СУПЕРЕЧНІСТЬ ЯК ГОЛОВНЕ ДЖЕРЕЛО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

Суспільство, як і природа, має свій внутрішній двигун - суперечності, які проти­діють (борються між собою) і водночас зумовлюють одна одну, тобто співіснують у нерозривній єдності.

До речі, марксизм абсолютизував момент боротьби протилежностей і недо­оцінив роль їх єдності в суспільному розвитку. Таке перебільшення є й у Г.Геге­ля, проте він не доводив розв’язання суперечностей до знищення протилежнос­тей, а лише заглиблював їх в основу. Марксизм, навпаки, головний шлях вирі­шення суперечностей вбачав у заміні основи, внаслідок чого фактично зника­ють обидві протилежності. У такому разі розвиток відбувається лише через кон­флікт, конфронтацію, боротьбу й революцію. Вона, за К.Марксом, є локомоти­вом історії, яка охоплює весь соціальний організм, концентрує розв’язання всіх суперечностей, зумовлює перехід від однієї соціальної системи до іншої. За такої інтерпретації розв’язання суперечностей постає як розрив єдності протилежнос­тей сторін, знищення однієї з них, що є запереченням попереднього буття соціу­му, переривом поступовості, якісним стрибком.

Логіка розгортання суперечності має такі головні етапи: відмінність, істотна відмінність, протилежність, конфлікт і, нарешті, розв’язання. Останнє реалізу­ється як взаємовиключення протилежностей, які стали невідповідними й несу­місними.

Безумовно, єдність і боротьба протилежностей є законом, що характеризує ос­новне джерело суспільного розвитку. Такою ж мірою, якою наголошувалося на боротьбі (протилежностей), йдеться про їх внутрішню єдність. Єдність постає як атрибут цілісності системи, що розвивається через боротьбу протилежностей. Саме в єдності зберігається її якісна визначеність, сутність, що поступово змінюється за­вдяки співвідношенням між протилежними складовими. Це, очевидно, добре розу­мів !.Кант, який передбачав неминучість вічного миру між державами й громадя­нами в системі загального правового громадянського стану («До вічного миру», «Ідея всезагальної історії»), і це мали на увазі ревізіоністи-неокантіанці (Бернштейн, Каутський, Челпанов, в Україні - Личков, Богдашевський, Кістяківський), що про­голосили гасло - «Назад до Канта», розуміючи під цим заперечення необхідності соціальної революції, заміни її моральною еволюцією людства.

Ідея збереження єдності протилежностей при одночасній боротьбі між ними започатковує фундаментальний напрям соціальної філософії - теорію демокра­тичного соціалізму. Протилежності тут не знищують одна одну, а змінюють свою якість і співвідношення завдяки знаходженню компромісних варіантів суспіль­ного буття.

Можна по-різному ставитись до теоретичних викладок кантіанців і неокантіан- ців, марксистів і ревізіоністів, більшовиків-ленінців та соціал-демократів. Проте критерієм істини незаперечно є практика. Якість життя, що досягалась на різних концептуально-теоретичних засадах в нашій країні і в країнах Європи (Австрія, Швеція, Фінляндія та ін.), є домінантним показником рівня науковості цих засад. Понад сімдесят років Радянський Союз будував соціалізм і комунізм, а фактично жив за умов громадянської війни, соціальної конфронтації, тоді як цивілізовані народи й країни, зробивши висновки з нашої революції, знайшли можливості збе­регти й зміцнити соціальну єдність, розпочати й провести на базі її радикальні еко­номічні та політичні реформи, змінити вигляд соціуму. Отже, джерела суспільного розвитку коріняться в суперечностях. І справа не тільки в тому, що вони бувають внутрішніми й зовнішніми, антагоністичними й неантагоністичними, випадковими та необхідними. Суть полягає в тому, що виникають і вирішуються вони як супе­речності людської діяльності й суспільних відносин, тобто підлягають регуляції як осмислені людською мудрістю, віковим досвідом історії. Єдність і боротьба - скла­дові суперечностей - не існують одна без одної. Абсолютність і відносність, необ­хідність і випадковість кожної з них - незаперечні. Співвідношення їх у суспільному розвитку залежить від багатьох чинників. Саме у врахуванні їх, у визначенні пріо­ритетів співвідношення об’єктивного й суб’єктивного в історичному процесі по­лягає таємниця його цілеспрямованого розвитку, реалізація як соціально свідомо­го акту життєдіяльності людей на відміну від анархійно-стихійного пошуку майбутнього шляхом спроб і помилок.