Політична думка пізнього Середньовіччя на теренах України

За тогочасних історичних умов польсько- шляхетського панування в Україні українці не мали власної державності, влада на їхніх землях належала польському королю, була ворожою та чужою українському народові.

Визначне місце в розвитку суспільно - політичної думки в Україні наприкінці XVI — на початку XVII ст. посідає Іван Вишенський (1545— 1620) — мислитель, гуманіст, український

письменник, високоосвічена людина свого часу. Народився він у містечку Судова Вишня (Львівщина), жив у Луцьку, а потім понад 40 років у Греції. Серед його творів найвідоміший — «Обличеніє діавола миродержца».

Іван Вишенський висунув концепцію соборності правління християнською церквою, засновану на ідеї рівності всіх людей, суть якої полягає в тому, щоб жити «соборно, один одного справляючи, а не одному над усіма володіти». І. Вишенський відкидав як безпідставну теорію абсолютного централізму, централізм духовної та світської влади Папи Римського. У контексті концепції соборності І. Вишенський піддав критиці й світську владу, далеку від ідеалу раннього християнства. Бог дав владу, вважав І. Вишенський, не для того, щоб чинити сваволю, насильство, а для того, щоб утверджувати закон, справедливість.

Вагомий внесок у формування

світосприйняття, розуміння та осмислення суспільного життя зробила Києво-Могилянська академія — перший вищий навчальний заклад і видатний просвітницький та культурний центр України. Сама Академія виникла через багато років після смерті П. Могили на основі Києво- Могилянської колегії, створеної 1632 року шляхом об'єднання школи Києво-Печерської Лаври та школи Київського братства. Митрополит Київський і Галицький Петро Могила обстоював ідею верховенства влади православної церкви, силу якої за польсько-шляхетського панування можна було протиставити польському королеві. Він домігся від уніатів передання Софійського собору та Видубицького монастиря православній церкві.

Звергаючи свій погляд до православної Росії, П. Могила вважав, що ідеальний володар — це сильний православний цар, який повинен бути вірний православ'ю, вірі в Бога, від якого отримав владу й перед яким відповідає за свої вчинки. Виходячи з того, що в Росії верховенство церкви ніколи не було реальним, П. Могила рекомендував цареві звертатися до мудрих духовних радників, а церкві відводив роль радника, а не верховного правителя.

Феофана Прокоповича (1681 — 1736).

Спочатку він навчався в академії, а потім у Європі — в Римі, Лейпцигу, Єні. З 1705 року викладав у Києво-Могилянській академії, а в 1710 році став її ректором. У 1716 році на виклик Петра І виїхав до Петербурга й фактично очолив російську православну церкву, ставши однією з наближених до царя Петра осіб. Філософ, учений, письменник, поліглот, професор і ректор Києво -Могилянської

Академії, сподвижник Петра 1 в його реформаторській діяльності освіти й церкви, Ф.

Абсолютний монарх як верховний носій державної влади ставився над усіма громадянськими законами, всі його дії, спрямовані

на загальнонародну користь, виправдовувалися. Верховним носієм державної влади міг бути лише освічений володар — «філософ на троні». Освіта й розвиток науки розглядалися як підстава історичного процесу, сила держави й опора добробуту. Тільки освічена монархія може забезпечити розвиток науки, мистецтва, ремесел, мануфактур. Теорія абсолютизму тісно пов'язувалася з тогочасною соціально -політичною боротьбою за владу й майнові інтереси світської аристократії та церковної ієрархії.

Отже, в політичній думці України XVI—XVII ст. усталилися популярні в ті часи в Західній Європі ідеї суспільного договору, природного права, конституціоналізму, зокрема вчення про освічений абсолютизм, поширюване діячами Києво-Могилянської академії.

Після смерті Петра І Феофан Прокопович практично не мав впливу на російських правителів. Проте до Києва не повернувся. Помер у 1736 році в Новгороді, де обіймав архієпископську кафедру.

3.