Християнські таїнства

Найважливіші елементи християнської обрядовості на­зивають таїнствами.

Таїнства - обрядові дії в християнстві, через які, за вчен­ням церкви, віруючим передається Божа благодать.

Вони є своєрідними видимими ознаками, які передають віруючим невидиму благодать Божу. Вважається, що вста­новлені вони Ісусом Христом для забезпечення зв'язку між Богом і людьми. Тому передбачають особливу настроєність віруючого, дотримання відповідного ритуалу.

Таїнства можуть бути одноразовими - прийматися лю­диною тільки раз у житті (таїнства хрещення, миропомазання, священства) і багаторазовими - прийматися людиною більше одного разу в житті (таїнства євхаристії, сповіді, шлюбу, єлео- помазання); обов'язковими для кожного християнина (хре­щення, миропомазання, євхаристія, сповідь, єлеопомазання) і необов'язковими (шлюб, священство).

У християнський культ таїнства запроваджувалися не ві­дразу, першими були сприйняті хрещення і причастя. Біль­шість протестантських течій з усіх таїнств здійснює лише хре­щення і причастя.

Хрещення. Це таїнство означає прилучення людини до християнства зануренням у воду або скропленням. Здій­снюється священнослужителем. Слово “хрещений” рівнозначне слову “християнин”. Обряд хрещення символізує звільнення хрещеного від лихого впливу Диявола. В його основі - ідеї про злу силу непокірного Богові Диявола і про “первородний гріх”, від якого слід очищатися скропленням водою. Обряд окроплен- ня водою як магічна дія виник дуже давно. Багато народів вва­жали, що вода має здатність відганяти від людини “нечисту силу”, тому ще до виникнення християнства існував звичай окроплю­вати немовля водою і при зануренні в неї давати йому ім'я. Раннє християнство не знало обряду хрещення. Він впроваджувався поступово, і тільки рішеннями перших вселенських соборів (IV ст.) хрещення було оголошене обов'язковим.

Форма обряду в різних християнських церквах різно­манітна: католики обливають свяченою водою, протестанти - окроплюють або занурюють у воду.

Причастя (євхаристія). Воно символізує співучасть ві­руючого в Таємній Вечері Господній. Формальним його ви­явом є частування віруючих, здебільшого після сповіді, хлі­бом та вином, які символізують тіло і кров Христа. Причащаю­чись, віруючий приймає “подячну жертву” і “прилучається до божественного єства”. Православні причащаються квасним хлібом, бо прісний вживали тільки на Пасху. Католики з огля­ду на те, що Христос роздавав своїм апостолам під час Таємної вечері прісний хліб, причащаються саме ним. Тих, хто причас­тився, вважають “співтілесниками Ісуса Христа”. У деяких протестантських церквах і сектах (адвентисти, меноніти, п’ятдесятники, євангельські християни-баптисти) специфіч­ною формою причастя є хлібопереломлення - розламування і роздавання хліба (символу зраненого, замученого тіла Хрис­тового) і причащання вином. Але, на відміну від православ’я та католицизму, причастя у них вважається не таїнством, а об­рядом, що символізує духовну єдність віруючих у їхній вірі в друге пришестя Христа.

Першоджерелами таїнства причастя також є давні віруван­ня та обряди. З появою землеробства хліб і вино почали вважа­ти кров’ю рослинницьких духів і божеств, до яких люди “прича­щалися”. Християни запозичили таїнство причастя з давніх релігій, пов’язавши його з ученням про жертовну смерть Ісуса.

Миропомазання. Означає воно передавання віруючому “благодаті Святого Духа” змащуванням його ароматичною речовиною - миром, що символізує освячення і зміцнення духовних сил на шляху до спасіння.

Обряд змащування тіла маслянистими речовинами виник значно раніше від християнства. Зумовлений він вірою людей у магічні властивості речовин. Пізніше помазання здійснюва­ли, наприклад, в Індії, при хрещенні, на весіллях і похоронах.

Запозичивши з давніх релігій обряд миропомазання, хри­стиянство оголосило його таїнством. У ранніх християнських церквах миропомазання здійснювали тільки на Пасху.

Таїнство миропомазання у православних і старообряд- ців-попівців здійснюють, як правило, над немовлям після хрещення, у католиків - над 7-12-літніми дітьми (кон­фірмація).

Сповідь. Символізуючи примирення віруючого з Богом, вона відбувається у формі його покаяння у власних гріхах пе­ред священиком, який відпускає гріхи. Джерела таїнства спо­віді (покаяння, спокути, примирення) - в первісних ві­руваннях у зло, гріх, “бісівські сили”, що переслідують людину і яких можна позбутися, розповівши про свої гріхи іншим лю­дям або промовляючи слова закляття.

У християнстві сповідь спочатку була прилюдною і лише наприкінці ІХ ст. замінена таємною, тобто сповіддю віруючо­го тільки священику, хоч у православ’ї поряд з таємною існує й загальна сповідь.

Якщо православ’я та католицизм вважають сповідь таїнс­твом, то протестантизм використовує прилюдне покаяння і таїнством його не вважає.

Шлюб. Символізує освячення подружнього союзу іменем Божим, надання нареченим благодаті, єдинодушності в наро­дженні та вихованні дітей.

Обряд одруження сформувався в первісні часи, коли лю­ди зверталися до “добрих духів” з проханням допомогти їм народити дітей, відігнавши “нечисту силу”. Лякали її вогнем, димом, водою, шумом. Елементи цього ритуалу збереглися і в сучасному церковному шлюбному обряді.

У християнській релігійній обрядовості таїнство шлюбу утвердилося чи не найпізніше - в XVI ст.

Священство (хіротонія, рукопокладення). Це таїнство символізує передавання Божої благодаті для здійснення та­їнств і богослужінь. Процедурно воно є посвятою у сан дияко­на, священика або єпископа. У православній і католицькій церквах священство є таїнством, у протестантизмі - обрядом. Рукопокладений служитель культу після цього визнається посередником між Богом і людьми.

Обряд священства існував і в дохристиянських релігіях, християни запозичили його в період утвердження перших релігійних громад. Роль цього таїнства зросла після проголо­шення християнства державною релігією Римської імперії, коли почалося становлення церковної ієрархії - священнов- ладдя церковних чинів зверху донизу. Усі християнські ре­лігії визнають божественне походження церковної ієрархії.

У християнстві священство здійснюється лише чоло­віками і має три ступені: диякон, пресвітер (священик), єпис­коп. Диякон - священнослужитель першого ступеня. Він бере участь у богослужінні, прислужує при таїнствах, але не має права робити це самостійно. Пресвітер може самостійно про­водити богослужіння, обряди і шість таїнств із семи, визнаних у католицизмі й православ’ї, крім рукоположення. Єпископ - священнослужитель найвищої категорії, здійснює всі сім та­їнств і має право висвячувати у сан диякона і пресвітера.

Маслосвяття (соборування, оливопомазання, маслособо- рування, єлеосвячення). Це таїнство символізує зцілення тіла і душі людини. Формально воно відбувається як помазання хворого освяченою оливою - єлеєм. Згідно з ученням правос­лавної церкви маслосвяття зцілює духовні й тілесні хвороби, які є наслідком гріхів. Здійснюють його над особами, старши­ми 7 років, які хворіють на тілесні або душевні хвороби (від­чай, скорбота тощо). Католицизм заперечує лікувальну роль маслосвяття, вважаючи його одним з останніх обрядів пере­ходу людини у вічне життя.

Таїнство маслосвяття в православній церкві спочатку здійснювали сім священиків. Вони запалювали свічки, чита­ли сім молитов про одужання хворого, сім послань апостолів, сім віршів з Євангелія, потім сім разів змащували єлеєм хворо­го. Тепер цей обряд здійснює один священик, але, як і раніше, збереглися сім прохань за хворого, сім молитов.

Богослужіння. Це своєрідна форма звернення до Бога через обрядові дії, церемонії з метою одержання від нього під­тримки. Воно є важливим елементом релігійного культу, під час якого священнослужителі, віруючі, вважається, “вступа­ють у прямий контакт з Богом”. Богослужіння відправляють у культових приміщеннях.

Християнство виробило семирічне, річне, добове кола богослужінь. На кожен день призначені відповідні молитви і співи.

Характерними ознаками богослужінь є їхня урочистість і яскравість, емоційна виразність. Не тільки віруючі, а й далекі від релігії люди, відвідуючи культові споруди, переживають почуття втаємниченості, схвильованості, емоційного піднесен­ня. Цій меті служать архітектура та оздоблення храмів, живо­пис, музика, співи.

Християнство відводить важливу роль і поховальному обряду, в основу якого покладено віру в існування душі та по­тойбічного життя. Його процедура є складною, охоплює пана­хиди, читання псалмів над небіжчиком тощо.