Загальне поняття про мислення

Відчуття і сприйання є джерелами знань одиничного - окремих предметів і явищ навколишнього світу. Але така інформація не може розглядатися як достатня. Для того, щоб людина могла жити і нормально працювати, їй необхідно передбачати наслідки тих чи інших явищ, подій або власних дій.

Цей багаторівневий перехід - від одиничного до загального і від загального до одиничного - здійснюється завдяки особливому психічному процесові - мисленню. Мислення є вищим пізнавальним психічним процесом. Суть його полягає в породженні нового знання на основі творчого відтворення й перетворення людиною дійсності.

Мислення як особливий психічний процес характеризується низкою специфічних ознак. Першою такою ознакою є узагальнене відтворення навколишньої дійсності, оскільки мислення є відтворенням загального в предметах і явищах реального світу та застосуванням узагальнень щодо одиничних предметів і явищ. У цьому ми мали можливість переконатися на прикладі з папером.

Другою, не менш важливою, ознакою мислення є опосередковане пізнання об’єктивної реальності. Суть опосередкованого пізнання полягає в здатності людини формувати судження про властивості або характеристики предметів і явищ навколишньої дійсності без безпосереднього контакту з ними, тобто шляхом аналізу сприйнятої інформації.

Слід зазначити, що опосередковане мислення не спотворює (викривлює) навколишню дійсність, а, навпаки, дозволяє пізнати її глибше, чіткіше й повніше. Так, узагальнення дозволяє виявити не лише істотні властивості оточуючих нас речей, а й основні закономірні зв’язки предметів і явищ об’єктивної реальності. Крім того, опосередкований характер мислення дає нам можливість не лише поглибити наявну інформацію, а й значно розширити її, оскільки межі мислення ширші, ніж межі того, що ми сприймаємо. Наприклад, спираючись на чуттєве сприйняття, але виходячи за його межі, мисленнєво ми спроможні пізнати минуле Землі, розвиток рослинного і тваринного світу. Завдяки мисленню ми здатні з певною мірою достовірності передбачити навіть майбутнє Землі. Таким чином, у процесі мислення ми пізнаємо те, що взагалі недоступне сприйманню і уявленню.

Наступною найважливішою характерною особливістю мислення є те, що воно завжди пов’язане з вирішенням тієї або іншої задачі, яка виникла в процесі пізнання або в практичній діяльності. Процес мислення починає найяскравіше виявлятися лише тоді, коли виникає проблемна ситуація, яка потребує вирішення. Мислення завжди починається із запитання, відповідь на яке є метою мислення. Причому відповідь на це запитання знаходиться не миттєво, а поступово, за допомогою певних розумових операцій, у процесі яких відбувається видозміна й перетворення наявної інформації.

Виключно важлива особливість мислення - нерозривний зв’язок із мовленням. Тісний зв’язок мислення і мовлення виражається перш за все в тому, що думки завжди «огортаються» в мовленнєву форму навіть у тих випадках, коли мовлення не має звукової форми, наприклад, у випадку з глухонімими людьми.

Слід зазначити, що мовлення є знаряддям мислення. Так, дорослі й діти набагато краще вирішують завдання, якщо формулюють їх уголос. І навпаки, коли в експерименті у школярів фіксувався язик (затискався зубами), якість і кількість вирішених завдань погіршувалася. Звичайно, в цьому випадку думки все рівно «огорталися» в словесну форму, а труднощі у вирішенні завдань пов’язані були з тим, що при фіксації язика виникають труднощі в рухах мовленнєвого апарату. Отже, процес мислення реалізується тоді, коли думка висловлюється.

Мислення як пізнавальна діяльність найтіснішим чином пов’язане з дією. Людина пізнає дійсність, впливаючи на неї, розуміє світ, змінюючи його. Мислення не просто супроводжується дією або дія - мисленням; дія - це первинна форма існування мислення. Первинний вид мислення - це мислення у дії і дією, мислення, яке здійснюється у дії і в діяльності виявляється.

Усі розумові операції (аналіз, синтез, узагальнення, систематизація та ін.) виникли спочатку як практичні операції і лише потім стали операціями теоретичного мислення. Мислення зародилося в трудовій діяльності як практична операція, як момент або компонент практичної діяльності і лише потім відокремилося у відносно самостійну теоретичну діяльність. У теоретичному мисленні зв’язок з практикою зберігається, лише характер цього зв’язку змінюється. Практика залишається основою й кінцевим критерієм істинності мислення; зберігаючи свою залежність від практики в цілому, теоретичне мислення вивільняється з первинної прикутості до кожного одиничного випадку практики. Допоки, вирішуючи задачу, ми оперуємо лише наочним одиничним змістом, безпосередньо сприйнятим, ми вирішуємо завдання лише для даного одиничного випадку. У кожному наступному випадку доводиться вирішувати задачу знову, і знову це вирішення лише цього окремого завдання.

Таким чином, мислення можна визначити як вищий пізнавальний психічний процес опосередкованого і узагальнювального відображення людиною предметів і явищ авколишньої дійсності в їх істотних зв 'язках і відншеннях.

Мислення - особлива діяльність із притаманними їй особливостями та структурою (див. рис. 1).

Розумова діяльність людини, спрямована на пізнання закономірностей об’єктивного світу, має суспільну природу. Суспільно-історична обумовленість мислення виявляється в тому, що в кожному акті пізнавальної діяльності людина спирається на досвід, накопичений попередніми поколіннями, оперує тими способами пізнання, які були створені ними (мова, узагальнення і збереження досвіду, наука, суспільна практика тощо).

Зміст і характер мислення завжди обумовлені загальним рівнем пізнання, котрого досягнуло суспільство на певному етапі свого розвитку. Суспільна природа мислення виявляється також у потребах суспільства, характері тих пізнавальних завдань, на вирішення яких воно спрямоване.

Розумова діяльність людини, спрямована на пізнання закономірностей об’єктивного світу, має суспільну природу. Суспільно-історична обумовленість мислення виявляється в тому, що в кожному акті пізнавальної діяльності людина спирається на досвід, накопичений попередніми поколіннями, оперує тими способами пізнання, які були створені ними (мова, узагальнення і збереження досвіду, наука, суспільна практика тощо).

Рис. 1. Загальна характеристика мислення як психічного процесу

Зміст і характер мислення завжди обумовлені загальним рівнем пізнання, котрого досягнуло суспільство на певному етапі свого розвитку. Суспільна природа мислення виявляється також у потребах суспільства, характері тих пізнавальних завдань, на вирішення яких воно спрямоване.

Об’єктом розумової діяльності є найбільш актуальні проблеми, породжені сучасністю. На сучасному історичному етапі такими є екологічні проблеми, проблеми економічної інтеграції країн в умовах ринкових відносин та ін.

Завдяки соціально-історичній природі мислення лдина забезпечує спадкоємність у передачі від покоління до покоління інтелектуальних досягнень, створюючи умови для соціального і наукового прогресу.

2.