<<
>>

вступ

Під правовим статусом людини та громадянина розуміється сукупність його прав і обов'язків. Це головний зміст правового положення людини та громадянина, але на здійснюють істотний вплив чимало правових факторів: громадянство, концептуальні підходи до правого регулювання стосунків між державою та індивідом, механізми гарантії прав і свобод.

Права та обов’язки людей знаходять юридичне закріплення у нормах багатьох галузей права, але особливе значення в закріпленні положення людини в суспільстві норми державного права, насамперед, Конституція, що встановлює основи правового статусу людини й громадянина. Вони включають: громадянство, конституційні принципи правового положення людини й громадянина, основні права та свободи, їхні гарантії, обов’язки, якими обтяжуються мешканці країни. Це найважливіші елементи правового положення людини. Основи правового статусу відіграють вирішальну роль у визначенні положення людини в суспільстві, мають життєво важливе значення.

Права людини суть невід’ємні властивості кожної людини й істотні ознаки його буття. При цьому, слід мати на увазі, що за сучасними природно-правовими підходами держава не "дарує" права, вона тільки закріплює їх у законі та забезпечує реалізацію. Більш того, лише за умови фіксації прав та свобод на найвищому юридичному рівні державу її можна вважати правовою. Якщо держава ігнорує природні права людини або, більше того, ущемляє, знищує їх, перешкоджає їхньому здійсненню або створює умови для реалізації прав тільки для певної групи осіб, стану, класу, то воно характеризується як антидемократичне (авторитарне, тоталітарне й т.п.).

Права людини - це природні можливості індивіда, що забезпечують його життя, людську гідність та свободу діяльності у всіх сферах громадського життя.

Поряд з категорією "права" уживається термін "свободи": свобода совісті, свобода віросповідання, свобода думки й свобода слова й т.

ін. За сенсом і змістом ці категорії можна вважати рівними. Ала у юридичній науці існує слушна думка про кореспондування правам обов’язку держави забезпечити умови реалізації цих прав. Свободам нічиї обов’язки не відповідають. У літературі та законодавстві використаються також категорії "права громадянина", "права особистості".

Права людини є природними та невід’ємні від індивіда, вони не обмежуються територіальними або національними рамками, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, є об’єктом міжнародно-правового регулювання та захисту. Вони характеризують людину як представника роду людського й у цьому змісті виступають найбільш загальними й у той же час лише основними (корінними) правомочностями, необхідними для його нормального існування. У випадку закріплення прав людини в законодавчих актах конкретної держави вони стають і правами громадянина даної держави.

Права громадянина є сукупність природних правомочностей, що одержали відбиття в нормативно-правових державних актах, і придбаних правомочностей, вироблених у ході розвитку суспільства й держави. Права громадянина обов’язково закріплюються в конституціях і інших законодавчих актах і також обов’язково державою декларуються й забезпечується їхній захист. Вони кваліфікують людину як члена державно-організованного співтовариства.

Виникнення поняття "права людини", тобто усвідомлення цієї проблеми як наукової, нерозривно пов’язане з появою та поширенням ідей природного права. Уже в V-IV ст. до н.е. давньогрецькі філософи (Лікофрон, Антифон і ін.) затверджували, що всі люди рівні від народження й мають однакові, даровані природою права. Аристотель одним з основних уважав право на приватну власність, що відбиває природу самої людини й засновано на його любові до самого себе. У період феодалізму багато природно-правових ідей отримували релігійну оболонку. Пізніше вони одержали відбиття й подальший свій розвиток у працях Локка, Монтеск’є, Руссо, Канта, Бентама й інших мислителів. З розвитком майнових відносин права людини поступово переходили в реальну дійсність, закріплюючись у державно-правових і міжнародно-правових документах, виступаючи критерієм демократичності тієї або іншої системи правового й державного устрою.

1.

<< | >>
Источник: Степаненко К.В.. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. Дніпро - 2016. 2016

Еще по теме вступ:

  1. ВСТУП
  2. ВСТУП
  3. ВСТУП
  4. вступ
  5. ВСТУП
  6. ВСТУП
  7. ВСТУП
  8. вступ
  9. Новеллы (вступившие в силу и ожидаемые) отрасли административного права
  10. СТАДИЯ ПЕРЕСМОТРА ПО ВНОВЬ ОТКРЫВШИМСЯ ОБСТОЯТЕЛЬСТВАМ РЕШЕНИЙ, ОПРЕДЕЛЕНИЙ И ПОСТАНОВЛЕНИЙ АРБИТРАЖНОГО СУДА, ВСТУПИВШИХ В ЗАКОННУЮ СИЛУ
  11. По делу о проверке конституционности не вступившего в силу Международного договора Российской Федерации — протокола о присоединении Российской Федерации к Марракешскому соглашению об учреждении Всемирной торговой организации
  12. ПРОИЗВОДСТВО В ПОРЯДКЕ НАДЗОРА
  13. ПРОИЗВОДСТВО ПО ПЕРЕСМОТРУ РЕШЕНИЙ
  14. Об отказе в принятии к рассмотрению жалобы гражданки Широбоковой Татьяны Николаевны на нарушение ее конституционных прав частью 3 статьи 2 и частью 2.1 статьи 14 Федерального закона «Об обязательном социальном страховании на случай временной нетрудоспособности и в связи с материнством», а также пунктом 3 Постановления Правительства Российской Федерации «Об утверждении положения об особенностях порядка исчисления пособий по временной нетрудоспособности, по беременности и родам, ежемесячного пособ