Школи ісламського права (мазхаби)

Спираючись на Коран і Суну як канонічну основу ісламсь­кого права, законознавці, які відокремились від богослов’я, ви­користовуючи чотири методи вирішення спірних богословсь­ких проблем, у УІІ-ІХ ст.

Система Ханіфи, ханіфізм, спираючись, як і всі інші систе­ми, на Коран і Суну, найбільше уваги приділяє методам раю і кіясу, тобто індивідуальному тлумаченню і вирішенню спірних проблем методом аналогії, з посиланнями на все ті ж аяти Кора­ну і хадіси Сунни. Ця система визнає й іджму, але значно менше. Зате саме ханіфізму належить висунення на перший план мето­ду істіслах, тобто критики окремих положень деяких хадісів. Ханіфізм немало уваги приділяє і звичаєвому праву арабського та інших мусульманських народів-адату, норми якого, будучи зв’язаними з основами ісламу, також повинні бути враховані. Ісламське право ханіфітського тлумачення найбільш гнучке; ха- ніфізм вміло і вдало пристосувався до нових віянь, до етнокуль­турного середовища, яке змінюється. Цим значною мірою пояс­нюється те, що саме ханіфітський мазхаб обрали тюрки, які при­йняли іслам в ХІ ст., і згодом зайняли ключові позиції в ісламі. Ханіфізм став такою системою мусульманського права, якій на­давали перевагу в Османській імперії і аж досьогодні його при­хильниками є не менше третини мусульман-сунітів, які прожи­вають у Туреччині, Афганістані, Єгипті, Пакистані, Індії та де­яких інших країнах.

Система Малика (помер у 795 р.) визнає як основи права Коран, Суну і адат, спирається, як і ханіфізм, на методику істіс- лаху (критики хадісів), але з усіх інших методів надає перевагу іджмі (узгоджена думка) і раю. Маликіти як школа ісламського права близькі до ханіфітів, але більш суворі і нетерпимі, менше довіряють спекулятивним судженням (не випадково метод раю у них займає останнє місце, метод кіясу вони майже не викори­стовують).

Система Аш-Шафії (помер у 820 р.), шафіїзм, визнає осно­вами ісламського права Коран і Суну, використовує іджму і кіяс, виступає проти раю, істіслаху. Шафіїти в сфері своїх правових норм значно жорсткіші від ханіфітів і ближчі до маликітів з їхньою суворістю і нетерпимістю до спекуляцій. Ця система поширена в Сирії, частково в Єгипті та в Східній Африці, в Пакистані та Індонезії.

Система Ібн-Ханбала (помер у 855 р.), ханбалізм, спираєть­ся в основному на хадиси і лише частково використовує методи раю, іджми і кіясу. Ця школа відрізняється нетерпимістю, вона найменше поширена, причому переважно в порівняно відста­лих країнах світу, передусім в Аравії.

Усі чотири мазхаби хоч і сперечаються між собою з приво­ду методики та обрядовості, практично мирно співіснують, нері­дко в рамках однієї держави. Очолюється кожна з цих шкіл гру­пою високоосвічених (тобто тих, що знали іслам) спеціалістів- законознавців і богословів-муджтахідів (мутакалимів), яка ви­значала позиції кожної з цих систем. Усім чотирьом школам су- ніти надають однакового значення; кожна має право змінювати свої симпатії на користь того або іншого мазхабу, користуватися навчальними посібниками різних шкіл.