Поняття якості середовища

Саме поняття “якість” має різні тлумачення у різних авторів, і тому часто буває просто неможливо розібратися, що це таке, а відтак - і ця про­блема найскладніша - дати кількісну оцінку якості.

Оскільки в екології центральним об’єктом є екосистема, в рамках якої забезпечується функціювання біосистем різного рівня організації, то най­більш логічно якість середовища розглядати як ступінь його адекватності потребам і особливостям живої матерії.

Принагідно варто зауважити, що для будь-якої біосистеми є свої оп­тимальні значення параметрів зовнішнього (для неї) середовища. Варто згадати дисертацію відомого російського письменника Костянтина Паус- товського, яка була присвячена саме цій проблемі. К. Паустовський під­креслював, що середовище, яке, на погляд пересічної людини є просто жа­хливим (мова йшла про болото, де маса комарів, специфічні запахи тощо), з точки зору жаб є просто райським куточком.

Тому розмови загалом про якість, безвідносно до того, якість середо­вища для кого визначається, є, принаймні, беззмістовними.

Дещо різні поняття «якість середовища» має для біологічних систем різного рівня організації.

Зокрема, для організму максимальна якість середовища відповідає тим значенням параметрів зовнішнього середовища, за яких стан благопо­луччя організму має максимальне значення. Ясна річ, що для представни­ків різних видів поняття якості середовища істотно відрізняються. Для ту- біфіцид, личинок мухи-криски тощо якісне середовище те, де значна кон­центрація органічної речовини. Для багатьох інших організмів це середо­вище не придатне для існування. Навіть для організмів одного й того ж ви­ду чітко виявляються як групові (варто згадати геміпопуляції тощо), так і індивідуальні особливості (потреби) щодо різних значень як окремих па­раметрів середовища існування, так і їхнього комплексу в цілому.

Для популяції якість середовища також можна оцінити лише за ста­ном благополуччя популяції, а зміни стану якості - за змінами функції бла­гополуччя. Оскільки для представників різних видів поняття якості сере­довища істотно відрізняється, особливо актуальне питання якості середо­вища для всього біотичного угруповання, чи біоценозу. Адже значення кожного окремо взятого параметра середовища для представників різних видів і навіть різних груп в рамках однієї популяції має істотні відмінності оптимальних значень.

Але і в цьому випадку єдиним виходом є використання адекватних відповідному рівню організації показників стану благополуччя, зокрема, такої біосистеми, як біоценоз в цілому. На рівні біотичного угруповання максимальна якість середовища відповідає максимальним значенням стану благополуччя біоценозу.

З іншого боку, всі чинники, які знижують стан благополуччя систе­ми, можна назвати шкодочинними (Гандзюра, Грубінко, 2007, 2008 [48]). Причому кількісна оцінка шкодочинності як окремо взятого чинника, пев­них їх груп, чи усього комплексу шкідливих чинників у цілому може здій­снюватися за зниженням стану благополуччя відповідної системи.

Загалом, між якістю середовища, станом благополуччя системи і шкодочинністю існує нерозривний зв’язок (рис. 11.1).

Рис. 11.1. Зв’язок між якістю середовища, станом благополуччя системи і шкодочинністю

Останнім часом було запропоновано низку інтегральних показників, які певною мірою віддзеркалюють (точніше - кількісно характеризують) стан благополуччя певних систем і, відповідно, якість середовища їхнього існування.

Одним з таких є Індекс Живої Планети (англ. Living Planet Index) - показник, який використовують для відображення тенденції розвитку по­пуляцій диких видів хребетних тварин у всьому світі. Розрахунки індексу здійснює Всесвітній фонд дикої природи (WWF) починаючи з 1998 року. Індекс базується на даних про тенденції розвитку близько 3000 популяцій більше ніж 1100 видів тварин. Його обчислюють як середнє значення трьох індексів: популяцій наземних видів, популяцій прісноводних видів та популяцій морських видів. Розрахунки індексу в динаміці показують, що чисельність хребетних тварин за період з 1970 по 2000 значно зменши­лася - на 40%, зокрема для досліджених 555 наземних видів - на 30% (при цьому кількість популяцій диких видів тварин з помірного поясу скороти­лася на 10%, в той час, як тропічних видів - на 60%). Для прісноводних видів зниження чисельності популяцій склало 50% (досліджено 323 види). Для морських видів індекс знизився на 30%. За цей же час людська попу­ляція зросла на 65%, а «екологічний слід» - на 70% (Література: Living Planet Report 2004. Gland, Switzerland, 2004).

Підбиваючи підсумки короткому аналізу цієї проблеми доходимо ви­сновку: якість оточуючого (навколишнього) середовища — це ступінь його відповідності (адекватності) потребам (особливостям) системи, що розглядається (екосистема, біоценоз, популяція тощо). При цьому найвища якість середовища - це такий його стан, за якого об'єкт, якість середовища для якого оцінюється, характеризується максимальним зна­ченням стану благополуччя. Таке розуміння якості середовища уможлив­лює його кількісну характеристику за відповідними кожній системі інтег­ральними показниками стану благополуччя. Зміни стану якості середовища для будь-якої системи при цьому можна оцінювати за змінами функції бла­гополуччя системи. А кількісна оцінка якості середовища за такого підхо­ду буде виражена у частках чи відсотках (рис. 11.1).

11.2.