ВИЗНАЧЕННЯ ГЕОГРАФІЧНОГО СВІТУ

Південно-Східна Азія є світом півостровів і ост­ровів, що межує з Індією на північному заході та Китаєм на північному сході (рис. 11-1). Її західні береги омиваються Індійським океаном, а на сході простягається величезний Тихий океан.

Географія Південно-Східної Азії певним чи­ном нагадує географію Східної Європи. Це мозаїка менших країн на периферії однієї з найбільших

1 держав світу. Це колись буферна зона між мо-

2 гутніми супротивниками. Це пояс дроблення, де зовнішній та внутрішній тиск фрагментував політичну географію. Подібно до Східної Європи Південно-Східна Азія демонструє і величезне культурне розмаїття. Це терен сотень культур, ба­гатьох мов і діалектів, а також кількох світових релігій.

Рисунок 11 -2 показує масштаби розглядувано­го географічного світу, але зверніть увагу на невідповідність між східним кордоном цього світу' та східними межами найзаселенішої держави — Індонезії. Найсхіднішою частиною Індонезії є західна половина острова Нова Гвінея, де тубільні культури належать не до Південно-Східної Азії, а до тихоокеанських культур. Сьогодні Індонезія править тим, що є по суті тихоокеанською острівною колонією, хоча Іріан-Джая (Західний Іріан) офіційно є однією з її провінцій. У цьому розділі ми згадуємо іріан-Джаю через її зв'язок з Індонезією, а також через можливість майбутньої зміни для цієї папуаської території, але усю Нову Гвінею ми розглядаємо у розділі ІЗ.

Оскільки політико-географічна карта Півден­но-Східної Азії (рис.

Головні географічні особливості Південно- Східної Азії

1. Південно-Східна Азія простягається від півострівного материка до морських архіпе­лагів. Оскільки Індонезія контролює частину Нової Гвінеї, її функціональний регіон сягає у сусідній Тихоокеанський географічний світ.

2. Південно-Східно Азія подібно до Східної Європи була поясом дроблення між мо­гутніми суперниками і має фрагментовану культурну та політичну географію, сформо­вану іноземним втручанням.

3. У фізичній географії Південно-Східної Азії переважають підвищений рельєф, нес­табільність земної кори, позначена вул­канічною активністю та землетрусами, і тропічний клімат.

4. Більша частина понад півмільярдної людності Південно-Східної Азії живе на островах двох країн: Індонезії (з четвертим за розмірами населенням світу) і Філіппін. Темпи приросту населення в острівному регіоні Південно- Східної Азії перевищують цей показник на материку.

5. Хоча переважна більшість жителів Південно- Східної Азії має однакове походження, існу­ють багатий культурний поділ і розмаїття місцевих традицій, підтримуване подрібне­ною фізичною географією цього світу.

6. Наслідки владних іноземних впливів — як азійських, так і неазійських — продовжують формувати культурні ландшафти Південно- Східної Азії.

7. Політична географія Південно-Східної Азії демонструє різні типи кордонів і різні кате­горії державно-територіальної морфології.

8.

9. Гігант цього світу за територією та кількістю населення — Індонезія — не пред'явила свої претензії на домінування внаслідок невміло­го керівництва та корупції, але вона має ве­личезний потенціал.

ВИЗНАЧЕННЯ ГЕОГРАФІЧНОГО СВІТУ 619

РИСУНОК 11-2

гається аж до китайського кордону. Оточений з усіх боків сусідами, виступає суходільний та ізольо­ваний Лаос. Острівний регіон складають Філіппіни на півночі та Індонезія на півдні, а між ними — друга частина Малайзії, розташована на великому індонезійському острові Калімантан (Борнео). Тут також лежить мінідержава Бруней, маленька, але, як ми переконаємося, важлива у регіональному плані. 1 нарешті, нова держава у південно-східному куті цього географічного світу: Східний Тімор — колишня португальська колонія, анексована Індо­незією у 1976 р. і віддана під нагляд OOH у 1999 р.

Це країни такого географічного світу, який не має домінуючої держави — ні Китаю, ні Індії, ні Бразілії, хоча одна країна — Індонезія — містить 40 % його сукупного населення і має потенціал виступити у провідній ролі. Тут так само не розви­нулося жодного домінуючого осередка тубільної культури, як у Східній Азії. У річкових басейнах і на рівнинах материка, а також на островах спіль­ноти дуже диверсифіковані: їхні мови, релігії, мис­тецтво, музика, кулінарія тошо сформували майже нескінченну мозаїку, але жодна з цих культур не набула загального значення. Європейські ко­лонізатори засновували тут імперії, часто проти­ставляючи держави одна одній, тобто розділяли і володарювали. Від часів іноземної інтервенції вип­ливає сучасна карта Південно-Східної Азії, і лише Таїланд (колишній Сіам) пережив колоніальну еру як незалежніш суб'єкт. Таїланд був корисний двом

620 РОЗДІЛ 11 І ПІВДЕННО-СХІДНА АЗІЯ конкуруючим силам — Франції на сході та Ве­ликій Британії на заході.

Утім європейці зробили те. на шо тамтешні країни не були здатні: формування порівняно ве­ликих багатокультурних держав, які представляли різні народності та спільноти, зібрані докупи. Якби не іноземна інтервенція, малоймовірно, шо 17 000 островів Індонезії складали б сьогодні чет­верту за кількістю населення країну світу. Не об’єдналися б також і дев’ять султанатів Східної Малайзії, віддалені від своїх материкових спів­вітчизників Південнокитайським морем. Добре це чи погано, але колоніальне втручання консоліду­вало чимало культурних осередків та мінідержав у якийсь десяток країн.

ФІЗИЧНА ГЕОГРАФІЯ

Як показує рисунок 11-1, Південно-Східна Азія є світом, де панує підвищений рельєф. Від гір Рак- хайн у Західній М’янмі до льодовиків (так, льодо­виків!) індонезійської частини Нової Гвінеї висоти у багатьох місцях сягають понад 3300 м (10 000 футів). У М’янмі гора Вікторія є такою вершиною: у Північному Лаосі трохи нижча за неї гора Біа: на Індонезійському острові Суматра найвищим вул­каном є Керінчі; на Яві вулкани Сламет і Семеру височіють над місцевістю; а на Калімантані знахо­диться гора Кінабалу, не вулкан, а ерозійний зали­шок, виший, ніж будь-яка інша гора у цьому регіоні. На Філіппінах є гора Пінатубо — 1477 м (4874 фути), не дуже висока, але виверження ньо­го вулкану в 1991 р. вплинуло навіть на глобаль­ний клімат.

Карта рельєфу нагадує нам, шо це не лише Ти­хоокеанська окраїна, а й Тихоокеанське вул­канічне кільце, де земна кора нестабільна, з части­ми землетрусами та виверженнями. Єдиним ви­нятком серед островів є Калімантан. Це плита ста­родавньої земної кори, висунута високо над рів­нем моря тектонічними силами та еродована до її теперішньої гористої поверхні.

Як видно з рисунка 11-1. річки беруть свій по­чаток у нагір'ях островів та півостровів і відклада­ють свої наноси в напрямі узбережжя за течією: фізична географія Суматри чітко це демонструє.

На півострівному материку ми бачимо знайому схему: річки, що починаються в азійській внут­рішній частині та утворюють алювіальні долини і дельти. Ріка Меконг подібна до китайської Янцзи: ви можете простежити весь її шлях від Китаю че­рез Лаос, Таїланд і Камбоджу до Південного В'єтнаму, де вона формує розгалужену і густозасе- лену дельту. На заході головна ріка М’янми — Ipa- ваді; у Таїланді — Менам. Басейн річки Хонгха (Червоної) є житницею Північного В’єтнаму.

Дослідження фізичної географії Південно- Східної Азії не буде повним без згадування морів, проток і заток цього світу. Вкрай звивисті береги з тисячами островів навколо створюють проблеми, коли справа доходить до морських кордонів (ост­рови також є справжнім раєм для заколотників та кримінальних елементів). Як буде зазначено пізніше, Південно-Східна Азія має одну з найскладніших систем морських кордонів у світі, шо приховує потенціальні конфлікти.

ГЕОГРАФІЯ НАСЕЛЕННЯ

Порівняно з величезною кількістю населення у де­яких регіонах Південної Азії та Китаю сукупне число людності країн Південно-Східної Азії, за винятком хіба що Індонезії, виглядає скромним. Знову ж таки на думку приходить порівняння з Європою. Три країни — Таїланд, Філіппіни та В’єтнам — мають кількість людності між 60 і 85 млн. Лаос, досить велика країна за площею (співмірна з Великою Британією) мала лише 5.5 млн мешканців у 2002 р. У Камбоджі, набагато більшій від Греції, налічувалося 12,7 млн.

Як показує таблиця 1-2, показник арифметич­ної густоти населення у Південно-Східній Азії не­високий. крім урбаністичної мінідержави Сінга­пур. Фізіологічна густота також нижча, ніж у Східному Китаї або сусідніх південноазійських країнах. Коли політична ситуація стабільна, де­кілька країн Південно-Східної Азії спроможні екс­портувати великі обсяги рису. Таїланд і в останні роки В’єтнам належать до провідних світових екс­портерів цього найважтивішого продукту азійської кухні.

З просторового погляду можна помітити як подібності, так і відмінності у схемах народонасе­лення Південно-Східної Азії та її великих сусідів. Як і у Східній та Південній Азії, людність концен­трується у великих басейнах і дельтах головних рік, де сільська місцевість поділена на клапті так далеко, як сягає око. Численні малі села немовби економлять простір, позначаючи ландшафт цятка­ми; у дельтах рік Хонгха та Меконг у В’єтнамі во­ни дуже нагадують китайські. Але між цими алювіальними басейнами ландшафт підвищується і набуває характеру савани з червонуватими та менш родючими грунтами. На островах Індонезії

та Філіппін Південно-Східна Азія характеризуєть­ся довкіллям, якого немає в Індії або Китаї, — це добре зрошувані вулканічні грунти, з екзотичною природною рослинністю, на яких можна провади­ти інтенсивне сільське господарство. Уся сільська місцевість цих островів скрупульознішим чином терасована для ефективнішого зрошування.

Люди і земля

Слід зазначити, шо з 546 млн жителів Південно- Східної Азії більше половини живуть на островах Індонезії та Філіппін, залишаючи материковим країнам 45 % людності. Чому ж за наявності тако­го високого демографічного тиску в сусідніх світах Південно-Східна Азія не затоплюється хвилями іммігрантів?

По-перше. Південно-Східна Азія вже фактич­но отримала свою частку іммігрантів; по-друге, су­хопутні шляхи до неї порівняно обмежені. У розділі 9 ми описували перешкоди густозаліснених горбів і гір уздовж кордону між Індією та М'ян­мою. На півночі М'янми височить грізний Тібет, а ближче до Лаосу — пересічене плато Юньнань. Перехід дещо легший на сході, між Китаєм і В’єт­намом, і він став шляхом для контактів та міграції.

Як можна бачити на карті розподілу людності світу (рис. 1-9), густозаселені сільськогосподарські території Південно-Східної Азії чергуються з вели­кими площами менш продуктивної землі, а ті, у свою чергу, перетинаються високорельєфними зо­нами. шо перешкоджають рухові. Карта Південно- Східної Азії виявляє декілька територій концент­рації продуктивної спроможності, але мало кори­дорів, які сприяють міграції.

Як ми зазначали раніше, за останнє тися­чоліття іммігранти прибували до Південно-Східної Азії переважно морем, а не сушею. Це справедли­во не лише для арабів та європейців, а й для сусідніх китайців. Останні шукали тут не землі, а роботи у містах і містечках. «Чайнатаунз» (ки­тайські райони) є і сьогодні характерною ознакою більшості міст Південно-Східної Азії, особливо прибережних.

Етнічна мозаїка

Народності Південно-Східної Азії походять із од­ного джерела, як і кавказькі європейці, але це не виключає існування регіонально або локально ок­ремих етнокультурних груп. Рисунок 11-3 пред­ставляє широкий розподіл етнолінгвістичних груп у цьому світі, але майте на увазі, що це узагальнен­ня. У масштабах цієї карти багато малих груп поз­начити неможливо.

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ

«Но щастя, це був порівняно прохолодний день у Ханої, то­му що поїздко з Хайфона забрало близько чотирьох годин, і більшість чосу пішло на очікування воза, а в селі було спе- котно й вогко. По дорозі я натрапив на цю групу дітей зі своїм учителем, які прямували до меморіалу Xo LUi Міна. Вчитель відчув мій рівень ламаної французької і терпляче пояснював, що він викладає історію і декілька разів на рік водить свій клас но екскурсію. «Діти гарно вдяглися, бо для них це важливий момент, — сказав він, — а в Ханої багато історичних місць, які можна відвідати». Діти побачили, що я сфотографував їх, і оточили мене. Я сказав їм, що червоний є, мабуть, улюбленим кольором їхнього одягу. «Але це не повинно вас дивувати, мсьє, — сказав учитель, посміхаю­чись. — Це В'єтнам, комуністичний В'єтнам, і червоний колір об'єднує насі» У протилежній частині країни, у місті, назва­ному на честь Xo LUi Міно (засновника комуністичної партії країни, президента з 1945 по 1969 рр., переможця фран­цузьких колонізаторів і лідера у війні зі США) мій досвід з викладачами та студентами був цілком іншим: навіть своє місто більшість із них називала Сайгоном. Але тут Ханой, і ідеологічне полум'я все ще яскраво палахкотить».

Карта показує приблизний просторовий збіг на материку між великими етнічними групами і сучасними політичними державами. Бірманці домінують у М'янмі, раніше відомій як Бірма; тайні замешкують Таїланд (колишній Сіам); кхме­ри живуть у Камбоджі та поширюються на північ у Лаос; а в’єтнамці заселяють довгу смугу території, шо виходить до Південнокитайського моря.

Територіально найбільше населення, яке кла­сифікується на рисунку 11-3 як індонезійське, — це жителі великого архіпелагу, що простягається від Суматри на заході до Молуккських островів на

РИСУНОК 11-3

сході і від Малих Зондських островів на півдні до Філіппін на півночі. Усі ці люди разом — філіп­пінці, малайці, індонезійці та інші — відомі як індонезійці, але вони поділені за волею історії та політики. Зверніть увагу, що індонезійці в самій Індонезії охоплюють яванців, мадурців, сунданців, балійців та інші великі групи; сотні малих не пока­зані. Значною частиною індонезійського етнокуль­турного комплексу є малайці, чия батьківщина ле­жить на півострові Малакка, але вони утворюють меншини і в інших місцевостях. Як і більшість індонезійців, малайці є мусульманами; причому іслам виступає могутнішою силою у малайській спільноті, ніж загалом в індонезійській культурі.

Рисунок 11-3 також показує нам велику кіль­кість етнічних меншин. На півострові Малакка зверніть увагу на індійський осередок; спільноти індійського походження є у багатьох місцях півострова, але тут. на південному заході, вони формують більшість на невеликій території. Поблизу лежить найбільший виняток із правила, шо китайські меншини Південно-Східної Азії мають урбаністичну основу: вздовж західного узбережжя Малакки китайці є як фермерами й се­лянами, так і міськими мешканцями. На півночі цього географічного світу меншини, як правило, займають периферійні, часто труднодоступні зони, де віддаленість заохочує відокремленість і де час від часу виникають етнічні конфлікти, коли го­ловна меншина намагається контролювати окраїни. Під час війни у В'єтнамі гірські народ­ності навіть симпатизували американцям через свою тривалу ворожнечу з домінуючими низинни­ми в’єтнамцями. А сьогодні у М’янмі народно­сті шан і карен перебувають у стані конфлікту з існуючим режимом.