ВИЗНАЧЕННЯ ГЕОГРАФІЧНОГО СВІТУ

Південну Азію — один із найчіткіше природно визначених географічних світів — формують гори, пустелі та лінії узбереж. На півночі Гімалайські го­ри утворюють природну стіну між Південною Азією і Китаєм.

Південна Азія складається з п’яти регіонів (рис. 9-2). Її наріжним каменем є Індія, населення якої у 1999 р. перевищило І млрд. На заході розта­шований Пакистан. У східній частині розмістився Бангладеш. Північний регіон складається з гірсь­ких районів Кашміру, Непалу і Бутану. А Півден­ний регіон містить острови Шрі-Ланка і Мальдіви. Як видно з карти, сама Індія поділяється ще на декілька субрегіонів.

Природні межі Південної Азії виступають грізними бар’єрами, але вони не стали перешко­дою для завойовників або місіонерів. У результаті цей світ є сумішшю релігійних, мовних, тра­диційних і культурних ландшафтів. Ця мозаїка ду­же складна, і вона лише певною мірою відбиваєть­ся на політичній географії Південної Азії, що налічує сім держав (із них п'ять на материку).

Головні географічні особливості Південної Азії

1. Південна Азія чітко окреслена природно і оточена горами, пустелями і океаном; півострів Індостан є найбільшим у Євразії.

2. Південна Азія — світ, найбільше уражений бідністю, здебільшого він характеризується низькими прибутками, низьким рівнем освіти, погано збалансованим харчуванням і низь­ким рівнем здоров'я.

3. Південна Азія займає лише 3 % території планети, але її замешкує 22 % її населення, більш ніж половина якого зайнята у нату­ральному сільському господарстві.

4. Коефіцієнт приросту населення у країнах Південної Азії — один із найвищих; населен­ня Індії у 1999 р. перевищило 1 млрд.

5. Північноіндійська рівнина, тобто басейн ріки Ґанґ, містить друге у світі за кількістю скуп­чення населення.

6. Незважаючи на вожкодоступні гірські бар'єри, завойовники — від стародавніх греків до пізніх мусульман — проникали у Південну Азію і ускладнювали її культурну мозаїку.

7. Британський колоніалізм об'єднав Південну Азію під єдиним прапором, але із завершен­ням британського панування імперія поділи­лася но декілька країн уздовж ліній поділу культур.

8. Пакистан — західний регіон Південної Азії, лежить на межах двох географічних світів: переважно мусульманської Північної Афри- ки/Південно-Західної Азії та здебільшого індуїстської Південної Азії.

9. Індія належить до найбільших федеративних і густонаселених демократичних країн, але її політичні досягнення не супроводжувалися відповідною економічною політикою.

10. Релігія у Південній Азії є суттєвим чинником. Індуїзм в Індії, іслам у Пакистані та буддизм у Шрі-Ланці — усі демонструють тенденції розвитку у напрямку фундаменталізму й націоналізму.

//. Нагальні сучасні та потенційні проблеми кордонів країн стосуються внутрішніх (зокре­ма між Індією та Пакистаном), а також зов­нішніх територій (між Індією та Китаєм у північних гірських районах).

Значний культурний вплив на Південну Азію справив іслам. Сьогодні Пакистан є ісламською республікою, й іслам цементує цю державу. Східний кордон Пакистану з Індією багато в чому є культурним кордоном: переважно індуїстська Індія є світською, а не теократичною державою. Чому ж ми зараховуємо Пакистан до Південно- азійського світу, а не до Південно-Західної Азії/Північної Африки? Одним із критеріїв є етнічна спорідненість, яка пов’язує Пакистан з Індією більше, ніж з Афганістаном або Іраном. Ще одним критерієм є історична географія. Па­кистан був частиною Британської південноазійсь- кої імперії з її поділом між мусульманською та індуїстською більшістю.

Наслідки радянської окупації Афганістану (1979—1989 рр.) і досі позначаються на політичній та культурній географії Південної та Південно- Західної Азії до такої міри, шо можуть модифіку­вати регіональну ситуацію. Відносини Пакистану з Індією та іншими країнами Південної Азії зміни­лися у результаті конфлікту в Афганістані, шо спричинив утечу кількох мільйонів пуштунів через афгано-пакистанський кордон. Цей приплив бі­женців разом із масованими поставками зброї в Афганістан за сприяння США змінив ідеологічний ландшафт у Пакистані. Поширився ісламський фундаменталізм, а Пакистан, занепокоєний заго­стренням проблем в Індії та всій Південній Азії, почав орієнтуватися на захід. Ісламські школи, схвалені в Пакистані та фінансово підтримані Са­удівською Аравією, дали початок рухові «Талібан», який захопив владу в Афганістані у середині 1990-х років. Сьогодні західний край Південної Азії зага­лом характеризується нестабільністю.

СВІТ БІДНОСТІ

На початку XXI ст. на Південну Азію припадали більш ніж п’ята частина населення планети і дві третини найбідніших її мешканців. Рівень

письменності тут є одним із найнижчих у світі. Близько половини всієї людності Південної Азії заробляють менше, ніж еквівалент одного долара США надень. Підраховано, що половина тутешніх дітей, більшість із яких дівчатка, недоїдають і ма­ють недостатню вагу.

В основі цієї трагічної картини лежить поєднання географічних чинників. Домівка 22 % населення планети, але всього 3% її території. Південна Азія відчуває брак природних ресурсів для піднесення життєвого рівня сотень мільйонів своїх селян. Державна політика поглиблює проб­лему: тоді як Східна і Південно-Східна Азія просу­нулися вперед з допомогою зовнішньо зорієнтова­ної політики, стимулюючи експорт та іноземні інвестиції, багато витрачаючи на подолання не­письменності, технічну освіту, охорону здоров'я і

земельні реформи, уряди Південної Азії запрова­дили бюрократичний контроль і державне плану­вання. Культурні традиції також відіграли свою роль. Опір змінам та небажання привілейованих надати шанс знедоленим не забезпечують загаль­ного економічного прогресу.

Суттєвим фактором є і темпи приросту насе-

1 лення. Це — аспект географії населення, тобто просторового погляду демографії. Рисунок 1-9 ілюструє концентрацію населення у долинах го­ловних рік Південної Азії, виявляючи залежність

2 більшості людей від цих шляхів життя. Розміщення населення на цій карті треба порівняти з більш

3 специфічним показником — густотою населення.

Стовпчик 4 таблиці 1-2 наводить дані про густоту населення по країнах, але рисунок 1-9 переконує, що ці середні величини потребують уточнення. Деякі частини Індії рідко заселені, інші території багатолюдні. Національні середні величини явля­ють собою арифметичну густоту для цих країн (905 в Індії), але вони приховують регіональні відмінності. Кращим показником є кількість лю­дей у країні на одиницю площі сільськогоспо­дарських продуктивних земель — це так звана

4 фізіологічна густота населення (показана у стовпчи­ку 5 таблиці 1-2). Сьогодні в Індії цей показник становить 1615 на одну квадратну милю (625 на один квадратний кілометр).

Дуже важливим показником для оцінки

5 соціальних і економічних проблем є темп природ­ного приросту населення.

6 жемо підрахувати час подвоєння населення. Му­сульманські країни, як правило, мають високі тем­пи приросту, і тому час, необхідний для подвоєння їхнього населення, коротший. Візьмімо Пакистан, населення якого становить 159 мли. Найновіші дані показують темпи його природного приросту 2,8 % і час подвоєння населення 25 років: тому за теперішніх темпів Пакистан матиме 318 млн люду до 2027 р. Індія матиме 2 млрд до 2039 р., шо май­же неможливо собі уявити. Такі темпи приросту істотно сповільнюють, якщо взагалі не зупиняють, економічний розвиток.

ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ

РЕГІОНИ ПІВДЕННОЇ АЗІЇ

Перед тим як розглянути складну та дивовижну географію культур Південної Азії, потрібно про­аналізувати фізико-географічне становище цього густонаселеного світу. Південна Азія є світом надзвичайної фізичної різноманітності: вкритих снігом вершин і заліснених схилів, обширних пус­тель і грандіозних річкових басейнів, високих плоскогір’їв і мальовничих узбереж. Зіткнення двох найбільших тектонічних плит Землі привело колись до створення найвищих гірських хребтів, засніжені гребені яких поповнюють талими вода­ми великі ріки в долинах. Атмосферна активність Землі поставила Південну Азію на шляху тропіч­них циклонів і зумовила протилежні сезонні по­вітряні потоки, відомі як мусони. Це світ майже не­вичерпного розмаїття, світ усередині самого себе.

У цілому ми можемо виокремити у Південній Азії три фізико-географічні зони: північні гори, південні плато півострова, а між ними — пояс річкових долин. На цю конфігурацію накладений східно-західний перехід від вологої (Бангладеш) до сухої зони (Західний Пакистан); його чітко видно на рисунках 1-7 і 1-8. Він переривається лише сму­гою високої вологи вздовж південно-західного Малабарського узбережжя Індії (рис.

Північні гори

Гори на півночі простягаються від гірських систем Гіндукушу і Каракоруму на північному заході че­рез Гімалаї у центрі (гора Джомолунгма, найви­щий пік планети, знаходиться у Непалі) до хребтів Бутану та індійського штату Аруначал-Прадеш на сході. Сухі та пустельні на кордоні з Афганістаном, гірські пасма стають зеленими з поодинокими де­ревами у Кашмірі, залісненими у нижній частині Непалу і ще густішими в Аруначал-Прадеші. Під­ніжжя гір із багатьма долинами, глибоко проора­ними талими водами, ведуть до річкових басейнів.

РІЧКОВІ долини

Пояс річкових долин простягається у східному напрямі від пакистанської долини Нижнього Інду (територія під назвою Сінд) через широку долину Гангу в Індії і далі через велику подвійну дельту Гангу і Брахмапутри у Бангладеш! (рис. 9-1). На сході цей фізико-географічний регіон часто нази­вають Північноіндійською рівниною. На захід простягається долина Інду, яка підвищується у Тібеті. перетинає Кашмір, а тоді знижується на південь, щоб отримати свої головні притоки від Пенджабу (Землі п'яти рік).

Південні плато

Півострівна Індія є здебільшого країною плос­когір’їв. над якими піднімається Декан — масивне

базальтове плато, яке утворилося, коли Індія відокремилася від Африки в часи руйнування гіпо­тетичного материка Гондвани (див. рис. 8-3). Де­кан (шо означає Південь) простягається на схід, його найвищі території лежать на заході, а головні ріки впадають у Бенгальську затоку. Північніше Декану розташовані два інші плато — Центральне Індійське на захід і Чота-Нагпур на схід (рис. 9-І). Зверніть увагу' на Східні та Західні Гати (гори), які простягаються від височин Декану до вузьких при­бережних рівнин. Морські вітри — щорічні вологі мусони — приносять тривалі дощі до Західних Ґат (див. вставку «Життєдайний мусон Південної Азії» та рис. 9-3). У результаті тут маємо одну з найро-

Життєдайний мусон Південної Азії

Динаміка денних літніх морських бризів добре відома. Полюче сонце нагріває землю, повітря над її поверх­нею підіймається, а прохолодне повітря з-понад води дме до берега, витісняючи його. Багатолюдні пляжі й дорогі курорти з виходом до моря цінуються за ефек­тивність цього природного кондиціонування.

За певних обставин такий тип циркуляції може впливати на цілі регіони. Коли обширна поверхня нагрівається, над нею формується потужна система низького тиску, яка може переносити великі обсяги повітря з океану на сушу. Це не просто місцевий фе­номен. Потрібні місяці для його розвитку, але щойно він починається, то також триває місяцями. Коли ви відчуваєте приплив вологого океанічного повітря, це означає, що прибув вологий мусон Дощ може па­дати понад 60 днів і більше. Поверхня землі вкри­вається зеленню, наливається рис-сирець і змивається пилюка попереднього сухого сезону. Життя відрод­жується.

Мусон з'являється не на всіх континентах або уз­бережжях. Потрібне особливе поєднання топо­графічних і атмосферних умов. На рисунку 9-3 пока­зано, як він утворюється у Південній Азії. Червень. Місяцями над Північною Індією формується система низького тиску. Тепер вона стає такою сильною, що переносить повітря з-понад обширної території тропічного Індійського океану в напрямі суші. Деяка частина такого вологого повітря виштовхується вгору до Західних Ґат (1), по мірі піднесення охолоджуючи і конденсуючи великі обсяги вологи. Інші потоки повітря переміщуються до Бенгальської затоки і підхоплюються вгору над північно-східною частиною Індії та Бангладешу (2). Майже нескінченний дощ за­ливає набагато більшу територію, в тому числі всю Північноіндійську рівнину. Стіна Гімалаїв зупиняє повітря від поширення і дощ від розсіювання (3). Повітря рухається на захід, висушуючись на шляху до Пакистану (4).

Після кількатижневого існування система, зреш­тою, руйнується, і вологий мусон поступається періодичним дощам та черговому сухому сезону. Тоді починається очікування мусону наступного року, бо без нього в Індії буде катастрофа. В останні роки му­сон визначався нерегулярністю, а у 1987 р. частково порушився. Отож в Індії життя немовби висить на метеорологічній нитці.

РИСУНОК 9-4

дючіших сільськогосподарських територій і одне з найбільших скупчень населення Південної Індії.

НАСЛІДКИ ДЛЯ ЛЮДЕЙ

Південна Азія є світом великих річкових басейнів. Поміж горами півночі та височинами півдня ле­жать обширні густозаселені долини Брахмапутри, Гангу та Інду. В одній із цих долин, долині Інду (див. вставку «Назва “Індія”»), знаходяться залиш­ки найстарішої цивілізації цього географічного світу часів стародавньої Месопотамії. На жаль, більша частина пам'яток цієї цивілізації похована під водними товшами, але ті археологічні знахідки, які збереглися, свідчать про те, що тут існувала стародавня культура з державами і великими, доб­ре облаштованими містами. Подібно до Месопо­тамії та долини Нілу, ця цивілізація здійснила значний поступ у технології іригації та базувалася на родючості зрошуваних земель у низинах Інду (рис. 9-4).

Назво «ІНДІЯ»

Ця назва походить від санскритського слова sindhυ, яке ідентифікувало стародавню цивілізацію у долині Інду. Це слово стало Sinthos у грецьких досліджен­нях цієї території, а тоді sindυs — у латинських. Пе­рекручене на indus, що означає «ріка», воно зго­дом було застосовано до регіону, який тепер фор­мує серцевину Пакистану. Потім, модифіковане в India, воно стало позначати всю територію річко­вих долин і скупчень людей від Інду на заході до Нижньої Брахмапутри на сході.

Розвиток річкових долин

Цивілізація долини Інду була для Індії тим самим, шо й серцевина культури Нижнього Нілу для Аф­рики: ідеї та інновації поширилися звідси на схід і південь через багато різних спільнот і суспіпьств, які співіснували на півострові (див. рис. 7-3). Але індська культура зробила набагато більше, ніж ста-

РИСУНОК 9-5

родавні єгиптяни для Африки: вона забезпечила цілісність Індії протягом тривалого періоду її існу­вання. З часом Індська цивілізація, зосереджена в містах Гараппа і Могенджо-Даро, близько 4000 років тому почала занепадати, і багато культур Індії спіткала та сама доля.

Після цього на сцену вийшла нова сила — індоєвропейці (або арійці). Вони вторглися в доли­ну Інду з Ірану, впровадили багато здобутків індської цивілізації та перемістили кордони своїх поселень на схід у напрямі низовини Гангу, де зас­нували свою міську культуру. Просуваючись на південь півострова, арійці завоювали і поглинули племена, які там застали. Мова індоєвропейців, санскрит, згодом диференціювалася у цілу мовну сім’ю, що ввійшла в лінгвістичну системи сучасної Індії (рис. 9-5).

Протягом століть після цього індійська культу­ра зазнала відчутного розвитку. Натомість безформ­ного зібрання ізольованих племен та їхніх сіл постала регіональна організація. Зростали міста, розцвітали мистецтва й ремесла, ширилася торгів­ля з Південно-Західною Азією. І. шо найважли­віше, виник індуїзм — із вірувань і практики, шо їх індоєвропейці принесли до Індії, і незабаром на його основі почав формуватися новий спосіб жит­тя. Чітко оформилося суспільне розшарування, яке 8 прискіпливо контролювали владні священики (брахмани). Ue була складна й закостеніла кастова система, у якій кожен (воїн, артист, торгівець, се­лянин тощо) мав своє місце. Але Індія, скажімо 3000 років тому, не була мирною. Агресивні та експансіоністські королівства змагалися між со­бою за більшу владу та вплив.

І якраз у такому королівстві, розташованому в Північно-Східній Індії, народився принц Сідд- хартха Гаутама, більше відомий як Будда. Саме його народження у VI ст. до P. Xp. не здалося чимось особливим, але його особистість була унікальною: він відмовився від свого високого становища, щоб урятувати свою душу і знайти блаженство з допо­могою релігійного медитування. Його вчення пе­редбачало відмову від земних бажань і шанобливе поклоніння усім формам життя. Він сходив Індію вздовж і впоперек та набув багатьох послідовників, але повчання Сіддхартхи не мали визначального впливу на індійське суспільство за його життя. Цей вплив став таким пізніше, коли правитель мо­гутньої індійської держави вирішив зробити буд­дизм державною релігією. Однак поки не сталося. Південна Азія була об'єктом багатьох зовнішніх домагань із заходу і північного заходу. Спочатку до басейну Інду вторглися перси; потім греки під проводом Александра Македонського у IV ст. до P. Xp. завоювали не лише долину Інду, а й серце­вину Індії — долину Гангу.

Південь півострова

У той час. коли все це відбувалося у Північній Індії, півострівний Південь був відносно ізольова­ним і захищеним від культурних чи інших вторг­нень внаслідок великих відстаней. Південна Індія була заселена стародавніми народами з невідомим історичним корінням ще задовго до цивілізацій Інду і Гангу. їхня фізична поява вселяє думку про зв'язок з африканцями і тубільними австралійця­ми; їхні мови також особливі й не подібні до мов індоєвропейської Півночі. Як видно з рисунка 9-5, Південь відрізняється від решти субрегіонів Індії: як народи, так і їхні мови відомі як дравідські. Звичайно, існує значний взаємовплив із Північчю, але Південна Індія все ще залишається відокрем­леним регіоном. Чотири головні дравідські мо­ви — телугу, таміл, каннара і малаялі — мають тривалу літературну історію. Сьогодні близько однієї п'ятої населення Індії розмовляє телузькою або тамільською.

Імперія Маур’їв

Коли греки покинули басейн Гангу, там невдовзі запанувала династія Маур’їв — володарів першої імперії у цьому географічному світі. Ця імперія по­ширила свій вплив на захід аж до долини Інду (включно з густонаселеним Пенджабом), на схід аж до Бенгалії (район дельти Гангу і Брахмапутри), а на південь аж до сучасного міста Бангалор.

Імперія Маур'їв управлялася низкою талано­витих правителів, які домоглися стабільності у своїх обширних володіннях. Наймогутнішим із них був Ашока, який правив майже впродовж 40 років у середині Ill ст. до P. Xp. Ашока був буд­дистом. і саме він надав цій релігії регіонального й навіть глобального значення.

У відповідності з буддистським ученням Ашо­ка змінив свої державні пріоритети із загарбниць­ких на миролюбні. Він розіслав місіонерів до дале­ких країв для проповідництва буддизму, тим са­мим сприяючи поширенню індійської культури. Як наслідок, буддизм став головною релігією у Шрі-Ланці (колишньому Цейлоні), а також утвер­дився у Південно-Східній Азії та Середземно­морській Європі. За іронією долі буддизм закрі­пився у цих віддалених місцях, тоді як його вплив у самій Індії скорочувався. Зі смертю Ашоки вчен­ня втратило свого найревнішого прихильника.

Імперія Маур'їв представляла найбільші політичні та культурні досягнення Індії того часу, і коли вона розпалася у кінці Il ст., Індія поділила­ся на багато держав. Вона знову стала відкритою для зовнішніх вторгнень, які відбувалися через су­часний Пакистан: це були перси, афганці, турки та інші, гнані зі своєї батьківщини або приваблені землями Гангу.

Влада ісламу

Наприкінці X ст. величезною хвилею на субконти­нент накотився іслам, поширюючись із заходу — від Персії та Афганістану. Звичайно, долина Інду лежала на шляху ісламського вторгнення, і прак­тично кожен був навернений у цю віру. Далі му­сульмани проникли у Пенджаб — субрегіон, що знаходиться на теперішньому пакистано-індійсь- кому кордоні, і там навернули десь дві третини жителів. Потім вони пройшли вузький прошийок, де знаходиться Делі, і поширилися на схід і південний схід до Гангської рівнини і субрегіону. відомого як Індостан — серцевини Індії. Тут про­повідники ісламу мали менше успіху, змусульма- нивши кожного восьмого індуса. Тим часом іслам перетнув дельту Гангу на човнах, і сьогоднішній Бангладеш став повністю мусульманським. Однак на південь від Гангу експансія ісламу знесилилася, і дравідська Індія ніколи не піддалася мусуль­манському впливові.

Енергійний, часом агресивний ісламський на­тиск змінив індійське суспііьство. Як і у Північній Африці, іслам часто насаджувався силою і підтри­мувався політичним контролем: коли правителі приймали його. їхні підлеглі їх наслідували. До по­чатку XIV ст. у Делі постав султанат, який контро­лював навіть більшу частину субконтиненту, ніж попередня імперія Маур'їв. Пізніше ісламська імперія династії Великих Моголів стала найбіль­шою політичною спільнотою, яка будь-коли об’єднувала цей географічний світ у доколоніальні часи. Дія багатьох індусів нижчих каст іслам являв собою бажану альтернативу жорстокій суспільно- релігійній ієрархії, у якій вони знаходилися на са­мому дні. Так іслам став вірою і правлячої еліти, і знедолених.

По мірі того як у Південній Європі іслам утра­чав свою могутність, його вплив, навпаки, ставав вирішальним у великій і густонаселеній Індії. Попри не мусульманам не вдалося навернути у свою віру більшу частину Південної Азії. Вони домінували на північно-західному краї цього гео­графічного світу (сьогоднішній Пакистан), де од­ним із найбільших ісламських міст став Лахор. Але загалом із того, чим є сьогодні Індія, менш ніж 15 % населення стали і залишилися мусульмана­ми. Протягом цього періоду ісламської інтервенції боротьба за культурне панування тривала. Миро­любному індуїзмові та агресивному ісламові співіснувати було зовсім непросто.

Європейське втручання

Після 1500 р. у цю неспокійну суміш релігійної, політичної та лінгвістичної роз'єднаності почав вклинюватися ше один елемент — європейські по­шуки сировини, ринків і політичного впливу. Ма­ючи зиск від індуїстсько-мусульманського проти­стояння. європейці користалися також місцевим суперництвом, заздрістю і ворожнечею. Британ­ські купці перебрали контроль над торгівлею з Європою спеціями, бавовною і шовком, витіс­нивши французів, данців і португальців. Кораблі британської Ост-Індської компанії (OlK) підпо­рядкували собі морську торгівлю між Індією та Південно-Східною Азією, яка тривалий час була в руках арабських, індонезійських, китайських та індійських купців. У результаті OIK стала ко­лоніальною адміністрацією Індії.

Однак через деякий час ця компанія зіткнула­ся з проблемами, які не змогла розв’язати. Її ко­мерційна діяльність залишалася прибутковою, але OlK позбавили можливостей утримувати політич­ний контроль над територією Індії, шо розширю­валася. Компанія була неефективним владним агентом у той час, коли зростаюча вестернізація Індії винесла на порядок денний нові гострі супе­речності. Християнські місіонери піддавали сум­ніву індуїстські вірування, і багато індусів вірили, шо саме британцям судилося зруйнувати кастову систему. Зміни також сталися у системі освіти, а роль і статус жінок зміцнювалися. Місцева земель­на аристократія побачила, шо її становишу загро­жують, коли почалася експропріація маєтків. Зрештою у 1857 р. вибухнуло тримісячне повстан­ня сіпаїв (солдатів індійського війська на службі OlK) і змінило всю ситуацію. Дія його придушен­ня знадобилася значна військова сила, і з того часу OIK почала функціонувати як уряд Індії. Ця адмі­ністрація була підпорядкована Лондонові, сама компанія ліквідована, а Індія формально стала британською колонією. Цей статус вона утримувала впродовж 90 років, доки він завершився у 1947 р.

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ

«Більш ніж півстоліття після завершення британського правління у центрі великих міст Індії продовжують домінува­ти вікторіансько-ґотичні будівлі, зведені колоністами. Це е свідченням попередньої ери глобалізації, коли європейські штампи трансформували колоніальний ландшафт. Гуляючи вулицями Мумбаї (британці називали його Бомбеем), ви мо­жете звернути за ріг і здивуватися, побачивши сцену, подібну до Лондона, з двоповерховими автобусами тощо. Одним із найбільших досягнень британської інженерії було будівництво системи залізниць по всій країні, а залізничні вокзали дуже прикрасили міську архітектуру. Я пройшовся по вулиці Наороджі, навчившись уникати шаленого вулично­го руху у районі Форту, і, спостерігав за натовпом, що ру­хався через вокзал Вікторія. Всередині приміщення дуже зносилося, але потяги продовжують їздити, буквально роз­дуті від пасажирів, що висять з усіх дверей І вікон».

Колоніальна трансформація

Чотири століття європейського панування у Пів­денній Азії дуже позначилися на культурних, еко­номічних і політичних напрямах розвитку цього світу. Британці, без сумніву, зробили позитивний внесок у життя Індії, але колоніалізм мав і серйозні негативні наслідки. У цьому сенсі існу­ють важливі відмінності між Південною Азією та Африканською Субсахарою. Коли європейці при­йшли в Індію, вони застали там достатньо високий рівень розвитку промисловості, особливо в мета­лургійній і текстильній галузях, а також активну торгівлю як із Південно-Західною, так і Південно- Східною Азією, у якій індійські торгівці відіграва­ли провідну роль. Британці перехопили цю торгів­лю, змінивши усю систему індійської комерції.

Індія перестала бути промисловим виробни­ком у Південній Азії і незабаром почала експорту­вати сировину та імпортувати промислові товари, звичайно ж. із Європи. Ремісниче виробництво Індії занепало; після початкового піднесення екс­портна торгівля сільськогосподарською сирови­ною постраждала так само, як і в інших частинах світу, які були втягнуті у торгівлю з Європою. То­му більшість жителів Індії (котрі тоді, як і тепер, були селянами) зазнали економічного занепаду. Та все ж колоніальний період забезпечив значний приріст загального обсягу торгівлі Індії, а вдоско­налення структури торгівлі, без сумніву, покраща­ло життя її громадян. Але британцям не вдалося те. чого не змогли зробити династії Маур'їв та Мо­голів. — об’єднати субконтинент і мінімізувати його внутрішній культурний і політичний поділ. Коли у 1857 р. Королівство прийняло справи від Ост-Індської компанії, близько 2 млн кв. км (по­над 750 000 кв. миль) території Індії все ше зали­шалося поза британською сферою впливу. Посту­пово британці встановили свій контроль над цією величезною територією, в тому числі, над кількома районами, що вже були обгороджені, але не приєднані попередньою корпоративною адміні­страцією. Більше того, британський уряд зо­бов'язався виконати великий перелік зобов'язань, які адміністратори компанії підписали з багатьма індійськими принцами, регіональними керівника­ми та феодальними правителями.

Ці угоди гарантували різний ступінь автономії для буквально сотень політичних суб’єктів в Індії площею від кількох акрів до більш ніж 200 000 кв. км (80 000 кв. миль) Гайдерабаду. Британська корона не бачила альтернативи дотриманню цих гарантій, тому Індія була роздроблена адміністративним поділом, за якого існувало понад 600 «суверенних» територій. Ці «місцеві штати» мали британських радників; великі британські провінції, такі як Пенджаб, Бенгалія і Ассам, керувалися британсь­кими губернаторами або комісіонерами, які підпо­рядковувалися віце-королю Індії, а той у свою чергу парламентові та монарху в Лондоні. У ціло­му ця напівхаотична суміш сучасного колоніаль­ного контролю і традиційного феодалізму відобра­жала і деякою мірою поглиблювала регіональну і місцеву роз’єднаність індійського субконтиненту. Хоча певні частини Індії швидко адаптувалися до позитивних сторін колоніальної ери, інші території відмовились від них, тим самим вносячи свій елемент поділу до складної просторової мозаїки.

Колоніалізм справді створив активи для Індії. Країна вважалася однією з найкраще забезпечених транспортними мережами. Особливо це стосувало­ся залізниць, хоча транспортна система трималася більше на внутрішніх зв’язках морських портів, ніж на об’єднанні різних частин країни. Бри­танські інженери проклали зрошувальні канали, з допомогою яких мільйони акрів землі почали об­роблятися. Поселення, засновані Великою Бри­танією, розвинулися у головні міста і галасливі порти, такі як Бомбей (тепер Мумбаї), Калькутта (Колката) і Мадрас (Ченнаї). Ці три міста і надалі залишилися найбільшими урбаністичними центра­ми Індії, і їхній ландшафт нагадує колоніальне ми­нуле, яке ні з чим не можна сплутати. Сучасна індустріалізація також частково була принесена до Індії британцями. В освіті пробували поєднати англійські та індійські традиції; вестернізаиія індійської еліти підтримувалася з допомогою нав­чання багатьох індійців у Великій Британії. Була також впроваджена тодішня медична практика. Більше того, британська адміністрація намагалася обмежити певні звичаї індійської культури, які за всіма мірками були небажаними, — такі як само- спалювання вдів на похоронах їхніх чоловіків, убивство жінками новонароджених дітей, одру­ження дітей і кастова система. Очевидно, ці зав­дання були надто далекосяжними, щоб розв’язати їх за три покоління колоніального раджу (прав­ління), але незалежна Індія сама, де потрібно, продовжила ці намагання.

НАСЛІДКИ ДЛЯ ЛЮДЕЙ 511

Роз’єднання

Навіть до того як британський уряд ухвалив задо­вольнити прагнення Індії до незалежності, було зрозуміло, що британська Індія не витримає вип­робування політичним самоуправлінням. На по­чатку 1930-х років мусульманськими активістами була проголошена ідея відокремлення Пакистану. Вони стверджували, що мусульмани британської Індії є нацією, відмінною від індусів, і що тери­торія Сінду, Пенджабу, Белуджистану, Кашміру і частини Афганістану має стати окремою держа­вою. Перша офіційна вимога такого відокремлен­ня була висунута у 1940 р. і, як показали наступні вибори, вона дістала майже одностайну підтримку південноазійських мусульман.

По мірі просування колонії до незалежності наростала політична криза: найчисельніша партія Індійський конгрес не захотіла навіть розглядати питання про роз'єднання, а мусульманська мен­шість відмовилася брати участь у будь-якому єди­ному уряді. Отже, розчленування не було простою справою. Мусульмани становили більшість у західних і східних районах британської Індії, до того ж ісламські групи населення були розсіяні по всьому географічному світі (рис. 9-6). Будь-які нові кордони між індуїстами і мусульманами для створення ісламського Пакистану та індуїстської Індії неминуче мали проходити через території, де співіснували обидві сторони. Треба було зірвати з місць мільйони людей.

Індуїсти й мусульмани не були єдиними спіль­нотами, яких зачепив цей поділ. Наприклад, тери­торія Пенджабу була домівкою для мільйонів сікхів, чиї лідери були відкритими противниками мусульман. Але індуїстсько-мусульманський кор­дон залишив би сікхів у Пакистані. Навіть напере­додні Дня незалежності (15 серпня 1947 р.) лідери сікхів обіцяли повстання, і декілька заколотів справді відбулося. Але ніхто не міг передбачити жахливих убивств і масових міграцій, які супро­воджували створення кордонів незалежних Пакис­тану та Індії. Точна кількість людей, які мігрували внаслідок цього поділу, ніколи не буде відома; 15 мільйонів є лише оцінкою. Це було людське страждання у небачених масштабах.

Однак навіть такий великий потік біженців 9 через кордон не зміг викорінити іслам в Індії. Після початкових масових обмінів тут залишалися ше десятки мільйонів мусульман (рис. 9-6). Сьо­годні мусульманська меншина в індуїстській Індії майже така сама, як ціле ісламське населення Па­кистану, шо зросло втричі з кінця 1940-х років. Це найбільша за чисельністю меншина у цілому світі — набагато більша, ніж тоді, коли іслам пра­вив у Південній Азії. 1 ця сила відіграватиме зрос­таючу роль у майбутній Індії.