Загальне поняття про відчуття

Основним джерелом наших знань про навколишній світ і власне тіло є відчуття.

Відчуття дають можливість людині сприймати сигнали та відображати властивості й ознаки предметів навколишньої дійсності та станів організму.

Відчуття виникає внаслідок дії на органи чуттів різних матеріальних факторів, які називаються подразниками, а сам процес цієї дії - подразненням. У свою чергу подразнення викликає ще один процес - збудження, яке по центроспрямованим або аферентним нервам переходить у кору головного мозку, де й виникають відчуття. Це механізм відчуття. Таким чином, відчуття є чуттєвим відображенням об'єктивноїреальності.

Суть відчуття полягає у відображенні окремих властивостей предмету. Що означає «окремих властивостей»? Кожен подразник має свої характеристики, залежно від яких він може сприйматися певними органами чуття. Наприклад, ми можемо чути звук польоту комара або відчути його укус. У даному прикладі звук і укус є подразниками, що впливають на наші органи чуття. При цьому слід звернути увагу на те, що процес відчуття відображає в свідомості лише звук і лише укус, ніяк не пов'язуючи ці відчуття між собою, а, відтак, із комаром. Це і є процесом відображення окремих властивостей предмету.

Відчуття є не лише джерелом наших знань про світ, але і наших почуттів та емоцій. Проста форма емоційного переживання - це чуттєвий або емоційний тон відчуття, тобто відчуття, безпосередньо пов'язане з чуттям. Наприклад, добре відомо, що деякі кольори, звуки, запахи можуть самі по собі, незалежно від їх значення, від спогадів і думок, пов'язаних із ними, викликати у нас приємне або неприємне почуття. Звук красивого голосу, смак апельсина, запах троянди - приємні, мають позитивний емоційне забарвлення (тон). Скрип ножа по склу, запах сірководню, смак хіни - неприємні, мають негативний емоційний тон.

Відчуття пов'язують людину із зовнішнім світом і є як основним джерелом інформації про неї, так і основною умовою психічного розвитку особистості. Проте, не зважаючи на очевидність цих положень, вони неодноразово піддавалися сумнівам. Представники ідеалістичного напряму у філософії і психології часто висловлювали думку про те, що справжнім джерелом нашої свідомої діяльності є не відчуття, а внутрішній стан свідомості, здатність розумного мислення, закладені від природи і незалежні від напливу інформації, яка потрапляє із зовнішнього світу. Ці переконання лягли в основу філософії раціоналізму. Суть її полягала в твердженні про те, що свідомість і розум - це первинна, далі нез'ясовна властивість людського духу.

Філософи-ідеалісти та багато психологів, які є прибічниками ідеалістичної концепції, нерідко робили спроби відкинути положення про те, що відчуття людини пов'язують її з навколишнім світом, і довести зворотне, парадоксальне положення, котре полягає в тому, що відчуття непереборною стіною відділяють людину від зовнішнього світу. Подібне положення було висунуте представниками суб'єктивного ідеалізму (Д. Берклі, Д. Юм, Е. Мах).

І. Мюллер, один із представників дуалістичного напряму в психології, на основі вищезазначеного положення про суб'єктивний ідеалізм сформулював теорію «специфічної енергії органів чуттів». Згідно з цією теорією, кожен із органів чуття (око, вухо, шкіра, мова) не відтворює впливу зовнішнього світу, не дає інформації про реальні процеси, які протікають у навколишньому середовищі, а лише отримує від зовнішніх впливів поштовхи, які збуджують їх власні процеси. Кожен із органів чуття володіє своєю власною «специфічною енергією», котра збуджується будь-яким впливом із зовнішнього світу. Так, достатньо натиснути на око або впливати на нього електричним струмом, щоб отримати відчуття світла; достатньо механічного або електричного подразнення вуха, аби виникло відчуття звуку. З цих положень було зроблено висновок, що органи чуття не відображають зовнішніх впливів, а лише збуджуються від них, і людина сприймає не об'єктивні впливи зовнішнього світу, а лише свої власні суб'єктивні стани, котрі відображають діяльність її органів чуття.

Близькою до цієї теорії була точка зору М. Гельмгольца, який не відкидав того, що відчуття виникають у результаті пливу предметів на органи чуття, але вважав, що психічні образи, які виникають унаслідок цих упливів, не мають нічого спільного з реальними об'єктами. На цій підставі вчений називав відчуття «символами» або «знаками» зовнішніх явищ, відмовляючись визнати їх зображеннями або відображеннями цих явищ. Він вважав, що вплив певного об'єкту на орган чуття викликає у свідомості «знак» або «символ» об'єкту, що впливає, але не його зображення. За словами М. Гельмгольца, відображення потребує близької схожості з предметом відтворення (зображення). Від знаку ж не вимагається жодної схожості з тим, знаком чого він є.

Легко побачити, що обидва ці підходи підводять до наступного твердження: людина не може сприймати об'єктивний світ, і єдиною реальністю є суб'єктивні процеси, що відображають діяльність її органів чуття, яке й створює суб'єктивно сприйняті «елементи світу».

Подібні висновки були покладені в основу теорії «соліпсизму» (від латин. solus - один, ipse - сам), ідея якої зводилась до того, що людина може пізнати лише саму себе і не володіє жодними доказами існування чогось іншого, крім самої себе.

Протилежної думки дотримуються представники матеріалістичного напряму, які вважають можливим об'єктивне відтворення зовнішнього світу. Вивчення еволюції органів чуття переконливо показує, що в процесі тривалого історичного розвитку сформувалися особливі органи сприймання (органи чуття або рецептори), які спеціалізувалися на відтворенні особливих видів об'єктивно існуючих форм руху матерії (або видів енергії): слухові рецептори, котрі відображають звукові коливання; зорові рецептори, які відображають певні діапазони електромагнітних коливань і т.д. Вивчення еволюції організмів показує, що насправді ми маємо не «специфічні енергії самих органів чуття», а специфічні органи, котрі об’єктивно відтворюють різні види енергії.

Таким чином, відчуття - це пізнавальний процес, який відображає окремі властивості предметів і явищ реальній дійсності, що існують незалежно від свідомості та безпосередньо діють на органи чуття.

Відчуття людини - це продукт історичного розвитку, і тому вони якісно відрізняються від відчуттів тварин. У тварин розвиток відчуттів цілком обмежений їх біологічними, інстинктивними потребами. У багатьох тварин окремі види відчуттів приголомшують своєю тонкістю, проте, прояв цієї тонко розвиненої здатності відчуття не може вийти за межі того кола об'єктів та їх властивостей, які мають безпосереднє життєве значення для тварин даного виду. Наприклад, бджоли здатні набагато чутливіше, ніж середньостатистична людина, розрізняти концентрацію цукру в розчині, але цим і обмежується чутливість і «тонкість» їх смакових відчуттів. Інший приклад: ящірка, яка здатна чути легкий шерех повзучої комахи, ніяк не реагуватиме на дуже гучний стук каменя об камінь.

У людини здатність відчувати не обмежена біологічними потребами. Праця створила у неї незрівнянно ширше, ніж у тварин, коло потреб, а в діяльності, спрямованій на задоволення цих потреб, постійно розвивалися здібності людини, в тому числі й здатність відчувати. Тому людина може відчувати набагато більшу кількість властивостей оточуючих її предметів, ніж тварина.

2.