Вступ

Актуальність дослідження філософських засад управління технічними, біологічними і соціальними системами зумовлена тим, що будь-яка галузь знання, досягнувши певної стадії зрілості, вимагає рефлексії власних підстав буття.

Мова йде про філософський образ загальної теорії управління, або її філософський модус. М^дус (от лат. modus) - міра, образ, спосіб, вид існування обо дії чого-небудь. У логіці застосовується для позначення різновидів форм умовиводів. Спіноза вважав, що модуси - різні стани, що приймає єдина субстанція.

Підстав для вивчення світоглядно-ідеологічних засад загальної теорії управління - достатньо. По-перше, це онтологічні причини. Вони полягають у тому, що сучасна наука достеменно доводить: технічний, біологічний і соціальний світи тісно взаємопов’язані атрибутивними властивостями людини, і тут діють одні закономірності у сфері управління.

По-друге, екологічні причини, що нині загрожують масштабними катастрофами існуванню світової спільноти, є наслідком неякісного управління технічними і біологічними системами, на які перенесли принципи технічного управління.

По-третє, праксеологічні причини, оскільки масштабні трансформації у контексті глобалізації і глокалізації сучасного соціального світу істотно актуалізують проблему обґрунтування найбільш результативних форм і способів організаційної взаємодії у системах управління різними сферами та ієрархічних рівнів.

По-четверте, когнітивні причини полягають у тому, що теорію управління, яка має логіку утворення родо-видових понять і три види рефлексії: елементарну, наукову і філософську, не можна створити, порушивши загальні рівні теорії пізнання.

По-п’яте, існують формаційні причини. В основі дезорганізованого капіталізму і соціалізму / комунізму типу СРСР знаходиться криза управління, викликаного непристосуванням управлінських систем до умов буття відкритого суспільства.

По-шосте, наявні загальноцивілізаційні причини, що охопили планетарне життя з усіх боків і спрямовують його у єдине еволюційне русло соціального розвитку.

По-сьоме, є причини національного походження, оскільки трансформація українського суспільства та його інтеграція в європейський і світовий простір потребують відповідного наукового забезпечення: скасування старих та створення низки нових організаційних структур і технологій управління.

По-восьме, наразі існує конкуренція у сфері розробки загальної теорії управління, оскільки корпоративний менеджмент затьмарив кібернетику і соціальне управління і намагається охопити непритаманні йому сфери, наприклад, державного управління.

По-дев’яте, виникли кадрові причини, оскільки відсутні програми підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації керівників у алгоритмі стійкої нерівноважності, до якої трансформується світова економіка.

По-десяте, філософія a priori покликана шукати єдині світоглядно-методологічні підстави і відповідну ідеологію для пояснення організаційної взаємодії у глобалізованому суспільстві.

По-одинадцяте, освітянські причини вимагають оновлення змісту і форм професійної освіти нового покоління фахівців з управління.

Гостроту проблеми посилюють наступні чинники: а) субстанційна єдність технічних, біологічних і соціальних систем; б) становлення інформаційної і організаційної єдності світової спільноти; в) залежність управління від самоорганізації і саморегуляції природних процесів, що ставить людину в певні рамки організаційної поведінки; г) потреба людини надалі синхронізувати, планувати і розбудовувати не тільки власний розвиток, але й системи, які її обслуговують та у яких вона самореалізується (технічні та соціальні).

Стан наукової розробки проблеми свідчить про те, що управління різних видів (технічне, біологічне, соціальне) ставало предметом дослідження як теоретиків так і практиків. Корисні ідеї було накопичено в концепціях філософії техніки, філософії біологічних систем, філософії соціальних систем, філософії гуманістичного менеджменту. Серед фундаторів: А. Ампер, Г. Бейтсон, А. Берг, С. Бір, Н. Вінер, Є. Геллер, У. Ешбі, Г. Клаус, Хайнц фон Форстер, К. Шенон та інші.

Не залишили поза увагою досліджувану проблематику вітчизняні українські та російські дослідники. Так ідеї управління техносферою, філософії техніки, техногуманізм досліджувались В. Веселовським [94], І. Вишнеградським, В. Глушковим, Р. Мартиновим [287; 288; 289], В. Мельником, Г. Поваровим, К. Пупковим, Л. Рижак [405], А. Слєпцовим [55], О. Тіхоновим [476; 477; 478], О. Товажнянським [479], І. Цикуновим [534], Б. Украінцевим [491], В. Федоровим [500] та ін. Гуманізм як світоглядна парадигма, екологічний світогляд, екогуманізм, розглядалися в роботах М. Бойченко [71],

O. Валуйського [85], К. Корсака [230], В. Литовкою [262],

P. Мартинова [287-290], С. Михайлюк [315], О. Молотова [319], Т. Радзиняк [397], З. Самчука [418; 419], Е. Семенюком [422], Е. Соботович [439], І. Степаненко [457], Т. Чорноштан [536] та ін. Філософські основи управління соціальними системами стали предметом дослідження B. Афанасьєв [23], В. Беха [45-48], В. Воронкової [101; 102; 103], О. Гаєвської [106], Л. Голубкової [408], Д. Дзвінчука [155; 156], Т. Заславської, М. Лапіна, М. Лукашевича [264], В. Мірзояна [311; 312; 313], Н. Наумова, В. Розіна [408], С. Попова [376], О. Пономарьова [370; 371], В. Полікарпова [368], І. Прангвішвілі [384], В. Румянцева [411], Л. Скібіцької, О. Скібіцького [432], В. Токовенко [481], М. Туленкова [485-489], В. Цикіна [533], І. Шавкун [541], М. Шепелєва [549], Б. Шевякова [546], Г. Щедровицького [554] та багатьох інших.

Спеціально філософськими аспектами кібернетики у минулому переймався Клаус Георг (1912-1974) - німецький автор відомих праць “Кибернетика и философия” (1963), “Кибернетика и общество” (1967) [218 ; 219].

B. Веселовського [94], С. Іванова [191], З. Ровенського [406],

C. Шалютіна [542], А. Урсула [497] з цього напряму.

Прикро усвідомлювати, що довгий час марксистсько- ленінська філософія відкидала кібернетику як псевдонауку і не займалася нею. “Навіть відомі представники конкретних наук спочатку ставились, - за свідченнями Г. Клауса, - до кібернетики у вищій мірі скептично. Але період загальних сумнівів швидко завершився” [219, с. 13-14].

Практики намагаються самотужки створити філософський образ управління. Тут можна послатися на працю Олівера Шелдона “Философия управления” (1924) [592], праці з аналогічною назвою російських авторів Л. Голубкової і В. Розіна [408], А. Назаретяна [331], І. Богачека [64], П. Щедровицького [554], публікації В. Дієва [157-159], Б. Соколова, Є. Цивірко, Р. Юсупова [444], В. Мірзояна у журналах “Вопросы философии” [313] і “Проблемы теории и практики управления” [311-312], вітчизняних авторів В. Кременя [235; 417], В. Беха [22; 48; 417], В. Воронкової [102; 103], В. Лисого [270], О. Миголатьєва [305], О. Пономарьова [370-372], І. Шавкун [541], С. Попова [375-376], І. Гончаренко [135], численні публікації про японську філософію управління виробництвом [467] і особливо персоналом [569].

Практикам запропоновано низку підручників [170; 479; 507], відкрито сайт [506]. Приємним винятком є колективна праця вітчизняних авторів В. Кременя, С. Пазиніча і О. Пономарьова, яка так і називається “Філософія управління” (2007), що затверджена Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів [236].

Після того ж, як кібернетика втратила свою провідну роль у обґрунтуванні цілісної теорії управління, дослідники вже не цікавилися нею і почали займатися окремими її складовими: а) філософією техніки, б) філософією біологічних систем, в) філософією соціальних систем.

У сфері філософії техніки ця проблематика зафіксувалася технократичною свідомістю та відповідним світоглядом і культурою. Технократизм як предмет аналізу цілеспрямовано не розглядався, але його владна складова у науці досліджувалась у працях Х. Арендта, Б. Беррі, М. Вебера, Е. Гідденса, Р. Даля, Х. Лассуелла, С. Льюкса, К. Маркса, Ч. Мерріама, Т. Парсонса, Б. Рассела, Д. Ронга, М. Фуко, П. Морріса та ін. З різними аспектами влади пов’язані праці В. Андрущенка, О. Бабкіної, Л. Байрачної, В. Беха, І. Васильєва, В. Горбатенка, Р. Зимовець, І. Кресіної, М. Калініченка, І. Кураса, Ю. Левінця, В. Ледяєва, О. Ледяєвої, М. Михальченка, В. Пазенка, К. Райди, Ю. Романенка, Ф. Рудича та ін. У вітчизняній філософії основи дослідження технократичної свідомості були закладені представниками київської філософської школи (М. Булатов, В. Князєв, С. Кримський, А. Лой, В. Лях, Р. Мартинов, В. Шинкарук).

У сфері філософії біологічних систем також накопичена певна джерельна база з цієї проблеми. Тут є монографічні праці, наприклад, І. Шмальгаузена [551], Ю. Горського [137-138], М. Матвєєва з проблем самоорганізації передбіологічних і біологічних систем [293], А. Мельникова - з біокібернетичних систем [297], В. Федорова - про взаємозв’язок фізіології і кібернетики [500], В. Єськова [177], В. Зілова, А. Адайкіна [5], І. Добриніна, Ю. Добриніна, В. Лазарєва, А. Хадарцева - про нові напрями у клінічній кібернетиці.

У сфері філософії соціальних систем також є напрацювання дослідників, у яких розкриваються філософські засади управління. Наприклад, у Н. Сляднєвої є праці з соціальної кібернетики [437], В. Андрущенка [16], В. Кременя, Д. Табачника і В. Ткаченка [492-493] - з проблем організації і самоорганізації суспільства, В. Анохіна, Н. Божко, Н. Морозова - з кібернетики другого порядку [18], І. Ладенко, В. Разумова, А. Тесмінова - з інтелектуальних засад систематизації [251], А. Колєснікова, В. Яковлева - з кібернетики як попередника інформатики [214; 224], А. Черепа і К. Потопа - з реінжинірингу як філософії управління [535], І. Цикунова - з інформаційного простору суспільства [534] та ін.

Окрему систематизацію джерельна база отримала у ході аналізу філософії гуманістичного менеджменту [103, c. 11-13] в контексті розвитку історії філософської і управлінської думки. Варто назвати деякі теорії західних філософів, у контексті яких були представлені лише певні ідеї гуманістичного менеджменту. Ці ідеї зустрічаються в теоріях “людської сторони підприємства” (Дугласа Мак-Грегора), трудової мотивації (Ф. Герцберга), “революції в свідомості” (А. Печчеї), “революції надії” (Е. Фромма), “ієрархії потреб” (А. Маслоу), “психотерапії на практиці” (Е. Франкла), “людських відносин” (Е. Мейо, Ф. Ротлісбергера, У. Діксона), “нових людських відносин” (Р. Бекхарда, Р. Блейка, Дж. Моутона), “гігієнічної мотивації” (Ф. Герцберга), “чотирьох систем” (Р. Лайкерта), “ситуативного керівництва” (Мол Герсі і Кеннет Бланчарда). З огляду на сказане вище, слід зазначити, що в умовах глобалізації виникла об’єктивна потреба в дослідженні цього нового наукового напрямку, який міг би пояснити проблеми людського розвитку як на рівні регіону, так і на глобальному рівні, щоб подолати глибокі деформації, що виникли на стартовому етапі процесу модернізації.

Соціально-антропологічні засади аналізу філософії гуманістичного менеджменту представлені у працях класиків соціогуманітарних і управлінських наук, зокрема: а) інституціоналістів (Т. Веблена, А. Гелена, Дж. Бернарда, Л. Томпсона, Т. Парсонса, Дж. К. Гелбрейта, Дж. Коммонса та ін.); б) неоінституціоналістів (Д. Норта, Р. Коуза, Дж. Б’юкенена, П. Рікера, О. Уільямсона, А. Степана, Е. Острома, П. Холла); в) “соціології розвитку” (Д. Лернера, У. Мура, А. Етціоні, У. Ростоу, Е. Гідденса) та “політології розвитку” (Г. Алмонда, Л. Пая, С. Гантінгтона, P. Інглегарта).

Спроби обґрунтувати загальну теорію управління технічними, біологічними і соціальними системами здійснювалися неодноразово впродовж майже усього

XX століття і не припиняються дотепер, тобто до початку

XXI століття. Щоб переконатися у правоті цієї тези, досить простежити долю таких відомих теорій, як: а) загальна теорія організації (тектологія О. Богданова); б) загальна теорія систем (системологія); в) загальна теорія управління (кібернетика); г) системна соціальна теорія (соціальна системологія Ю. Рєзніка) та ін.

На думку Ю. Рєзніка, наприклад, названі вище три інші теорії варто розглядати “у якості найбільш загальних теоретичних передумов розвитку соціальної системології” [402; с. 298]. Ми ж вважаємо, що системна соціальна теорія (соціальна системологія Ю. Рєзніка) не має концептуального стрижня, а тому не буде розглядатись у нашому дослідженні [402]. Названі праці складають перший рівень найбільш обґрунтованих учень, що здатні сприяти розробці загальної теорії управління технічними, біологічними і соціальними системами.

Кібернетика чи не єдина з теорій, що наполегливо займається опануванням обраного предмета науки, пройшла декілька етапів розвитку і на кожному з них набувала нової якості. Основу цієї теорії складали три принципи, що дозволяють віднести те або інше явище до управління: а) наявність процесу передачі, обробки і зберігання інформації; б) наявність телеологічного ефекту, або цілепокладання; в) наявність механізму зворотного зв’язку для коригування дій з досягнення цілей. Вона, кібернетика, досліджує переважно загальні закономірності функціонування механізмів управління, що вже склалися, а не їх розвиток через процеси самоорганізації, оскільки останнє є предметом синергетики [226, с. 98]. У науковій літературі виокремлюють три етапи її становлення: докібернетичний, системно-кібернетичний і посткібернетичний, або сучасний [477]. В. Стьопін і В. Аршинов виокремлюють, наприклад, класичний, некласичний і постнекласичний підходи.

Нині спостерігається фатальна для організації соціального розвитку недооцінка управління. Ми схильні пояснити її відсутністю інструментарію, адекватного закономірностям нового етапу розвитку світової спільноти у перехідний період. Це особливо проявилося, коли предметом науки стали функціональні системи. Свідченням того є антисистемний рух управлінської думки, спрямований проти вузькотехнологічного менеджменту і проти перенесення системного аналізу і кібернетичних моделей на соціальні організми і організації. Він ще не є конструктивним і виступає як протестний. Йдеться про екзистенціальну теорію управління Дж. Одіорне і антисистемний підхід до організації і управління К. Вейка, Р. Грінвуда, А. Петтигрю, С. Робінса, Б. Роуена, С. Ренсона, В. Худоби,

Д. Сільвермена, Б. Хайдингса і ін. [Див. : 477, с. 54]. Об’єднує усіх цих авторів гуманітаристська методологічна позиція, вироблена на базі екзистенціальної філософії, феноменології Е. Гуссерля, ентометодології, символічного інтеракціонізму.

Звичайно, є й паростки новітніх підходів до формування методологічної бази досліджень у світі, що стає нерівноважною і специфічною. Пошук нової управлінської парадигми йде сьогодні досить широким фронтом: відбувається активне заглиблення в історію управлінської думки, управління пов’язується з цивілізаційними змінами і процесами глобалізації, з духовним відродженням суспільства і особи, з владою і політичною стабілізацією, з проблемами досягнення економічної ефективності і соціальної справедливості [Див. : 39; 192; 308; 496]. На іншому рівні серед найбільш поширених підходів можна виокремити: а) економічний; б) політологічний; в) соціоло­гічний; г) психологічний підходи до визначення філософських

рис соціального управління.

Окремо слід розглядати аналогічні ідеї, що їх накопичила і опрацьовує наука державного управління. У літературі з питань державного управління, як зарубіжній, так і вітчизняній, нескладно знайти відповідні сюжети, що виокремлюють його значимі характеристики і, відповідно, розходження з поняттям “administration”. Зокрема, наголошується, що досить істотна різниця між двома поняттями полягає в тому, що це поняття означає “служити, задовольняти”, а “management” - “контролювати, досягати результатів”. Інакше кажучи, з одного боку, “служба, обов’язок та практика”, з другого, - “результати, ефективність, цілеспрямованість та наука” [593]. Відповідно, із цих визначень випливає, що “administration” (адміністрування) надає істотної переваги такому аспекту, як дотримання службами інструкцій, тоді як для менеджменту пріоритетними є: а) досягнення результатів; б) персональна відповідальність менеджера щодо досягнення результатів” [481, с. 49]. Більш детально про співвідношення цих семантичних одиниць можна знайти у науковій праці В. Андрущенка і В. Савельєва “Освітня політика (огляд порядку денного)” [17; с. 155-177].

На третьому рівні накопичуються окремі ідеї, на основі яких можна було б створити спочатку парадигму, а згодом концепцію і, зрештою, загальну теорію управління технічними, біологічними і соціальними системами [19; 65, с. 113; 132, с. 10, 12; 209; 248, с. 72].

Існують й інші оригінальні підходи до створення загальної теорії управління. Поки не вдалося створити єдину теорію управління, М. Анголенко пропонує це зробити на основі ідеї К. Павлова про систему головних функцій (СГФ), або, за визначенням розробника, - MFS (Main Fastens Sistems) [14, с. 11-12].

Джерелом для розробки загальної теорії управління можна розглядати й відому теорію рівноваги [470], яку обстоювали свого часу О. Конт, Г. Спенсер, Е. Дюринг, К. Каутський, О. Богданов та ін. і яка в СРСР була оцінена як “ворожа марксистсько-ленінській філософії вульгарно-механістична і антидіалектична теорія, яка переносить на усі явища природи і суспільства закон рівноваги, що діє в галузі механіки”. Прибічники теорії рівноваги вважають рівновагу природним і “нормальним” станом, а рух, розвиток - тимчасовим і швидкоплинним. Джерело руху ця теорія бачить у боротьбі зовнішніх протилежних сил. Теорія рівноваги заперечує внутрішні протиріччя предметів і явищ і боротьбу внутрішніх протиріч як джерело розвитку.

Ще простіша картина склалась у сфері професійної підготовки менеджерських кадрів. За словами П. Друкера, “робота над підвищенням продуктивності працівників розумової праці тільки починається. У 2000 році ми знаходимося приблизно там, де знаходилися працівники фізичної праці (по продуктивності) в 1900 році” [164, с. 180].

Окрім того, варто зазначити, що багато зарубіжних авторів, прогнозуючи перспективи розвитку менеджменту і намагаючись оцінити його досягнення протягом століття, навіть не піднімаються до рівня розуміння необхідності розробки загальної теорії управління технічними, біологічними і соціальними системами в умовах організаційної і інформаційної єдності світової спільноти.

Отже, опрацювання світоглядно-ідеологічних і методологічних підстав універсальної управлінської діяльності - її предмета, принципів, методів, засобів і інших базових понять - сьогодні винятково актуальна проблема.

Проблемна ситуація дослідження полягає у необхідності обґрунтування цілісної концепції світоглядно-ідеологічних засад загальної теорії управління, у полі зору якої знаходиться три види організаційних взаємодій: управління технічними системами, управління біологічними системами і управління соціальними системами, тобто виникає потреба привести існуюче на практиці парадигмальне різноманіття знань про управління до єдиного смислового знаменника - родового поняття “управління”.

Об'єкт дослідження - сукупність організаційних відносин, що пронизують усі сфери соціального буття сучасної людини і подані у теоретичній галузі різноманіттям управлінських парадигм, що охоплює технічні, біологічні і соціальні системи.

Предмет дослідження - філософські засади формування загальної теорії управління технічними, біологічними і соціальними системами.

Головна гіпотеза дослідження - накопичене світовою спільнотою парадигмальне знання про види і різновиди організаційних відносин у сфері техніки, біології і соціального світу можна звести до єдиної смислової картини на більш високому рівні утворення понять завдяки когнітивному потенціалу філософії управління, що має висвітлити їх генезис, світоглядно-ідеологічні компоненти і головні філософські характеристики: природу, сутність, зміст, форми, онтологію, морфологію і функціонал.

Мета дослідження полягає у філософському осмисленні механізму формування цілісної концепції загальної теорії управління технічними, біологічними і соціальними системами.