<<
>>

ПОНЯТТЯ СУСПІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Спираючись на досвід і результати дослідження проблеми в минулому, мож­на домовитись про зміст опорних понять. Суспільний процес (від лат. processus - проходження, просування) - це сукупність соціальних подій, станів, змін відно­син, яка має певну цілісність і спрямованість.

Подія - елементарна складова час­тина процесу - охоплює собою дійове, діяльне відношення однієї людини (соці­альної групи) до іншої. Подія - це єдність відношення і діяльності, їх органічний синтез у якісно нову цілісність. Вона має суспільний сенс лише тоді, коли зафік­сована суспільною свідомістю, набула в ній певної суспільної оцінки й розумін- ня, стала предметом теоретичного аналізу. Процес включає сукупність подій, пов’язаних між собою певною цілісністю, соціальною спрямованістю. Без внут­рішнього зв’язку між подіями не існує соціального процесу як якісно особливо­го соціального феномена. Процес характеризується взаємообумовленістю по­дій - це передумова процесу, його внутрішня основа й сутність. Саме вона виз­начає цілісність процесу, його спрямованість.

Соціальний процес потрібно відрізняти від такого суперечливого феномена, як соціальне функціонування. Воно також постає у вигляді процесу, проте він не розвивається, не прогресує. Функціонування фіксує стабільність системи. По­няття ж соціального процесу спрямоване на відбиття її зміни - розвитку або занепаду, прогресу або регресу.

Принциповим питанням теорії соціального процесу є питання про його джере­ло. Якщо припустити, що джерело перебуває поза процесом, за його межами, тоді з необхідністю треба прийняти ідею Бога, як його кінцевої спонукальної й організу­ючої сили. Власне, А.Уайтхед і дійшов такого висновку. У нього саме Бог є тією дійсною сутністю, яка утримує в своїй суб’єктивній єдності все царство вічних об’єк­тів і стимулює виникнення кожної нової події як принципу іманентної цілевідповід- ності на початку процесу її самоформування.

Проте філософи намагалися знайти й внутрішнє джерело соціального процесу і в ньому показати процес як саморозви­ток об’єктивної дійсності людської життєдіяльності. Наприклад, К.Маркс вбачав основне джерело соціального процесу в суспільній праці. Ключовими поняттями його логіки соціального процесу є продуктивні сили й виробничі відносини, пред- метно-перетворююча практика і суспільна економічна формація, соціальна рево­люція тощо. М.Вебер обгрунтовував інше джерело суспільного процесу - своєрід­ний дух, що рухає суспільне виробництво. За Ф.Ніцше, соціальність прогресує завдя­ки волі. З.Фрейд вбачає відповідний чинник у сексуальному потязі, а Л.Гумильов- у прагненні до діяльності, спрямованої на досягнення певної мети.

Отже, питання про джерело соціального процесу підлягає вивченню. Без його ро­зуміння про внутрішню єдність і спрямованість подій в процесі можна говорити лише умовно, зі значною часткою припущення. А це свідчить, що людство ще не в змозі на достатньому рівні точності передбачати майбутні соціальні процеси, конфлікти, від­носини, а тим більше - управляти ними. Виходячи з рівня сучасного соціального знан­ня, люди, відверто кажучи, не відають, що творять, йдуть вперед шляхом спроб і по­милок, через жорстокість і кров, тяжку працю й неймовірні страждання.

Звичайно, не можна заперечувати певних соціальних надбань, якими володіє людство, наукової обгрунтованості тих чи інших соціальних пріоритетів. Є вони і в розумінні природи соціального процесу. Як свідчить філософська література, серед різноманітності соціальних процесів вирізняють такі: конструктивні (культуро- творчі) та руйнаційні; іманентні (джерело яких міститься всередині) та зовнішні (їх джерело - за межами процесу); антагоністичні та неантагоністичні тощо.

На наш погляд, різноспрямовані соціальні процеси можна охопити такою умовною класифікацією і вирізнити такі їхні групи:

виробничі (соціальні) - охоплюють широкий спектр взаємодії суспільства й природи, суспільних груп та індивідів між собою.

Ці процеси спрямовані на перетворення предметів природи та створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів і потреб людей. Як зазначалося, до вироб­ничих процесів належать такі: матеріальне виробництво; духовне виробниц-

тво; виробництво потреб; виробництво форм спілкування; виробництво лю­дини;,

творчі - включають всі процеси продуктивної людської діяльності, що по­роджують якісно нові матеріальні й духовні цінності суспільного значення. Ці процеси здійснюються в різних галузях суспільної практики, науки, техніки, лі­тератури, мистецтва. Традиційно поняття творчості вживають у вузькому зна­ченні, тобто лише у застосуванні до духовної сфери життєдіяльності людини і суспільства. У більш широкому плані воно стосується всіх сфер людської діяль­ності. Творчість може бути характерною не лише для наукової чи літературної (художньої) діяльності, а й для виробничої, політичної, релігійної, моральної. Головне, що дозволяє позначати ті чи інші процеси як творчі, полягає в тому, аби результатом їх була якісно нова суспільно значуща цінність;

конфронтаційні - це процеси розв’язання соціальних проблем, суперечностей і вирішення конфліктів насильницькими шляхами і методами. Головна їх озна­ка - насильство, тобто застосування певним соціальним суб’єктом засобів при­мусу щодо інших соціальних спільностей чи груп з метою збереження або здо­буття політичного та економічного панування, певних прав чи привілеїв. До цієї групи відносять класову боротьбу, соціальну революцію, національно-виз­вольні та національно-конфронтаційні процеси, війну тощо;

процеси переміщення великих мас людей з одних територій на інші, еміграція, переселення тощо.

Зазначена класифікація має умовний характер. Звичайно, вона не охоплює всієї палітри соціальних процесів, багато з яких виходять за її межі або можуть бути водночас охарактеризованими декількома якісними характеристиками і відповідно віднесені як до тієї, так і до іншої групи. Візьмемо, наприклад, такий соціальний процес, як будівництво держави. З одного боку, це процес суспіль­ного виробництва, з другого - творчий процес, оскільки його результатом має бути якісно нова політична цінність -інституція держави. Нарешті, якщо держа- вобудівництво здійснюється шляхом насильницького примусу одних соціаль­них верств іншими, цей процес повною мірою можна назвати конфронтаційним.

Реальна дійсність - це дивовижне плетиво різноманітних соціальних проце­сів, стосунків, суперечностей і конфліктів. Його зміст глибший й складніший за будь-яку теоретичну схему. Він завжди виходить за її межі й підпадає під зако­номірність лише частково, тобто конкретно-історично і не більше.

<< | >>
Источник: В.П. Андрущенко, M.L Михальченко. СУЧАСНА СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ. Курс лекцій. Видання друге, виправлене й доповнене. Видавництво «Генеза», 1996. 1996

Еще по теме ПОНЯТТЯ СУСПІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ:

  1. Поняття великої соціальної групи. Класифікація великих соціальних груп (соціально-класові, соціально-демографічні, соціально- етнічні, соціально-професійні та соціально-територіальні). Натовп як велика стихійна гцупа. Основні характеристики та типологія натовпу, соціально-психологічні особливості окремих його різновидів. Етнічні групи. Форми існування етносів та основні етнічні процеси. Поняття етнічної ідентичності та свідомості.
  2. Метою другого розділу є теоретичне відтворення процесу саморозгортання соціального світу на мікро-, макро- і мегарівнях із вказівкою на специфічні стадії цього процесу й відтворенням видозмін субстанції, що лежить в основі соціального життя.
  3. Поняття малої групи. Класифікація малих соціальних груп (первинні/вторинні; формальні/неформальні; референтні/групи членства; квазігрупи). Структура малої групи. Динамічні процеси в малій групі. Соціально-психологічний клімат групи. Конформізм, конформна поведінка і конформність. Згуртованість.
  4. Співвідношення понять «соціальне» і «суспільне».
  5. Зв’язок політології з суспільними науками
  6. Політика, як декларує заголовок, – явище суспільне.
  7. Сикхський фактор у суспільно-політичному житті
  8. Політологія в системі суспільних наук
  9. 8.1 Групи тиску і суспільно-політичні рухи
  10. Тема 2. Політика як суспільне явище
  11. Влада як явище суспільного життя
  12. Тема 5 Теорія ринкових структур. Мікроекономіка суспільного сектору