1.5. ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ ГОТІВ І ЛАНГОБАРДІВ

Особливе значення в історії Європи відіграли готи - герман­ський народ, який у ІІІ столітті вирушив у південно-східному на­прямку, прибувши на терени сучасної України та навколишніх країн.

• ВУЛЬФІЛА

Найвидатнішим християнським діячем серед готів був Вуль­філа (311-383). Його походження не є достеменно відомим: одні давні історики стверджують, що він був готом, а інші - що він був полоненим греком. Вульфіла активно проповідував христи­янство серед готів у часи єпископства Теофіла, і твердо тримав­ся аріанських переконань. У 341 році Вульфіла відправився до імператора Констанція, щоби переконати його в необхідності скликання аріанського Собору. В тому ж році єпископ Євсевій Никомедійський, який у той час очолював аріанську партію, ви­святив Вульфілу на єпископа готів. Опісля Вульфіла ще більше активізував свої місії серед готів. У 348 році вестготський князь Атанаріх почав переслідування християн, що змусило групу готських християн на чолі з Вульфілою перебратися до Візан­тії. Вульфіла був для емігрантів не тільки єпископом, а й етнар­хом. Коли у 381 році у Константинополі був скликаний Другий Вселенський Собор, Вульфіла також був запрошений до участі в ньому. Однак, прибувши на Собор, він помер. Утім, найбільшим досягненням Вульфіли був переклад Біблії готською мовою. Від цього перекладу збереглись тільки уривки, однак факт існу­вання Готської Біблії був унікальним і безцінним досягненням Вульфіли та готського християнства.

• ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ ВЕСТГОТІВ

Вестготи (західні готи) були другою гілкою готського наро­ду. До навали гунів вони жили на заході від Дніпра, але витіснені гунами, вони мусіли просити римського імператора дозволу по­селитися на території імперії. Імператор дозволив таке поселен­ня, але незабаром почав усіляко утискати вестготів. Доведені до голоду і злиднів, вестготи у 377 році почали війну проти римлян, яка тривала до 382 році. У 378 році відбулась битва під Адріано­полем у Малій Азії, в якій римляни зазнали важкої поразки. У 382 році римляни і вестготи досягли компромісу. Однак тепер вестготи розуміли свою силу, і пам'ятали, що під Андріанополем вони змогли здолати римську армію. Близько 391-394 років пер­шим королем вестготів став Аларіх І, який скерував свої зусилля на війну проти римлян.

Однак, величезна імперія вестготів не довго протримала свої кордони. У неї швидко з'явився новий ворог - франки. Чергу­вання війн і примирень вестготів із франками тривало декілька десятиліть. В результаті вестготи втратили Аквітанію, і залиши­лися тільки на Піренейському півострові. Поразки викликали внутрішні політичні кризи. Лад у країні наступив у час царюван­ня короля Леовіґільда (568/569-586). Тепер вестготи володіли Піренейським півостровом, окрім його невеликої північно-за­хідної частини. У 586 році Леовіґільд помер, а трон успадкував його син Реккаред, який правив до 601 року. Саме з ініціативи Реккареда відбулась масштабна релігійна реформа королівства вестготів. Більшість вестготів були аріанами, хоч серед них, на відміну від остготів, були й католики. У 589 році король Рекка- ред прийняв католицизм та ліквідував аріанство у своїй країні. Рішення про перехід королівства вестготів до католицизму було ухвалене на Третьому Толедському Соборі 589 року.

У 711 році на королівство вестготів напали араби, які швид­ко завоювали півострів та встановили на ньому Кордовський емірат. Відносно незалежними від арабів залишилися тільки не­величкі державні утворення на Півночі півострова. У 718 році Пелайо, король Астурії і вестгот за національністю, підняв по­встання проти арабів, розпочавши Реконкісту - національно- визвольну війну проти арабів, яка тривала сім століть.

• ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ ОСТГОТІВ

У V столітті остготам вдалося переселитися аж до Італії. В той час Західна Римська імперія доживала свої останні дні. В 475 ро­ці керівник італійської армії Орест скинув імператора Юлія Не- пода та поставив імператором свого малолітнього сина Ромула Авґустула, хоча реальну владу отримав сам Орест. Він намагався провести реальні реформи. Оскільки на службі Західної Рим­ської імперії знаходилось багато найманців, то Орест спробував звільнити імперію від них. Звичайно, що найнятим військовим це не сподобалось і вони піднялись на боротьбу. Врешті, їхній лідер Одоакр скинув Ромула Авґустула, чим припинив існуван­ня Західної Римської імперії. Одоакр проголосив себе королем Італії (Rex Italiae). З таким поворотом подій не міг змиритися ві­зантійський імператор Зенон, який до того ж звинувачував Одо- акра у підтримці заколотників у Візантії, але не мав реальних сил здолати Одоакра.

У найвідповідніший момент на кордонах Італії з'явилися ост­готи, на чолі яких стояв Теодоріх - найталановитіший з усіх ко­ролів в історії остготів. Візантійський імператор запевнив його, що визнає його владу над Італією в якості свого представника, якщо Теодоріх здолає Одоакра. І Теодоріх у 488 році почав війну проти Одоакра. В 490 році римський сенат і міста Італії визнали владу Теодоріха, але Одоакр все ще тримав оборону своєї столиці Равенни. В 493 році Теодоріх убив Одоакра та став одноосібним правителем Італії, яка включала в себе також Далматію. Офіцій­но Теодоріх був патрицієм Італії, тобто правив як представник візантійського імператора, оскільки після повалення Ромула Ав- ґустула римський сенат відправив знаки імператорської влади до Константинополя, а тому візантійський імператор вважався володарем усієї імперії.

• ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ ЛАНГОБАРДІВ

Лангобарди - це ще одна германська народність, яка сфор­мувалася у Північній Європі. Впродовж V століття лангобарди переселилися на береги Дунаю, де стали федератами Візантії. Саме в той час вони прийняли християнство, але, як і більшість германців, у його аріанському варіанті. Масові міграційні про­цеси в Європі змусили лангобардів просуватися на Захід. Їхньою жертвою стала Італія, яку нещодавно Візантія відвоювала від остготів. У 569 році лангобарди^[3] організували першу власну державу на Півночі Італії - герцогство Фріуль (Ducato del Friuli). Поступово лангобарди поширилися по всьому Апеннінському півострові. В середині VIII століття лангобарди володіли всім Апеннінським півостровом, за винятком Риму та його околиць, і невеликих районів на півдні півострова, а також островом Кор­сика. У 751 році лангобарди заволоділи останнім візантійським екзархатом (областю) на території Італії - Равенною, після чого повернули свої сили на Рим і Папську область. Релігійна ситуа­ція лангобардів була дуже непроста. Ще перебуваючи на бере­гах Дунаю, вони прийняли християнство в аріанському варіанті. Завоювавши Італію, лангобарди зустріли опозицію католиків. Першим лангобардським королем, який прийняв католицизм, був Аґілульф (590-615/616). Але народ не схвалив його рішен­ня. Після смерті Аґілульфа трон успадкував його малолітній син Аделоальд, а вдова Аґілульфа, яка була католичкою, стала при ньому регентшою. Їхні намагання навернути лангобардів до католицизму не мали успіху. Врешті у 625 році аріани скинули Аделоальда. Наступні королі вели жорстку антикатолицьку по­літику. Ситуація змінилася за царювання Аріперта І (653-661), який намагався побудувати добрі відносини з папством. Після його смерті трон успадкували два його сини: Годеперт, який був аріанином, та Бертарі, який був католиком. Між братами швид­ко виникла міжусобна війна, на фоні якої владу захопив узур­патор Грімоальд, який був герцогом Беневенто. Грімоальд убив Годеперта та прогнав з країни Бертарі. Однак Бертарі зумів зі­брати сили та повернутися на трон. Він проголосив католицизм офіційною релігією королівства, і викоренив аріанство. Незва­жаючи на прийняття католицизму, лангобарди, які у 751 році за­воювали Равенну - останній візантійський екзархат на терито­рії Італії, почали нападати на Папську область. Папа Стефан був змушений звернутися за допомогою до франків. У 755-756 роках франкський король Піпін Короткий почав війну проти лангобар­дів, і змусив їх повернути папські землі. Як тільки Піпін помер, лангобардський король знову почав захоплювати папські землі. Новий Папа Адріан І, як і його попередник, звернувся до нового франкського короля Карла Великого. В 774 році Карл завоював лангобардів, і прийняв титул Rex Francorum et Langobardorum (Король франків і лангобардів). Італія стала частиною імперії франків, а історія лангобардів припинилася.

Отже, християнізація Європи тісно пов'язана з історією гер­манських племен, зокрема готів і лангобардів. Готи, які під час Великого переселення народів оселилися у Східній Євро­пі, розділилися на дві групи: вестготи і остготи. Вони прийня­ли християнство в аріанському варіанті. Найбільший внесок у християнізацію готів зробив Вульфіла, який переклав Біблію готською мовою. Історичні перипетії змусили їх переселятися на Захід. Врешті, вестготи організували власне королівство на Піренейському півострові. У 589 році на Третьому Толедсько- му Соборі вестготи перейшли з аріанства до ортодоксального християнства. Королівство вестготів проіснувало до арабського завоювання. Остготи завоювали Апеннінський півострів, орга­нізувавши власне королівство. Перехід остготів від аріанства до католицизму був складним процесом, який врешті викликав внутрішній неспокій і війну з Візантією. Візантійському імпе­ратору Юстиніану вдалося завоювати Італію та приєднати її до своєї імперії. Однак незабаром до Італії вторглися лангобарди, які повністю відвоювали півострів від Візантії та організували власне королівство. Лангобарди також були аріанами. Процес переходу лангобардів з аріанства до католицизму супроводжу­вався складними політичними змінами. Історія королівства лангобардів закінчилась завоюваннями франків.