СИСТЕМАТИКА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ФІТОЦЕНОЗІВ

Природа багата на фітоценози. З давніх часів людина навчилась роз­різняти луки, ліси, степи, болота. Ліси підрозділяють на листяні (дубові, букові), хвойні (ялинові, ялицеві, соснові) та мішані.

Кожна наука під час систематизації об’єктів, що вивчаються, засто­совує певні одиниці. Наприклад, при систематиці рослин, як і тварин, використовують такі систематичні одиниці, або таксони: вид, рід, родина і т.п. У фітоценології фітоценоз вважають аналогом поняття “рослина”, тобто фітоценоз має загальне значення як закономірне поєднання взає­мозв’язаних рослин і, відповідно, не має таксономічного рангу. Ділянки рослинності об’єднуються в нижчу одиницю систематики фітоценозів — асоціацію. Більшість українських, російських, скандинавських і амери­канських вчених-фітоценологів визначають асоціацію за домінуючими видами.

Асоціація — це сукупність ділянок рослинності з однорідною фі- зіономічністю та спільними домінантами у всіх ярусах. Таке визначення відбиває суттєві риси асоціації: найважливіші види, їх покриття, ярусність, зовнішність, зв’язок із зовнішніми умовами (частково).

Тривалі пошуки підходів до систематики як природних, так і куль­турних, або штучних, насаджень дали змогу виділити три основні нап­рями в класифікації насаджень: 1) типологічний — в основу покладені типи насаджень; 2) антропогенний — за рівнем окультуреності рослин­ності; 3) антропогенно-фітоценотичний — за рівнем окультуреності фітоценозу;

Типологічний напрям зосередив у собі декілька класифікаційних систем, зокрема:

екологічну (Морозов та українська школа лісівників Олексіїва-По- гребняка);

фітоценологічну (Сукачов та московсько-ленінградська школа лі­сівників);

генетичну (Колесников та сибірська школа лісівників);

еколого-фітоценотичну (Голубець, Малиновський та карпатська шко­ла лісівників);

багатофакторну (Белов, Рисін).

На практиці, особливо в умовах сильного антропогенного впливу на зелені насадження, потрібна така класифікація, яка б сприяла раціо­нальнішому веденню господарства, зокрема лісопаркового. Згідно з В.М.Сукачовим, тип лісу слід розглядати не як господарську, а як при­родно-історичну одиницю. Планувати господарство необхідно за допо­могою типу лісу (Морозов).

Якщо господарська одиниця лісів третьої групи (експлуатаційних) може включати декілька типів лісу, то в насадженнях першої групи, наприклад у лісопарковій госпчастині, господарські заходи слід плану­вати на парцелярному рівні: група сосен чи барвінкова галявина вима­гають індивідуального підходу.

На кафедрі екології та ландшафтної архітектури Українського дер­жавного лісотехнічного університету в 70-х роках (тоді кафедра лісі­вництва) розроблена класифікація насаджень зелених зон міста (Куче­рявий, 1973). В її основу були покладені елементи еколого-фітоце- нотичної (Голубець, Малиновський), антропогенної (Хохлов, Фурсаєв) та антропогенно-фітоценотичної (Ніценко) класифікацій.

Елементарною одиницею (нижчим таксоном) цієї антропо-еколого-фі- тоценотичної класифікації є асоціація. Асоціація (від латин, associo — з’єдную, поєдную) — рослинне угруповання, яке характеризується однорідним флористичним складом, наявністю проведених (домінантних) видів, певним кількісним співвідношенням між окремими видами, а та­кож ярусністю, послідовністю фенологічного розвитку рослин протягом вегетаційного періоду та продуктивністю рослинної маси. Найвищим таксоном є тип рослинності (наприклад, деревна чи лучна рослинність), далі формація (букові ліси), субформація (грабово-букові ліси), екологічна група асоціацій або тип лісу (свіжа грабова бучина), асоціація (природна чи похідна). Похідні асоціації, в свою чергу, діляться на природні (саморегульовані) і штучні (регульовані), а останні — на утворені в слабозмінених, середньозмінених і сильнозмінених умовах місцезростання.

Штучно створені фітоценози називають культурфітоценозами. Найбільше таких фітоценозів створено на урбанізованих територіях: сильваценози (лісові), фрутоценози (чагарникові), помологоценози (садові), вітоценози (виноградники), флороценози (квітники), пратоце- нози (газони, луки), агроценози (поля із зерновими та просапними куль­турами), стрипоценози (захисні смуги), акваценози (декоративні став­ки та басейни із водяною рослинністю).

Фітоценологи в останні роки приділяють значну увагу рудероцено- зам — бур’яновим рослинним угрупованням, які займають значні урбанізовані території міст і селищ. Часто ці рудеральні фітоценози ві­діграють позитивну роль і вирізняються високою стійкістю до антропоген­них навантажень. Наприклад, споришево-подорожникові асоціації в бага­тьох житлових мікрорайонах великих міст не лише відіграють значну естетичну роль, але й є стійкими до витоптування. Крім того, рудеральні фітоценози в урбогенних і техногенних умовах є екологічними нішами для багатьох видів фауни.

5.6.5.