Агностицизм

Агностицизм - вчення, поєднане з радикальним сумні­вом у спроможності людини пізнавати світ. Для позначення цієї позиції британський натураліст Томас Гекслі в 1869 р. за­провадив термін - агностицизм.

Про богів я не можу знати ні того, що вони є, ні того, що їх немає, ні як вони виглядають, тому що є багато перешкод знанню: і неявленність (предмета), і обмеженість людського життя.

Античні філософи (головним чином, софісти) підтверджу­вали агностичну позицію посиланнями на недосконалість, мін­ливість, суб’єктивність, відносність і постійний перегляд знань. Отже, недосконалість природи людини, обмеженість її життє­вих сил і пізнавальних можливостей робить граничні причини і цілі її життя незбагненними для неї самої.

Відповідно до агностичних поглядів, недосконалість люд­ської природи не дозволяє людині протягом усього її життя ціл­ком переконатися хоча б в одному із зроблених нею узагальнень. Повне підтвердження такому узагальненню можна одержати, лише володіючи знаннями про всі випадки. Проте, щоб пізнати усі випадки, необхідно принаймні жити вічно. Отже, через смер­тність людина не здатна робити якісь цілком достовірні узагаль­нення, крім констатації власної недосконалості, що виявляється вічно. Тому будь-які судження щодо причин і можливих наслід­ків, у тому числі й спланованих наслідків (цілей) людського жит­тя, видаються лише хибними припущеннями.

Твердження про обмеженість людських можливостей по­яснює причинний механізм людського буття; твердження про неприпустимість для людини граничних узагальнень щодо бут­тя виправдовує його. Виходить, що коли про життя не можна сказати нічого певного, то тим більше не можна сказати нічого певного про те, що настає після його припинення, у тому числі й про те, що припинення життя краще, ніж саме житія. За сло­вами Конфуція: “Не знаючи, що таке життя, чи можна знати смерть?” От чому людина має продовжувати витрачати сили, тобто жити, страждати і діяти, не тільки незважаючи на незнан­ня причин і цілей цього, але і завдяки своєму незнанню. Саме ця позиція відбита в монолозі Гамлета “Бути чи не бути...”: хто б не припинив нестерпне життя, якби точно знав, що його очі­кує після смерті, тільки це незнання зупиняє тих, хто відважи­вся на самогубство, і змушує їх продовжувати безглузду, як їм здається, витрату сил. Якщо для інших віросповідань таке ви­правдання може служити тільки останнім аргументом на ко­ристь продовження життя, коли нічого іншого вже не залиши­лося, то для агностиків як носіїв агностичної релігії цей аргу­мент— єдиний.

Життєвий агностицизм варто відрізняти від теоретичного агностицизму, оскільки можна розвивати агностичну теорію в наукових книгах. але не жити за агностичною формулою, як це було, наприклад, із Дейвидом Г'юмом, теоретична філософія яко­го була агностичною, тимчасом як життя будувалося на засадах деїзму. І можна бути агностиком по суті, але при цьому не пропа­гувати агностичні погляди (що найчастіше і трапляється).

Доля людини, з погляду агностицизму, може докорінно змі­нитися в будь-яку мить, і життя завжди може раптом піднести щось цілком несподіване. Неспроможний пророкувати подаль­ший плин подій, агностик не має на що обіпертися у своїй діяль­ності.

Агностичне вчення викладене в Оноре де Бальзака у ро­мані “Шагренева шкіра” від імені таємничого антиквара. Тут до агностичної формули, що підтверджує недоступність для люди­ни осягнення причин і цілей її життя, приєднуються аргументи, які посилюють заперечення гедонізму, що підтверджує немож­ливість для людини одержувати від життя більше приємного, ніж неприємного:

Людина виснажує себе беззвітними вчинками - через них і всихають джерела її буття. Усі форми двох причин смерті зводяться до двох дієслів: бажати і могти. Між цими двома формулами людської діяльності є інша формула, якою володі­ють мудреці, і їй я зобов’язаний щастям моїм і довголіттям. Бажання спалює нас, а можливість руйнує, але знання дає нашому слабкому організму можливість вічно перебувати в стані спокою.