Принципи і методи планування

Сутність планування раціонального природокористу­вання та охорони довкілля проявляється в його принципах.

1. Принцип природно-господарської збалансованості передба­чає поєднання галузевого й територіального підходів у плануван­ні охорони довкілля.

2. Принцип комплексності, який стосовно раціонального при­родокористування регіону означає максимальне наближення ре­сурсного циклу як антропогенного кругообігу речовин до природ­ного кругообігу. Комплексність виражається у плануванні впро­вадження безвідходних, ресурсоощадних технологій. Для Украї­ни цей принцип має особливе значення, оскільки існуюча трива­лий час практика планувати розміщення виробництва, не врахо­вуючи критерії екологічної доцільності, призвела до накопичення великої кількості відходів, які часто-густо є цінними покладами сировини. У відвалах, у стічних водах міститься багато корисних компонентів, обсяги яких часто можна співставити з природними родовищами. На сучасному рівні розвитку НТП спостерігається важлива закономірність — чим вищий рівень економічного роз­витку країни, тим ефективніше переробляється сировина, тим менше відходів.

3. Програмно-цільовий принцип прийняття науково виваже­них рішень комплексного територіального плану, реалізація яко­го дозволяє вирізнити пріоритетний напрям екологічної політики в кожному регіоні, визначити масштаби і терміни проведення робіт з охорони природи і відтворення природних ресурсів.

4. Принцип економічної заінтересованості й відповідальності, спрямований на визначення планових показників із використання та охорони природних ресурсів відповідно до діяльності вироб­ництва. Природоохоронна діяльність має бути невіддільною від процесу виробництва, а проблеми охорони довкілля необхідно розв’язувати в процесі самого виробництва. Плата за забруднен­ня довкілля нині стягується у відповідності із заподіяними збит­ками, за принципом «забруднювач платить». Однак на практиці утворився значний розрив між проголошеними принципами пла­ти та її нормативами, з одного боку, та обсягами економічних збитків, з другого. В умовах економічної скрути плата за забруд­нення не компенсує всього обсягу економічних і соціальних втрат. Розмір такої плати не перекриває навіть мінімально необ­хідних природоохоронних потреб.

Складним є також регулювання цін за природні ресурси. їх підвищення в сучасних умовах може тільки ускладнити ситуа­цію. Але низька вартість природних ресурсів обумовлює значною мірою їх нераціональне використання.

5. Принцип демократичного централізму, який поєднує цент­ралізоване керівництво і місцеву ініціативу при розширенні прав останньої, збільшення відповідальності місцевих органів влади за якість середовища проживання. За центральними органами закріп­люються функції розробки стандартів і нормативів якості довкіл­ля, дослідження проблем організації екологічного моніторингу — його розгалуженість є одним з найважливіших завдань для ви­вчення екологічних проблем в Україні; проведення державної еко­логічної експертизи господарської діяльності, а надто планів і про­ектів новобудов, надходження нових матеріалів на споживчий ринок тощо.

6. Принцип оптимальності, який передбачає пріоритетність екологічної складової на довгострокову перспективу при визна­ченні економічної ефективності природокористування. Реалізація принципу у практиці планування необхідна тому, що багато про­цесів, які пов’язані із самовідновлювальними функціями природ­ного середовища, визначаються факторами як короткочасної, так і тривалої дії. У розвитку народногосподарського комплексу може настати час, коли антропогенне навантаження на компоненти се­редовища перевищать його природно-ресурсний потенціал. У та­ких випадках економічні збитки від забруднення довкілля, а та­кож витрати на компенсацію збитків набагато перевищать розра­хований економічний ефект. В практиці планування витрат необ­хідно брати до уваги екологічні затрати виробництва та їх динаміку в процесі просторового розвитку.

7. Принцип неперервності планування, який передбачає поєд­нання поточних і перспективних планів. Будь-яке планове рішен­ня щодо нового будівництва виробничих об’єктів чи реконструкції існуючих необхідно узгоджувати із територіальними комплексни­ми схемами охорони природи конкретних регіонів, все ширше впроваджувати державну екологічну експертизу з метою оцінки впливу нового виробництва на природне середовище конкретного регіону. Дотримання цього принципу сприятиме поліпшенню ни­нішньої екологічної ситуації.

Методи планування дозволяють реалізувати основні принципи територіального планування.

Одним із найважливіших методів є нормативний. Норми і нор­мативи якості середовища є обов’язковими для застосування в розрахунках народногосподарських проектів. Нині назріла необ­хідність обґрунтувати для території показники гранично допус­тимого навантаження (концентрації) виробництва на природно- ресурсний потенціал.

У комплексному територіальному плануванні для раціоналі­зації використання природних ресурсів найширше застосовують балансовий метод, який дозволяє науково вмотивувати співвід­ношення між наявністю природних ресурсів та їх споживанням.

Перспективним у практиці прогнозування є застосування еко- лого-економічних моделей. Для їх створення необхідні автоматизо­вані системи планових розрахунків (АСПР). Мета такого моделю­вання — вдосконалити систему планування, застосовуючи еконо- міко-математичні методи, моделі та обчислювальну техніку. У си­стемі еколого-економічних моделей вирізняють три групи: а) мо­делі економічної активності, які дозволяють визначити не тільки основні пропорції розвитку народного господарства, а й збалансо­ваність їх з урахуванням наслідків, зумовлених забрудненням до­вкілля; б) моделі техногенного впливу на довкілля, до яких нале­жать моделі поширення, міграції та перетворення забруднюваль­них речовин у різних середовищах; в) моделі динаміки факторів виробництва під прямим чи опосередкованим впливом забруднен­ня довкілля, які дозволяють визначити економічні, соціальні та екологічні наслідки забруднення і соціальну та економічну ефек­тивність упровадження природоохоронних заходів.

Математико-статистичні методи використовуються для обро­бки та аналізу екологічної інформації. Вони, зокрема, дозволяють визначити необхідний обсяг інформації для обґрунтування виснов­ків (вибірковий метод), виявити і кількісно визначити щільність зв’язків між антропогенними навантаженнями та змінами в навко­лишньому середовищі (кореляційні методи), визначити емпіричні залежності між різними показниками, наприклад, забрудненням середовища і захворюванням населення (регресійний аналіз).

Варіантні методи передбачають розробку альтернативних рі­шень, розробку кількох варіантів реалізації конкретних цілей. Вони можуть бути використані при порівнянні принципово різ­них підходів до використання ресурсів регіону та оцінки ант­ропогенного навантаження на природно-ресурсний потенціал.

Для поліпшення екологічної ситуації в Україні потрібні вива­жені планові рішення в інвестиційній політиці. Фонд охорони на­вколишнього природного середовища в сучасних умовах прогно­зується в обсязі 22—23 млн грн на рік. У цілому на природо­охоронні заходи передбачаються витрати, що становлять 17,2 % бюджету Міністерства охорони навколишнього природного сере­довища України.

Загальна сума витрат розподіляється між окремими статтями: на охорону повітряного басейну, на утримання заповідників, природних парків, ботанічних садів тощо.

9.4.