МОРФОЛОГІЯ ФІТОЦЕНОЗУ

Кожне рослинне угруповання, або фітоценоз, має свою структуру, яка залежить від складу видів, їх екології, висоти, форми надземних і підземних органів, кількісного співвідношення видів.

Флористичний, або видовий, склад властивий кожному фітоценозу. Це його основна ознака, оскільки без видів не може бути угруповання. Кожен фітоценоз має специфічний видовий склад. Наприклад, в сме- речниках завжди росте кислиця звичайна, в сосняках — лишайники Cladonia і Cetraria, в дібровах — підсніжник та купина, копитняк і печі­ночниця, в сфагнових болотах — журавлина та росянка круглолиста.

З лісовими фітоценозами тісно пов’язані і певні види грибів: у діб­ровах ростуть дубовик, сироїжка, опеньок осінній; у березовому — під- березовик, груздь справжній; у сосновому — маслюк пізній, рижик та ін. Крім того, в багатьох фітоценозах трапляються мохи, водорості та інші організми. Ці види тісно пов’язані з певним рослинним угрупованням.

Для того щоб підкреслити своєрідність фітоценозу або конкретної асоціації, виділяють постійні, або константні, види (як правило, понад 91%). Кожному фітоценозу відповідає певна кількість видів, яка зале­жить від площі, типу рослинності, географічних, топографічних, грунто­вих, історичних та інших умов. Для вивчення видового складу викори­стовують метод видових майданчиків (1 м²), на яких досліджують на­сиченість, або видове багатство (різноманітність).

У паркових фітоценозах особливо важливо дослідити видове багат­ство трав’яного ярусу, а в агроценозах і пратоценозах (газони) — пред­ставництво бур’янів. Видовий склад може змінюватись протягом сезо­ну: спочатку з’являються ефемери, ефемериди, а потім види, що пізно розпускаються.

Екологічний склад — це набір життєвих форм, екологічних типів і синузій в угрупованні. Наприклад, до життєвих форм, що трапляють­ся в лісі або парку, належать дерева, чагарники, чагарнички, трави, гриби, мохи, водорості.

Екологічному типу рослин — ксерофіту, мезофіту, гігрофіту, гало­фіту та іншим відповідають певні умови місцезростання. Гігрофітам — болото, мезофітам — луки або свіжий тип лісу і т.п.

Синузія, за В.М.Сукачовим, — це структурна частина рослинного угруповання, яка екологічно, просторово або хронологічно відокремлена від решти фітоценозу (парцела ефемера анемони дібровної в діброві або в тій самій діброві підлісок ліщини).

Популяційний склад (або фітоценопопуляційний) — група особин одного виду, що зростає в одному фітоценозі і відрізняється від інших видів статтю, віком та екологічним складом. Наприклад, спеціалісти зна­ють, що в парках не слід вирощувати жіночі екземпляри популяції тополі, оскільки під час цвітіння вони засмічують повітря.

У складній свіжій грабовій бучині (парк “Погулянка”, м.Львів) спостерігаємо три вікові стадії популяції бука: дорослі дерева, підріст і самосів. З кожним з цих елементів популяцій лісівник повинен вміло працювати окремо.

Не меншого значення для лісівника чи паркобудівника набувають знання екотипічного складу видів. Насіння сосни звичайної або берези бородавчастої, що зростають на болоті, не слід використовувати в сухих типах бору або субору.

Рясність виду — це кількість особин кожного виду на певній одиниці площі. Різні види трапляються в фітоценозі в неоднакових кількостях (дуб в діброві домінує, а в суборі його менше, оскільки тут домінує со­сна).

Рясність визначають різними методами — суб’єктивними й об’єк­тивними. Серед суб’єктивних найпоширенішим є п’ятибальна шкала О.Друде:

SOC. (socialis) — особини змикаються, створюючи суцільний фон; cop. (copiousus) — трапляються часто;

sp. (sparsus) — трапляються спорадично;

sol. (solitarius) — трапляються одинично;

un.

З об’єктивних методів застосовують арифметичний підрахунок особин і метод вагового аналізу.

Проективне покриття — це горизонтальна проекція надземних органів на грунт. У рекреаційному лісокористуванні, наприклад, важли­во знати результат витоптування трав’яного ярусу. Крім того, цей по­казник важливо визначати при догляді за спортивними газонами.

П’ятибальна шкала Шеннікова виражає такі величини проективно­го покриття рослин:

- Цю шкалу використовують, як правило, для вивчення покриття тра­в’яної рослинності. В лісовому чи парковому фітоценозах для оцінки проективного покриття деревних рослин використовують 10-бальну оцінку (7Д2Клг1Яв +Ос). Проекція надземних органів добре висвітлює горизонтальну структуру фітоценозу, його мозаїчність.

Ярусність — це вертикальна просторова структура фітоценозу, який складається з видів різних за екологією та висотою пагонів, тому росли­ни дуже часто займають різні яруси, або поверхи. Наприклад, у свіжій грабовій діброві Басівського лісопарку під Львовом виділено такі яру­си: 1 — дуб, граб, ясен, 2 — клен гостролистий, явір, 3 — груша, яблуня, черемха, горобина, 4 — кущі (крушина, бруслина, ліщина); 5 — високі трави (яглиця та ін.); 6 — низькі трави (медунка, копитняк). Ще ниж­че розташовані яруси мохів та лишайників.

Завдання лісівника і паркобудівника полягає у створенні багато­ярусних фітоценозів, що мають, поряд з високою санітарно-гігієнічною й естетичною якістю, високу опірність до антропогенних навантажень.

Зовнішність, або фізіономічність. Здалеку можна відрізнити діброву, сосновий або березовий ліси. На березі річки легко відрізнити вільшняк від вербняка.

Зовнішність часто називають аспектом. Якщо хвойні фітоценози свого аспекту майже не змінюють, то листяні змінюють його залежно від сезону або ж вегетаційного періоду.

Після зими в дубовому чорноліссі (недарма лісостепові діброви в народі називають чорним лісом) вабить око ранньовесняний аспект — цвітіння ефемера — анемони дібровної. В лучних фітоценозах такий ранньолітній аспект створює бузковий цвіт смілки. Знання зовнішності, фізіономічності та аспекту розвитку паркового фітоценозу — запорука підвищення якості, декоративності наших парків і лісопарків.

5.6.2.