ДІАЛЕКТИКА СВОБОДИ ТА НЕОБХІДНОСТІ У СУСПІЛЬНОМУ РОЗВИТКУ

Необхідність - це об’єктивно зумовлений плин життя, що складається неза­лежно від конкретної людини. Стикаючись з необхідністю, людина намагається пізнати її чинники, вимоги, особливості.

Проблема вибору є надзвичайно важкою. Життя складне, багатофакторне, не­повторне. Історію також не можна повернути назад. Звідси відповідальність за ви­бір, діяльність, за свою долю. Той чи інший варіант діяльності людина вибирає завдяки розуму, що осягнув необхідність. Необхідність, що «увійшла» до діяльності, втрачає свою одвічну визначеність. Вона перетворюється на іншу якість і постає як свобода. Перехід необхідності в свободу (і зворотний перехід) у марксистській соці­альній філософії відбивають поняття свободи як пізнаної необхідності та власти­вість людини «приймати рішення із знанням справи» (Ф.Енгельс).

Люди мають свободу вибору цілей діяльності. Вони шукають засоби діяльності, шляхи задоволення своїх потреб у межах суспільно-історичної необхідності. Люди володіють свободою тоді, коли зовнішні обставини не змушують їх поступатися власними інтересами, потребами, почуттями. Таким чином, свобода стверджується в лоні суспільної необхідності, проте внаслідок цього перестає бути свободою. Піз­нана необхідність та знання справи - досить вузькі межі для свободи. Свобода - явище більш широке, ніж пізнані й реалізовані засобами діяльності об’єктивні об­ставини, що оточують людину. Марксистське розуміння свободи обмежує її необ­хідністю майже таким чином, як екзистенціалізм - смертю.

Ніхто не заперечує необхідності пізнання, врахування обставин життя, важ­ливості передбачення можливих наслідків діяльності, вибору відповідних засо­бів тощо. Все це - необхідні складові свободи, але ще не сама свобода.

Яскравим прикладом життєвого подиху свободи є наукова та художня твор­чість. Наприклад, Н.Бор згадує, як його вчителі - талановиті й відомі фізики - не рекомендували йому обирати предметом наукового пошуку фізику елемен­тарних частинок, бо нібито там вченому робити нема чого. Н.Бор пішов своїм шляхом. Він виявив своєрідне наукове свавілля, і як результат - прорив у нові реалії бачення фізики елементарних частинок: створення основ квантової мо­делі атома, розробка концепції доповнення, нові наукові напрями, що розроб­лялися згодом В.Гейзенбергом, Е.Шредингером, П.Діраком й іншими видатни­ми вченими.

Свобода розпрямляє крила там, де творять нові життєві реалії. Процес тво­рення (його цілі й результати) має базуватися на закономірностях культури. Проте наявні форми культури - також досить вузькі межі для свободи. Свобода проривається до нових і нових горизонтів і є не чим іншим як виходом людини за межі культури. Таким чином, свобода особистості - це суперечливий процес творення нових життєвих реалій за законами загальнолюдської культури. Саме через свободу людина здобуває й підтримує велич своєї особистості. Міра осо­бистості безпосередньо визначається рівнем її свободи. Завдяки свободі людина входить в історію. Свобода є своєрідним показником людяності, одним із виз­начальних чинників її сутності.