ПІВДЕННИЙ КОНУС

Останню регіональну групу географічного світу Південної Америки утворюють чотири країни — Аргентина, Уругвай, Парагвай і Чілі (рис. 6-12). Через те шо на карті континент нагадує перепов­нений морозивом ріжок, його нижня частина от­римала назву Південного конусу.

Регіональні зв'язки країн Південного конусу базуються на спільній для них єврокомерційній культурній сфері, яка захоплює і значну частину серцевинного району Бразілії (рис. 6-5). Країни — члени Меркосуру також залучили до своєї орбіти периферійний Парагвай. Це менш розвинута, так би мовити, перехідна країна між регіонами Андсь- кого Заходу та Південного конусу, але її сусіди на півдні та сході не вагаючись запросили Парагвай до своєї нової зони вільної торгівлі та митного со­юзу. Дві найбільші на земній кулі греблі (Якірета й Ітайпу) вже працюють на річці Парана вздовж східного парагвайського кордону, а метою одного з найвизначніших проектів Меркосуру є завер­шення будівництва водного шляху «Гідровія» про­тяжністю 3450 км. який зробить більшу частину річкового басейну Парани — Парагваю прохідною для баржевого транспорту. Інтеграційні зв'язки також посилюються завдяки поліпшенню інфра­структури. Багато комунікаційних споруд або бу­дуються, або перебувають на етапі проектування. До їх числа належать нові дороги в Андах та під ними, найдовший у світі міст через Ріо-де-ла-Плата між Буенос-Айресом та Уругваєм і сотні кііометрів нових суперавтострад та залізничних шляхів.

Аргентина

Найбільшою країною Південного конусу є Арген­тина, яка у цьому географічному світі територі­ально поступається лише Бразілії, а за кількістю населення посідає третє місце після Бразілії та Колумбії.

Аргентинська Пампа є продуктом останніх 150 років розвитку. В другій половині XlX ст., коли відбувалося освоєння степових цілинних земель на всій земній кулі (включно з рівнинами США, Росії та Австралії), економіка сплячої до цього часу Пампи почала пробуджуватися. Продовольчі пот­реби Європи, промисловість якої розвивалася в той час бурхливими темпами, ніколи не були повністю задоволені, а здобутки Промислової ре­волюції — залізниці, океанські транспортні засо­би, судна з холодильними камерами, ефективна сільськогосподарська техніка — зробили широко­масштабне виробництво м'яса і зерна у Пампі не лише можливим, а й надзвичайно вигідним. Були засновані великі гасієнди, на яких працювали як фермери, так і наймані працівники, а залізничні шляхи розходилися в усіх напрямах від швидко зростаючої столиці Буенос-Айреса, роблячи всю Пампу учасницею виробничого процесу.

За кілька десятиліть у Пампі утворилося кілька спеціалізованих сільськогосподарських зон. Усі вони вкладаються у знайому нам модель фон Тюнена. 18 Як і слід було очікувати, зона вирощування фруктів і овочів розташувалася поблизу величезно­го метрополісу Буенос-Айреса, який почав розрос­татися недалеко від гирла Ла-Плати. На південно­му сході постав переважно пасовищний район, де розводять велику рогату худобу та овець. На за­ході, північному заході та південному заході, де клімат сухіший, основною товарною культурою стала пшениця, але половина землі тут і надалі ви­користовується для випасання худоби.

РИСУНОК 6-12

Сьогодні ситуація почала змінюватися у міру усвідомлення тих можливостей, які має в собі гло­бальний ринок з його попитом на продукти харчу­вання. Уряд Аргентини вимостив шлях для роз­витку CLibCbKoro господарства, знизивши податки на експорт сільськогосподарської продукції у 1990 р. Розпочався бум, який мав привести до подво­єння сільськогосподарського експорту ДО КІНЦЯ десятиліття. В останні роки іноземних інвесторів почали приваблювати відносно низькі ціни на землю у Пампі, а також низькі витрати на прове­дення тут бізнесових операцій. Особливо пожвави­лося розведення худоби, чому значною мірою сприяло використання методів її відгодівлі, запо­зичених у США. Як результат, поголів'я впроше­них на високоякісних зернових кормах тварин значно зросло. Широке запровадження такої нової культури, як соя, вивело Аргентину на третє місце з її виробництва на земній кулі. Дедалі більше фер­мерів намагаються збільшити вихід своєї продукції шляхом використання пестицидів, добрив та про­тиерозійних методів. Тому не дивно, шо наслідком усіх цих нововведень стало збільшення обсягів промислового виробництва. Оскільки ферми і ранчо збільшуються за розмірами, сотні тисяч дрібних власників зазнають тиску і змушені прис­тосовуватися до нових умов.

Однією з ознак заможності Аргентини є її жваві міста, шо відображає єврокомерційну куль­туру найпівденніших країн цього географічного світу.

Окрім високого ступеня концентрації населен­ня, для Аргентини також характерний його пери­ферійний розподіл. Субрегіон Пампи охоплює ли­ше трохи більше 20 % території Аргентини, але оскільки половина всіх жителів зосереджена саме тут, решта країни заселена не густо. За межами Пампи пастухування є майже єдиним заняттям на­селення, але якість худоби набагато нижча, ніж у Пампі. У майже посушливій Патагонії розводять овець, але екологічні проблеми, пов’язані з над­мірною експлуатацією пасовищ, стали причиною зменшення їх поголів'я після 1990 р. Деякі з відда­леніших районів володіють потенційно важливими ресурсами. У Патагонії поблизу прибережного міста Комодоро-Рівадавія розробляється нафтове родовище; обширні запаси нафти залягають також у прикордонній з Парагваєм зоні Чако.

Уругвай

Уругвай, на відміну від Аргентини або Чілі, є ком­пактною, маленькою і досить густо населеною країною. Ця в минулому буферна держава стала доволі процвітаючою сільськогосподарською оди­ницею. По суті вона є Пампою в меншому масш­табі, хоча й має менш сприятливі для фермерства ґрунти і топографію. На рисунках 6-1 і 1-8 показа­но схожість природних умов по обидва боки зато­ки Ла-Плата. У Монтевідео, прибережній столиці, зосереджено 35 % усього населення країни, яке становить 3.3 млн жителів. Звідси залізничні та ав­томобільні шляхи розходяться на всі боки до про­дуктивних внутрішніх сільськогосподарських районів. В безпосередній близькості від Мон­тевідео розташований головний сільськогоспо­дарський район країни, де впрошують овочі та фрукти для цього мегалополісу, а також пшеницю і фуражні корми. Решта земель країни використо­вують для випасання великої рогатої худоби та овець. Серед експортних товарів переважають м'ясні продукти, шерсть, текстильні вироби і шкіра. Ше однією важливою галуззю економіки стає туризм, оскільки на атлантичні пляжі Пунта- дель-Есте та інших курортних міст Уругваю приїжджає дедалі більше туристів з Аргентини і Бразілії.

Невелика площа Уругваю (176 000 кв. км), менша навіть за площу Гайани, не дає можливості населенню зосереджуватися територіально: воно доволі рівномірно розселене до самих кордонів із Бразілією та Аргентиною, іншою особливістю є те. шо Уругвай є найбільш європейською з усіх південноамериканських країн. У ньому нема етнічних меншин, в його населенні присутній

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ

«Незалежно від того, прибуваєте ви до Буенос-Айре­са повітрям чи морем, місто не справляє на вас неза­бутнього враження. Воно розташоване з західного боку затоки Ла-Плата трохи на південь від дельти річки Парана. Якщо плисти вверх зо течією, низькі бе­реги Ла-Плати звужуються, і но них стають помітними прибережні села і деякі ознаки промислових підприємств. Незабаром починають виднітися хмаро­чоси Буенос-Айреса. Здається, ніби вони стоять у ка­ламутній воді — замулення Ла-Плати залишається проблемою. Як видно на фото, центр Буенос-Айреса не вражає своїми обрисами. Для міста таких розмірів його розвиток у вертикальному напрямі є обмеженим. Однак його площа доволі велика, і на шляху її розши­рення практично немає перешкод. Непримітний в архітектурному плані, Буенос-Айрес має деякі залиш­ки іберо-італійської колоніальної атмосфери. Але збе­реження історичних пам'яток тут ніколи не було пріоритетом».

По великих містах Південної Америки

Буенос-Айрес

Назва міста означає «попутні вітри», які вперше дали змогу європейським морякам підійти до цього місця, розташованого поблизу широкої та каламутної Ла- Плати. Судноплавство й надалі залишається голов­ним призначенням затоки. І до сьогодні жителі міста відомі в усій Аргентині як портеньос («мешканці пор­ту»), Сучасний Буенос-Айрес виріс завдяки зерновій і м'ясній галузям Пампи. Він часто порівнюється з Чікаґо, оскільки обидва міста розквітли завдяки своє­му запліччю — надзвичайно продуктивним внутрішнім сільськогосподарським районам.

Буенос-Айрес із населенням 12,9 млн жителів є ще одним класичним південноамериканським мегало­полісом, де проживає більше третини всіх арген­тинців. Він став столицею у 1880 р. і продовжує зали­шатися економічним осередком країни. Більше того, Буенос-Айрес є культурним центром глобального рівня, насиченим пам'ятками історії та архітектури, в якому знаходиться найширший на земній кулі прос­пект 9 Липня.

Протягом півстоліття, з 1890 по 1940 р., Буенос- Айрес називали «Південним Парижем» за його архітектурні споруди, лідерство у моді, книгодруку­ванні і театральному мистецтві. Місто має найбіль­ший на земній кулі оперний театр — Театро-Колон. Після відновлення демократії в країні Буенос-Айрес намагається повернути собі слову свого золотого віку. До перелічених культурних надбань, які місто на­магається відродити, слід додати ще одне досягнення.

Буенос-Айрес став лідером з випуску художніх фільмів і телевізійних програм для іспаномовної аудиторії.

значний неіспаномовний європейський компо­нент. Що ж стосується перспектив розвитку в кон­тексті Меркосуру (Монтевідео є адміністративною столицею цього блоку), то Уругвай займає вигідне положення між Пампою на півдні та розвиненими районами Бразілії на півночі, що дає йому вели­чезні переваги.

Парагвай

Як видно з рисунка 6-3. Парагвай належить до тих країн (ще одним прикладом є Казахстан), які роз­ташовані у перехідних регіональних зонах. Що стосується економічного розвитку, то BHП на од­ну особу в Парагваї є більш типовим для Андсько- го Заходу, ніж для Південного конусу. Етнічний склад його населення також більш подібний до країн Західного регіону: приблизно 95 % населен­ня Парагваю (5,8 млн осіб) є метисами з такими глибокими індіанськими коренями, шо жодних європейських впливів навіть і не помітно. Якщо говорити про мови, то мова гуарані настільки ши­роко вживається поряд з іспанською, що країна є фактично двомовною. Її фізіографія, однак, явно не андська, оскільки весь Парагвай лежить на схід від гір, у центрі басейну річок Парани і Парагваю. Найкоротший шлях звідси до моря завжди проля­гав у південному напрямі. По мірі того як водні шляхи басейну поліпшуються, а економічна інте­грація країн Південного конусу набирає обертів, зміцнюється і регіональна орієнтація Парагваю.

Відсутність виходу до моря неминуче відби­вається на скромних економічних показниках країни. Можливості для пастухування та сільсько­го господарства були завжди, але реалізувати їх повною мірою не вдавалося, тому шо продукція експортується через Буенос-Айрес, а відстань до нього від столиці Асунсьона річковим шляхом не є близькою. Та все ж соєві продукти, бавовна, ліс, олія і шкіри досягають зарубіжних ринків. Випа­сання худоби у посушливому районі Чако на захід від ріки Парагвай є важливою комерційною діяль­ністю, але якість худоби гірша від аргентинської. Процвітаюча сільськогосподарська колонія мен- нонітів у віддаленому районі цієї зони досягла більших успіхів. Вона дає велику кількість земля­них горіхів і близько половини всіх молочних про­дуктів країни. У прикордонній зоні на півночі ба­гато бразільнів перебралися через ріку Парану і придбали родючі землі, на яких вирощують при­буткові соєві боби. Парагвай займає шосте місце у світі з виробництва соєвих продуктів, а врожай сої становить 2 % глобальної пропозиції. Вниз по течії дві ультрасучасні греблі представляють добрі мож­ливості для збільшення обсягів виробництва (рис. 6-12). Тут, на місці, де сходяться Парагвай, Аргентина і Бразілія, лежить Сьюдад-дель-Есте. Це прикордонне місто, зручно розташоване поряд із мальовничим водоспадом Iryacy, приваблює на­товпи відвідувачів через свою репутацію місця, де можна дешево вроздріб придбати велику кількість товарів широкого вжитку. Тут торгують дешевими нелегальними і підробленими товарами, і місцева

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ

«Я прибув до Мендоси вчора з метою вивчення виноробної промисловості. Зупинився у старо­му готелі, у стінах якого все ще залишалися тріщини від землетрусу 1861 р. Мене запроси­ли до місцевої опери на «Кармен» із початком вистави об 11,30 вечора. Y Мендосі так спе- котно протягом дня, що люди тут працюють і відпочивають уночі. Мені сказали, що приблиз­но з 1 до 6 години пополудні місто просто «ви­мирає». Під час екскурсії по виноградниках сьогодні вранці я побачив незабутні краєвиди, але ніщо не могло зрівнятися з відомою ста­туєю «Христа Анд» но фоні Андського хребта, що має назву Сьєрра-де-лос-Параміллос. За горами починається територія Чілі. Протягом війни за незалежність Чілі від Іспанії генерал Xoce де Сан-Мартін планував і втілював свою кампанію визволення батьківщини у 1817 р. са­ме зі своєї штаб-квартири в Мендосі».

388 РОЗДІЛ 6 І ПІВДЕННА АМЕРИКА тіньова економіка процвітає, оскільки місто є воротами для ввозу до Південної Америки різ­номанітної контрабандної продукції — від під­робленого взуття відомих спортивних фірм до піратських компакт-дисків та підпільно завезеної вогнепальної зброї.

Чілі

Республіка Чілі, затиснута між хребтами Анд з од­ного боку та узбережжям Тихого океану з іншого, простягнулася з півночі на південь вузькою сму­гою на відстань 4000 км. Маючи в середньому всього 150 км ширини, Чілі є яскравим прикладом того, яке значення має протяжність країни для її раціонального функціонування. Результатом цієї крайньої форми територіальної видовженості, підсиленої орієнтацією країни з півночі на пів­день, стало не тільки її розташування водночас у кількох географічних зонах, а й загострення зов­нішніх політичних, внутрішніх адміністративних та загальних економічних проблем. Утім чілійці протягом майже всієї сучасної історії країни вміло отримували найбільшу користь від потенційно згубної ситуації, в якій переважали відцентрові си­ли. Почнемо з того, шо океан слугував магістрал­лю для повздовжніх зв'язків. Андські ж гори вис­тупають природним бар'єром для проникнення зі сходу. Тому коли країна була змушена захищатися одразу від кількох сусідів, вона виявилася абсо­лютно спроможною порадити собі як з Болівією і Перу на півночі, так і з Аргентиною на крайньому півдні.

Як видно з рисунків 1-8 та 6-12, Чілі є країною трьох субрегіонів. Приблизно 90 % її 15,6-мільйон- ного населення сконцентровано у так званому Се­редньому Чілі, де розташовані столиця (і найбіль­ше місто країни) Сантьяго, а також головний порт Вальпараїсо. На північ від Середнього Чілі лежить пустеля Атакама, яка є ширшою, посушливішою і холоднішою, ніж прибережна пустеля Перу. На південь від Середнього Чілі узбережжя подрібнене безліччю фіордів та островів, топографія є горис­тою. а клімат — вологий і прохолодний поблизу Тихого океану — швидко стає більш сухим і холод­ним поблизу Андських гір. Південніше широти острова Чілое постійних наземних шляхів уже не­має, і поселення трапляються не так часто. Ці три субрегіони чітко видно на карті культурних сфер (рис. 6-5): з метиською Північчю країни, євроко- мерційною зоною в Середньому Чілі та невизначе- ним Півднем. До того ж на півночі в Андах є неве­лика зона індіанського натурального господарства, що є частиною більшої зони, яку Чілі розділяє з Аргентиною та Болівією.

Між північною та південною частинами Се­реднього Чілі, який є серцевинним районом країни, існують певні відмінності. Північна части­на — це район гасієнд і середньоморського кліма­ту з сухим літнім сезоном. Головними культурами, які вирощують тут на зрошуваних землях, є пше­ниця, кукурудза, овочі, виноград та інші середзем­номорські рослини. Чимало продуктивних земель використовують також для розведення худоби та вирощування фуражних культур. Але дедалі більше цієї землі відводиться для більш прибуткового культивування фруктів, шо йдуть на експорт. Південна частина Середнього Чілі, до якої охоче прибували іммігранти як з Півночі країни, так і з Європи (особливо Німеччини), є більш вологим районом, де переважає розведення худоби. Але й тут овочі, фрукти, зернові та інші прибуткові куль­тури почали змінювати спеціалізацію фермерських господарств.

До 1990-х років частка посушливого району Атакама на Півночі становила більше половини всіх зарубіжних інвестицій Чілі. В Атакамі заляга­ють найбільші на Землі розвідані поклади нітратів. Спочатку нітрати забезпечували головні прибутки для країни, але ця галузь занепала, оскільки на по­чатку XX ст. були розроблені технології випуску синтетичних нітратів. Після цього головним екс­портним продуктом стала мідь, чілійські запаси якої є найбільшими на земній кулі. Її поклади знайдені у декількох місцях, але найбільші лежать на східних кордонах пустелі Атакама поблизу міста Чукікамата. недалеко від порту Антофагаста.

Не так давно Чілі пережила економічний бум, який трансформував її економічну географію про­тягом 1990-х років. Завдяки економічному стрибку країна заслужила репутацію найбільш успішної країни Південної Америки останніх років. Після відходу від влади репресивної військової диктатури в 1990 р. розпочалися ринкові реформи, результа­том яких стали стабільні темпи зростання (до 8 % на рік), значне зниження рівнів інфляції та без­робіття, скорочення бідності більш ніж на 20 % та масове залучення іноземних інвестицій. Останні мають особливо велике значення, оскільки нові міжнародні зв'язки допомогли орієнтованій на експорт чілійській економіці стати більш різно­манітною і розвинутися у кількох нових напрям­ках. Мідь, незважаючи на постійне падіння цін на неї протягом останніх років, залишається провід­ним продуктом експорту, але країна розпочала ви­добуток й інших корисних копалин, серед яких є золото. У сільськогосподарській сфері виробницт­во овочів і фруктів на експорт продовжує стрімко зростати, оскільки період їх збирання в Чілі збігається із зимовим затишшям у багатих країнах Північної півкулі. Іншими головними видами

діяльності, завдяки яким країна починає отриму­вати дедалі більші прибутки, є виробництво морських продуктів, деревини і особливо паперу. Промисловість Чілі розвивається, але не такими швидкими темпами, як сільське господарство. Нові промислові підприємства продукують дещо скромний перелік товарів — від хімічних продуктів до програмного забезпечення для комп'ютерів.

Економіка Чілі з її міжнародною інтеграцією забезпечила країні визначну роль у глобальній торгівлі. Навіть Японія протягом 1990-х років була головним торговельним партнером Чілі. Проте, незважаючи на свої доволі сильні позиції в Азійсь­кому регіоні, у своїх торговельних зв'язках Чілі по­чала більше орієнтуватися на власну півкулю. Чілійці швидко усвідомили, шо найкращі можли­вості для триBtLioro прогресу можуть бути забезпе­чені регіональною економічною інтеграцією. Тому в 1994 р. вони радо прийняли запрошення Сполу­чених Штатів. Канади і Мексики приєднатися до угоди НАФТА. Водночас Чілі стала асоційованим членом Меркосуру. При цьому країна прийняла рішення не добиватися повноправного членства в цій організації, надавши перевагу переговорам що­до укладення власної угоди про вільну торгівлю зі Сполученими Штатами.

Чілі увійшла у XXl століття з менш оп­тимістичним настроєм через те, шо її все ще домінуюча галузь видобутку міді стала причиною зупинки економічного зростання. Оскільки екс­порт міді приносив країні третину всіх прибутків в іноземній валюті, чілійці виявилися безпорадни­ми, коли у 1998 р. економічний спад у країнах Азії різко зменшив попит на цей метал і призвів до об­вального падіння і так низьких цін на нього на світовому ринку. За цим настав період болісного коригування, проте фінансова система країни встояла. Окрім цього, чілійські плановики отрима­ли з цього досвіду корисні уроки. Одним із них стало розуміння того, що економічна дивер­сифікація країни та її намагання позбутися залеж­ності від експорту міді не були ні достатньо всебічними, ні достатньо швидкими, як це вважа­лося спочатку. Іншим уроком було усвідомлення залежності Чілі від її корисних копалин та не­обхідності негайної підготовки кваліфікованої ро­бочої сили. Чілійці пересвідчилися, що вони ма­ють працювати більш наполегливо для розвитку виробничого, сервісного й четвертинного секторів.

Трансформації останніх років у Чілі широко рекламуються як «економічна модель» для наслідування всіма країнами Середньої та Півден­ної Америки. Не, мабуть, є перебільшенням, бо ще декілька країн цих двох географічних світів мають таке саме поєднання природних та людських ре­сурсів та сприятливих умов для розвитку. 1 все ж усі ці країни щосили прагнуть наслідувати чилійсь­кий взірець і вперше у своїй сучасній історії док­ладають зусиль для того, щоб зробити спів­робітництво реальністю. їхньою метою є еко­номічна інтеграція всіх Америк протягом наступ­них п'яти років — досягнення, яке дасть змогу поліпшити життя всіх без винятку жителів Західної півкулі.