проживає 115 сімей.

Нікопольський Південнотрубний завод. Очисні споруди працюють не­ефективно. У Каховське водосховище щороку потрапляє 364 т органіки, 2 т нафтопродуктів, 3 т заліза.

Дніпропетровський коксохімічний завод. Оснащення установками очистки - 33%, забруднює повітря фенолом, бензапіреном, ціанідами. У зоні проживає близько 400 чоловік.

Дніпровська ДРЕС. Її доля загальноміських забруднень м. Дніпропет­ровська складає 60%, у т. ч. по діоксиду сірки - 91%, оксидах азоту - 70%. Споруди біологічної очистки працюють неефективно.

Криворізький коксохімічний завод. Забруднення аналогічне іншим ко­ксохімзаводам. Несправні чи неефективно працюють лише 14% установок. Тут проживає 800 чоловік.

Дніпропетровське виробниче об’єднання “Дніпрошина”. Обсяг забру­днених стоків 11 млн. м³ на рік. У р. Мокра Сура скидається 152 т органі­ки, 195 - завислих речовин. Повністю відсутні водоочисні споруди.

Дніпродзердинське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства. Очисні споруди перевантажені. 27 млн. м³ забруднених сто­ків щороку скидається в р. Суху Суру. Нові очисні споруди не введені.

Управління водопровідно-каналізаційного господарства виробничого об’єднання “Павлоградвугілля”.

Криворізька ДРЕС. Дає 23% викидів по Дніпропетровській області. Викидає 270 тис. т сірчистого ангідриду або 64% по області, 55 тис. т ок­сидів азоту. Із стоками скидає щорічно 2 тис. т солей та багато інших шкі­дливих речовин.

Донецька область

Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча. Маріуполь посідає друге місце в Україні за кількістю промислових викидів у атмосферу - близько 600 тис. т. З них 68% - це викиди комбінату. Щороку скидає 50,3 млн. м³ забруднених стоків. Із 57 заводів очисні споруди діють лише на 33 і то незадовільно.

Маріупольський металургійний комбінат “Азовсталь ”. Викидає 28% забруднень, у санітарній зоні проживає 35 тис. чоловік. Щороку скидає 220 млн. м³ стоків.

Мабуть зайво перераховувати усі інші області України і їх підприємс­тва, підприємства Донецької, Харківської, Запорізької, Луганської, Львів­ської, Одеської областей. В Криму також має місце велике навантаження на природне середовище з боку діяльності людини. Загальне забруднення від усіх разом взятих підприємств складає астрономічну цифру.

Забруднення природного середовища в Україні знаходиться під конт­ролем, але відсутність оборотних коштів відчутно заважає здійснювати природоохоронні заходи. Бурхлива автомобілізація у великих містах Укра­їни спричиняє 60% шкідливих викидів у атмосферу. Внаслідок низької якості автомобілів і палива в повітря викидається у 6 разів більше забруд­нюючих речовин, ніж у країнах Європи.

Економічна криза в Україні спричиняє інтенсивне вирубування лісів, що порушує баланс у природі. Дуже складна ситуація в Україні з прісною водою. Близько 800 сіл користуються привозною водою, 90% сіл не мають водогону, кількість невеликих річок зменшилася на три тисячі. Спостеріга­ється зниження якості поверхневих та підземних вод, що пов’язано зі ски­данням сильно забруднених стічних вод. Основний стік (до 48%) неочи- щеної води дає комунальне господарство України. Це зумовлено недоско- нальністю очисних споруд і відсутністю коштів на їх будівництво та ре­монт. Води річок Дніпра та Дністра у багатьох випадках перевищують ГДК за вмістом нітратів - у 14 разів, нафтопродуктів - у 11, фенолу - у 10 разів. Ці річки протікають у районах інтенсивного сільськогосподарського та промислового використання. Дністер виявився найбільш забрудненою рікою України. У 1991-1992 роках, коли була впроваджена досконала сис­тема пропуску води в системі Дністровського водосховища, санітарний стан цієї річки став поліпшуватися. Забруднення річок та підземних вод призводить до істотного забруднення Азовського та Чорного морів. Щорі­чно в Азовське море скидається 1,1 млрд. м³ неочищених стоків, а в Чорне море - 2 млрд. м³. Майже усі підземні води, як показують аналізи, містять надлишок пестицидів, мінеральних добрив та інших шкідливих речовин.

Не в кращому стані знаходяться Київське, Каховське, Кременчуцьке, Дністровське та низка інших водосховищ країни. Весь Азово-Чорномор- ський басейн, що складає південний кордон України, знаходиться ще в гі­ршому стані. Азовське море за ступенем забруднення в розрахунку на 1 м³ води знаходиться на першому місці в світі.

Внаслідок непродуманих заходів з міліорації земель в Україні знище­но 1 млн. га найродючіших у світі грунтів. За даними Всесвітньої органі­зації охорони здоров'я близько 80%усіх випадків захворювань пов'язані із споживанням неякісної води.

За кількістю інсультів та інфарктів у розрахунку на 1000 мешканців сьогодні Україна, як свідчить статистика, займає перше місце в світі.

В Україні за останні 20 років кількість ріллі на одну людину скороти­лася майже вдвічі, кількість забруднених земель зросла з 13 млн. до 18 млн. га. Крім того, 2 млн. га настільки «за хімізовані», що їх рекультивація і відновлення економічно нерентабельні.

Надмірне використання пестицидів та мінеральних добрив, висока за­газованість повітря призводить до отруєння людей і тварин. Такий стан ре­чей призвів до того, що в кістках сучасної людини вміст свинцю у 50 разів вищий, ніж у наших давніх предків. Широке застосування продуктів хіміч­ної промисловості призводить до швидкого зростання серцево-судинних та онкологічних захворювань. Матеріали обстеження грунтів України пока­зують, що їхнє забруднення небезпечно зростає, має місце техногенне за­бруднення с/г грунтів викидами промислових підприємств. Особливо ве­лике воно в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запоріжській та Харківській областях. Якість грунтів у цілому по країні погіршується, що призводить до зниження їх родючості.

12.2.