10.3. ІСТОРІЯ СИНТО

Синто і Японія - нероздільні поняття: історія Японії є історі­єю синто. Всі культурні та політичні зміни відображувалися на- загальній картині синто, а релігійні процеси в синто залишили свій відбиток на історії Японії.

давню історію поділяють на епохи Дзьомон (до 300 року до РХ), Яйьой (300 рік до РХ - 300 рік після РХ), Кофун (300-552 роки);

період становлення японської державності включав у себе епохи Асука (552-646), Хакухо (646-710) і Нара (710-794);

період класичної державності співпав з епохою Хейян (794­1185);

раннє середньовіччя, яке характеризувалося правлінням сьо- гунів Минамото і регентів Ходзьо, співпало з епохою Камаку­ра (1185-1333);

зріле середньовіччя включає в себе епохи Йосіно (1336-1392), Муроматі (1392-1568) та Монояма (1568-1600);

Новий час був епохою Едо або Токугава (1600-1868); друга половина ХІХ століття збіглась із епохою Мейдзі (1868­1912).

Назви епох у більшості відповідають найменуванням міст, в яких у той час знаходилася столиця Японії.

• ДАВНЯ ІСТОРІЯ

В епохи Дзьомон, Яйьой і Кофун синто розвивався як тради­ційна релігія японців, яка формувалася внаслідок злиття куль­тів різних племен Японського архіпелагу та іммігрантів. Саме в той час формувалися традиційні міфи, а релігія ще не мала чіт­ко визначеної назви. Найбільші зміни в релігійному житті Япо­нії відбулися в епохи Асука, Хакухо і Нара (552-794). Саме в цей час на Японський архіпелаг з Китаю почав проникати буддизм. Китайська культура того часу стояла на значно вищих щаблях розвитку, аніж японська. Саме тому все китайське сприймалося японцями за краще і досконаліше. Буддизм зумів швидко захо­пити японців.

- По-перше, це була релігія, яка до проникнення в Японію, вже пережила тисячолітню історію в Індії та Китаї, сфор­мувалася у протистоянні з витонченими релігійно-філо­софськими школами індуїзму, конфуціанства та даосизму, до деталей відшліфувала свою метафізику.

- По-друге, для багатьох японців буддизм видавався магією, сильнішою за синто.

- По-третє, релігійна інтуїція японців не могла не відчувати, що синто поступово розчинялося в політеїстичних міфах, і не прагнути повернення до віри в абсолютну дійсність, до якої буддизм знаходився значно ближче, аніж середньовіч­ний синто.

Буддизм, який інтенсивно поширювався в Японії, відсунув синто в затінки культури. Саме в той час в Японії, за китайським взірцем, почали розрізняти Закон Будди та «шлях богів» (син­то); з'явилася назва традиційної японської релігії. Незважаючи на стрімке поширення буддизму, нова релігія не намагалася ви­тіснити синто. В японській культурі сформувався специфічний симбіоз із кількома рисами. З одного боку, камі проголошували­ся аватарами бодгісатв, духами, які охороняють святині та міс­цевості. Схожі форми симбіозу буддизм пережив і в різних кон­тинентальних культурах. З іншого боку, буддисти проголошу­вали камі духами, які потребують просвітлення Законом Будди для того, щоби вийти у нірвану. Так формувалось уявлення про нижчий статус камі в порівнянні зі статусом будд і бодгісатв. Камі й самі потребують спасіння і допомоги. З'явилась традиція споруджувати буддійські культові об'єкти на території синтоїст- ських святилищ. Буддійські храми на території синтоїстських називали дзінгідзі. Вони були призначені для того, щоби й ка­мі могли брати участь у буддійських обрядах і осягати спасіння. У 743 році імператор Сьому розпочав будівництво буддійсько­го храму Тодай-дзі, який до сьогодні залишається найбільшою дерев'яною будівлею у світі. Цей храм освячений на честь будди Вайрочана, який оголошувався космічним божеством, а всі інші будди (навіть Сіддгартга Ґаутама Шакьямуні), бодгісатви та камі лише його аватарами. Культ Вайрочана яскраво виражає інтуї­тивне прагнення японців до віри в Єдиного Бога.

• ЕПОХАХЕЙЯН

Епоха Хейян (794-1185) ознаменувалася домінуванням буд­дизму не тільки в релігійному житті Японії, а й у політиці. Це непритаманне природі релігії явище викликало подвійну нега­тивну реакцію. З політичної сторони, при імператорському дво­рі з'явилися невдоволення буддизмом, яке досягло свого апогею під час царювання Камму. З релігійної сторони, невдоволен­ня надмірним заанґажуванням буддійських монахів у світські справи дало імпульс для формування синтоїстсько-буддійської містики. Численні монахи залишали поселення і переселялися в гори. Їх називали ямабусі (ті, що сплять у горах). В епоху Ка­макура (1185-1333) політична ситуація в Японії кардинально змінилася. Найвище соціально-політичне становище опинилося в руках військової еліти, яких називали самураї (ті, що перебува­ють в готовності служити і обороняти) або бусі (військові пани). Лідери самураїв - сьоґуни - на кілька століть стали фактични­ми правителями країни при формальному визнанні зверхності імператора. Ці політичні пертурбації супроводжувалися між­усобними війнами. В умовах кровопролиття і політичної неста­більності загострювалися містичні відчуття. Наступні політичні

події, які мали неабиякий вплив на релігію японців, відбулися у другій половині XIII століття. Монголо-татари, які окупували Китай, здійснили спроби завоювати Японію. Дві спроби анексу­вати Японію у 1274 і 1281 роках були для монголів невдалими. Раптові тайфуни, які піднялися в час атак, відігнали завойовни­ків. Ці тайфуни називають божественним вітром (камікадзе). Для японців ці події стали свідченням сили їхніх камі. Божества китайських релігій не змогли врятувати Китай від окупації, а японські камі врятували свій народ. У цей період у японців наче прокинувся національний дух, гордість за себе і своїх камі.

Синтоїзм і буддизм залишалися тісно переплетеними, але тепер виникло прагнення систематизувати свою релігійність. Наслідком такої систематизації було виникнення декількох буд- дійсько-синтоїстських шкіл. Основою буддійсько-синтоїстсько- го синкретизму став японський лозунг хондзі-суйдзяку (^ІЙ^ ^) - «одна сутність і виражений слід», перші згадки про який з'явилася ще в ХІ столітті.

> Серед перших буддійсько-синтоїстських синкретичних шкіл виділяється Санно-синто (ШІ^Ж) - напрям японської релігійності, сформований на основі вчення школи японського буддизму Тендай. В основі школи лежить вчення про таємний зміст релігійних феноменів: камі є тільки зовнішніми поняття­ми; насправді ж вони є буддами і бодгісатвами. Окрім буддизму і синтоїзму елементом санно-синто стали також впливи даосиз­му, а саме віра в сімох камі, які відповідали даоським світилам Великої Ведмедиці. Санно-синто зародилося в епоху Хейян у школі Тендай, основний монастир якої знаходився на горі Хіей. Камі гори Хіей був Ооямакуй. Однак засновник школи Тендай на ім'я Сантьо (767-822) перейменував цього камі у Санно. Сантьо навчався в Китаї, в монастирі школи Тяньтяй, в якій головним божеством вважали Санно. Саме звідси Сантьо перейняв це ім'я. Відповідно до офіційної біографії Сантьо, він уві сні побачив світлі кола, кожне з яких було буддою. Цими буддами, які насни­лися Сантьо були Сяка-Шакья, Якусі-Бгайваджаґуру та Аміда- Амітабга. Сантьо вчив, що ці три будди є не окремими сутнос- тями, а лише трьома іпостасями камі Санно. Перший текст сан- но-синто, який свідчить про кінцеву оформленість його учення, з'явився у 1223 році. Цей твір отримав назву «Йотенкі». Осно­вою «Йотенкі» є приписані (щоправда помилково) Будді-Ґаута- мі слова, в яких він обіцяв після свого виходу в нірвану послати світлих богів у грішні світи. Саме так пояснювати прихильники санно-синто появу камі. Завдяки доробку монахів Тенкай у сан- но-синто сформувалось вірування в те, що Санно, Аматерасу і будда Дайніті - це єдине божество в різних іпостасях. Однак на перший план висувалась Аматерасу.

> Жвавий розвиток буддійсько-синтоїстського синтезу від­бувся також у храмах на горі Ісе. Тут знаходився давній релігій­ний центр, який складався з двох храмів: Внутрішнє святилище в честь Аматерасу та Зовнішнє святилище в честь Тойоуке, яка в синтоїстському пантеоні вважалася служницею Аматерасу. Серед священиків Внутрішнього святилища зародилося і роз­винулося вчення рьобу-синто (Ж^№Ж). В ньому доктрина про таємний зміст релігії акцентувалася ще більше, аніж в санно- синто. Вважалося, що в буддизмі є таємна доктрина, яка не мо­же бути вираженою словами. Саме тому в обрядах рьобу-синто використовувалися символічні зображення - мандали. Так, в основі рьобу-синто опинилась езотерика, тобто переконання про те, що в релігії, окрім загальновідомого вчення, є й доктри­на, прихована від широкого загалу. Формування вчення рьобу- синто співпало з періодом, коли японські імператори втратили фактичну владу і, як наслідок, державне фінансування храмів припинилося. Якщо Внутрішнє святилище, оскільки воно освя­чене в честь Аматерасу, притягувало прочан, і могло виживати у скрутному становищі, то Зовнішнє святилище занепадало. Про­чан не надто приваблювала камі Тойоуке, яка була служницею Аматерасу, коли поруч стояв храм самій Аматерасу. Саме в цей час серед духовенства Зовнішнього святилища сформувалося вчення ватараї-синто або ісе-синто. Назва «ватараї» походить від прізвища родини священиків Зовнішнього святилища, а слово «ісе» - від назви гори, де воно розташовувалося. Для вата­раї-синто доктрина рьобу-синто стала справжньою знахідкою: якщо, окрім екзотеричного вчення, існує ще й езотеричне, то на нього можна зіслатися з ціллю піднесення авторитету Тойоуке. Мислителі ватараї-синто заявили про наявність у них древніх текстів, в яких сказано, що Тойоуке насправді не служниця Ама- терасу, а інше ім'я камі Аме-но-мінака-нусі, тобто камі, який, згідно синтоїстської міфології, з'явився першим у первісному хаосі.

> В середині XV століття з'явилася ще одна школа - йосіда- синто СиШ^Ж). Її засновником був Канетомо Йосіда (1435­1511). Йосіда вчив, що поклонятися потрібно камі Тайгенсонсін, який існував до виникнення хаосу та до розділення Неба і Зем­лі. Цей камі є Єдиним Богом, який виражається через усі камі та будди. Якими б не були політичні передумови формування йосі- да-синто, ідеї його мислителів несуть глибокий зміст. По-перше, в йосіда-синто вперше в японській релігійності говориться про Бога, який існує перед усім сущим. По-друге, в цьому вченні про­стежується прагнення до монотеїзму. По-третє, в йосіда-синто зберігається принцип хондзі-суйдзяку, однак кардинально змі­нюється його вектор: тепер не камі є вираженням будд, а камі і будди є іпостасями Тайгенсонсін.

• СИНТО І КОНФУЦІАНСТВО

XVI століття стало благодатним для Японії: всі феоди об'єдна­лися під владою центрального уряду, припинилися війни і су­перечки, почався мир, відродилися давні храми. В нових умовах японців зацікавив не буддизм, який пропагував відмову від світ­ського життя і прагнення нірвани, а неоконфуціанство, яке воз­величувало стабільність і порядок у суспільстві. Почали форму­ватися нові релігійні школи: якщо у попередніх століттях синто зливався з буддизмом, то тепер - із конфуціанством. Першою з таких шкіл стало рітосінті-синто (синто присутності в основі розуму-серця основоположного принципу). Засновником на­пряму став Хаяс Радза (1583-1657), який гостро критикував буд­дизм як застаріле вчення. Він вважав, що синто - це вираження основоположного принципу лі (звичаї), яке в конфуціанстві є од­ним із базових принципів. Лі почали ототожнювати з космічним принципом, і навіть із Абсолютом, про якого вчили також шко­ли ватараї та йосіда. Принцип лі виражався в розумі-серці (сінь) людини. Схожим до рітосінті-синто було вчення йосікава-синто, засноване Йосікава Коретару (1616-1694), однак із домішками езотерики, тобто уявлення про таємничість істини. Школа суй- ка-синто заснована Ямадзакі Ансай (1618-1682). Центральною віссю цієї школи стало вчення про «благоговійне шанування» (цуцусімі), відповідно до якого синто є шануванням традицій та імператорської влади. Ансай повертається до культу Аматерасу як єдиної камі.

Новий виток розвитку синто наступив у кінці XVIII століття з виникненням школи фукко-синто, сформованого на основі вчень Када-но Адзумамаро (1669-1736), Камо-но Мабуті (1697­1769), Мотоорі Норінага (1730-1801) та Хірата Ацутане (1776­1843). Мислителі фукко-синто створили уявлення про світ, в центрі якого стоїть Японія. Всі народи світу, на їхню думку, ви­йшли від предків японців, несучи зі собою древню культуру і ре­лігію. Всі релігійні постаті, шановані в різних релігіях світу (Буд­да, Магомет та інші) є лише іншими іменами давніх камі. Оскіль­ки всі релігії світу ведуть своє коріння з Японії, то Японія має право претендувати на першість і вищість у світі. Зросла роль культу Аматерасу та дещо знизилося значення інших камі. Для культури Японії фукко-синто було надзвичайно плідним яви­щем. Саме на його основі з'явилася реставрація Мейдзі (1868­1889), тобто серія реформ, серед яких найважливішими є три ас­пекти: повалення самурайських сьоґунів та централізація влади в руках імператора і його уряду, модернізація господарювання, яка згодом вивела Японію на найвищі рівні світової економіки, та релігійна реформа. Внаслідок релігійної реформи в Японії ви­корінювалися всі синкретичні культи. Синто, буддизм, даосизм та конфуціанство повинні були чітко розділити свої храми, а еклектичні школи заборонялися. Державною релігією стало синто. Його статус зберігся до прийняття Конституції 1947 року, за якою релігія і держава розділилися.

• РЕСТАВРАЦІЯ МЕЙДЗІ

Реставрація Мейдзі була епохою релігійного, культурного, економічного і політичного відродження Японії. Найбільше, чого досягли японці внаслідок цих реформ, була віра в себе, в цінність свого історичного минулого, своєї світової місії. Симво­лом цього переродження національної самосвідомості був син­то. Після реставрації Мейдзі, японці більше не дивилися на інші народи, як на взірець ідеального суспільства, а сконсолідували власні сили. Оскільки злам ХІХ-ХХ століть був періодом військо­вих напружень у світі, то в цей період залишитись нейтраль­ними щодо військових конфліктів зуміли небагато країн світу. Прагнення самовиразитися втягло Японію у військові супереч­ки, які принесли цій країні неабиякий успіх. Найбільшими вій­ськовими перемогами Японії стали Перша японсько-китайська війна (1894-1895) та Японсько-російська війна (1904-1905). Внаслідок цих перемог Японія отримала домінування над усі­єю Східню Азією. Японський уряд позбувся невигідних для йо­го країни угод із західними країнами. Нові реалії вимагали по­дальших реформ. Вони були здійснені впродовж періоду Тайсьо, тобто у 1912-1926 роках, коли в Японії правив імператор Тай- сьо. Саме в цей період Японія ступила на шлях демократизації та подолала спроби проникнення до неї комунізму. Важливим історичним моментом під час періоду Тайсьо була Перша світова війна, в яку Японія вступила у складі Антанти. Оскільки резуль­татом війни була перемога Антанти над Четверним Союзом, то Японія укріпила свої позиції, що дало японцям ще один привід для підсилення власної національної гордості.

Воєнні перемоги посилили роль військового командування. 1930 рік ознаменувався світовою економічною кризою, яка не оминула і Японію. Серед населення, яке вже звикло до постій­них перемог і злетів, різко зросло невдоволення економічними негараздами, спричиненими світовою економічною кризою. По країні прокотилися бунти; були убиті два прем’єр-міністри. На хвилі заворушень влада опинилася в руках військових. Щоби підтримати відчуття власної неперевершеності, японці у 1931 році вторглись у Маньчжурію, яку відділили від Китаю та пе­ретворили у свою маріонеткову державу. Після повалення мо­нархії в Китаї, імператор Пуї, за підтримки японців, став імпе­ратором Маньчжурії, але реальної влади він не мав. У 1937 році розпочалась Друга японсько-китайська війна, ціллю якої було розширити володіння Японської імперії на континенті. У 1940 році Японія виступила союзником Німеччини та Італії. Щоби за­побігти консолідації сил трьох країн, США у 1941 році атакували Японію, що втягло її у Другу світову війну. Результатом Другої світової війни стала поразка Німеччини, Італії і Японії. У 1945 році внаслідок атомного бомбардування міст Хіросіми і Нагаса­кі зі сторони США, Японія капітулювала. Після війни Японія не змогла протистояти СРСР, які окупували Курильські острови та південну частину півострова Сахалін, які до цього належали Японії. Під тиском США Японія заявила про свої демократичні і пацифістські налаштування. У період холодної війни Японія ви­ступала негласним союзником США і Заходу. Попри всі негараз­ди, які спіткали Японію у Другій світовій війні, вона не втратила прагнення до розвитку. Ідеї, які спричинили Реставрацію Мей- дзі, визначають шляхи розвитку країни до сьогодні. Національ­не самовираження, основане на синто, перенеслось із військової площини на економічну. За фінансової підтримки США, ідеоло­гічного підґрунтя синто та ідеалів конфуціанської дисципліни, Японія з середини 1960-х років займає друге місце у світі за тем­пами економічного розвитку.

Отже, впродовж історії синто і китайські релігії перепліталися між собою. Коли буддизм проник до Японії, то зустріч буддизму і синто мала цікаві наслідки. Виникло декілька релігійних шкіл, які здійснили спроби поєднати буддизм і синто. Згодом до Япо­нії проникло конфуціанство, яке також здійснило декілька вда­лих спроб злитися зі синто. Сьогодні спостерігаються тенденції до очищення синто від китайських впливів та кристалізації син- тоїстського монотеїзму. Відродження японської національної ідеї та синто дали країні поштовх до стрімкого економічного і політичного розвитку.