РЕЛІГІЙНО-МІФОЛОГІЧНІ ВІРУВАННЯ РИБАЛЬСЬКИХ СУСПІЛЬСТВ РАННЬОНЕОЛІТИЧНОЇ ДОБИ

У найбагатших рибними ресурсами місцях (райони Залізних Воріт на Дунаї, Дніпровських порогів, сучасної Керчен­ської протоки), так само як майже в той самий час на півден­ному узбережжі Північного та Балтійського морів, а дещо пізніше в пониззях Амудар’ї та Сирдар’ї, в Мінусинській уло­говині на Єнісеї, у Далекосхідному Примор’ї, на північно-за­хідному узбережжі Північної Америки, з початком неоліту по- 43 лювання поступово відходить на другий план, а основна увага приділяється рибальству.

На зміну рухомому способу життя мисливців та збирачів приходить осілий — в стаціонарних поселеннях. Жінки з дітьми вже не відходять далеко від місця постійного мешкання. Чоло­віки ж, особливо на морському узбережжі, можуть відпливати (й досить далеко) в пошуках здобичі, але повертаються до своїх родин.

Такі зміни, зрозуміло, відбивалися на світогляді людей. Ре­лігійно-міфологічні уявлення неолітичного, родового (з пере­ходом до осілості з’являється генеалогічний, власне, верти­кальний рід) суспільства безпосередньо виростають на тлі уяв­лень, притаманних ранньопервісним віруванням. Тут ми спо­стерігаємо подальший розвиток фетишистських та органічно пов’язаних з ними анімістичних уявлень, професіоналізацію та ускладнення магії й шаманізму.

У деяких суспільствах індивідуалізація особистого духовно­го життя на цьому ступені розвитку веде до розквіту нагуаліз- му — комплексу вірувань у наявність в кожного повноцінного члена суспільства власного духа-покровителя і ритуальних дій (часто-густо з застосуванням психотропних препаратів), що випливають з цього переконання.

Перехід до осілості за умов розвитку рибальства сприяв збільшенню тривалості життя та постійному мешканню ряду поколінь кровних родичів в одному селищі. Це позитивно впли­вало на розвиток культу предків-родоначальників, які зберег­ли виразні тотемічні риси. Домінуючими в уявленнях про при­роду є анімістичні вірування, що розвивалися в бік формуван­ня пантеону духів-богів.

Шаманство мало переважно народний характер: кожний вмів своїм співом та діями закликати духів. Але були і шамани- фахівці, яких опікували певні духи — їхні володарі. Серед доб­рих духів вирізнялися духи предків. Вважалося, що вони меш­кають десь поруч із живими і допомагають своїм родичам-на- щадкам.

За етнографічними даними, особливу роль у міфологічних уявленнях рибальсько-промислових груп (зокрема Арктики та північного басейну Тихого океану) відігравали образи духів- господарів відповідних риб та морських тварин. Однією з та­ких постатей була ескімоська Седна, яка жила на дні океану й володарювала над усіма морськими істотами, посилаючи їх час від часу людям. Коли люди грішили, вона гнівалася й притри­мувала морських звірів та промислових риб подалі від берегів.

Подальшого розвитку набуває також культ умираючого та 44

оживаючого звіра, на якого полюють. Це засвідчують етно­графічні матеріали багатьох рибальсько-мисливських народів Сибіру та Далекого Сходу (хантів, мансів, нівхів, нанайців, орочів, айнів та ін.). Серед інших надзвичайна роль відводила­ся образові ведмедя.

Без сумніву, приблизно з межі мезоліту та неоліту рибаль­ство та пов’язаний з ним осілий спосіб життя були поширені на території України. Але вивчення цих суспільств ускладнюєть­ся об’єктивними обставинами. По-перше, в ті часи рівень Чор­ного моря був значно нижчим ніж тепер, а Азовського моря взагалі не існувало. По-друге, основна річкова артерія Украї­ни, Дніпро, майже повністю складається з системи штучних «морів» над греблями ГРЕС. Тому сьогодні місця мешкання неолітичних рибалок здебільшого опинилися під водою і є не­доступними для наукових досліджень.

Але, зважаючи на загальну картину поширення рибальських суспільств у межах Середземномор’я та Північноморсько-Бал­тійського узбережжя, можемо припустити, що орієнтовані на рибальство за допомогою сітки та човна етнічні групи з’явля­ються у давніх (нині затоплених водою) пониззях Дунаю, Дні­стра, Дніпра, Дону та Кубані не пізніше VIII—VII тис. до н.

Повсюдно рибальська орієнтація господарства-була пов’я­зана з ушануванням духа-володаря риби, про що відомо не лише з етнографічних матеріалів, а й з міфів стародавніх на­родів. Так, у Нижній Месопотамії засвідчується практика куль­тового пожертвування риб у храмі міста Ереду (яке стояло при впадінні однієї з проток Тигро-Євфратської дельти в лагуну Перської затоки), покровителем якого був мудрий і приязний до людей бог підземних вод Еа (Енкі). Він, окрім іншого, вва­жався покровителем рибалок і зображувався як людина-риба. Такий самий вигляд напівриби-напівлюдини мав головний фі­лістимський (узбережна Палестина) бог Дагон. Широковідо­мим є глибинний і сутнісний зв’язок образу Ісуса Христа з ри­бою, в оточенні рибалок, з алегоріями рибальства.

З іншого боку, ворожою до богів і людей антропо-іхтіо- морфною потворою вавилоняни уявляли Тіамат, котра жила в первинному океані і яку міг пересилити лише бог Мардук (син Еа). Гігантська первозданна риба Кара відома в давньоіранській 45

міфології. Її страхітливим аналогом виступає біблійний звір морської безодні Левіафан.

Священні храмові басейни з рибами, як і присвячені рибам храми («будинки риб»), у давнину були широковідомі по всьо­му Сходу від Месопотамії до Карфагена. А в Середній Азії (зокрема на півдні Узбекистану) священних риб у невеликих во­доймищах біля колишніх домусульманських святилищ, на місці яких були зведені мечеті, можна побачити й тепер. У давнину в Закавказзі вшановували образ матері-риби, здійснювали обряд захоронення риб, вірили в гігантську рибу як опору землі, мали магічні «рибні» орнаменти.

Кам’яні зображення рибоподібних істот відомі в рибальсь­ких культурах протонеоліту та неоліту Близького Сходу (по­селення Ейнан у Палестині), Європи (Лепенські Вір біля Заліз­них Воріт на Дунаї), Південного Сибіру (окуньовська культура на Єнісеї) тощо. Є припущення, що значно частіше їх виготов­ляли не з каменю, а з дерева. Такі дерев’яні, а можливо, й кам’я­ні зображення іхтіо-антропоморфних істот могли бути поши­реними і в неолітичних рибалок на територіях України, нині здебільшого затоплених водою. Це припущення стосується, зокрема, неолітичної рибальської сурсько-дніпровської куль­тури Надпоріжжя. Її носії, як і мешканці стародавніх понизь великих східноєвропейських рік, мали вшановувати духів-воло- дарів промислових риб, головно найцінніших — осетрових. Подібні вірування були поширені і серед неолітично-рибаль­ської людності інших місцевостей: по Дністру, в районі Кер­ченської протоки тощо. Але, на жаль, у цьому питанні далі більш-менш вірогідних припущень піти важко за браком архе­ологічних джерел. Так само з суто теоретичних міркувань має­мо припускати поширення родового культу, зокрема — вшану­вання духів-прародителів.

Отже, доходимо висновку, що вірування неолітичних риба­лок здебільшого були близькі до релігійно-міфологічного сві­тогляду попередньої мезолітичної доби, доповнюючи його вшануванням іхтіо-антропоморфних істот та розвитком родо­вого культу. Між тим, у землеробсько-скотарських неолітич­них суспільствах складаються основи нового світогляду.