Розумові дії та операції

Щоб зрозуміти певний об’єкт, необхідно знати факти, котрі характеризують його. Перехід від фактів до розкриття їх суті, до узагальнених висновків здійснюється за допомогою розумових і практичних дій (див.

Рис. 2. Операції мислення та їх сутність у контексті розумових дій

Розумові дії - це дії з об’єктами, відображених в образах, узагальненнях і поняттях про них. Ці дії здійснюються подумки за допомогою мовлення. Перш ніж діяти з предметами (розбирати на частини, складати, що-небудь будувати з них), людина робить це подумки, не вступаючи в контакт з цими предметами і не змінюючи будови самого об’єкта. Залежно від того, які образи відіграють провідну роль, розумові дії бувають сенсорними, перцептивними, уявними, мисленнєвими.

Розумові дії формуються на основі зовнішніх практичних дій. Дослідження процесів, їх формування (П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализіна) показали, що спочатку дії здійснюється, спираючись на сприйняття матеріальних предметів або на їх зображення (дитина практично перелічує кількість предметів). Далі вони здійснюються в плані голосного мовлення без опори на предмети або їх зображення. Нарешті, дії виконуються розумово за допомогою внутрішнього мовлення, тобто стають внутрішніми діями мислення. І насамкінець, дії автоматизуються, узагальнюються і згортаються (інтеріоризація дій).

До основних видів розумових операцій відносяться такі: аналіз і синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування, конкретизація, систематизація, класифікація (рис. 2).

Аналіз - уявне розчленовування об’єкта на частини або уявне виокремлення окремих властивостей об’єкта. Суть даної операції полягає в тому, що, сприймаючи певний предмет або явище, ми можемо в думках виділити в ньому одну частину з іншої, а потім виокремити наступну частину і т.д.

Разом із виокремленням істотних частин предмета чи явища аналіз дозволяє подумки виділити й окремі їх властивості, такі як колір, форма, швидкість процесу та ін. Важливо знати, що аналіз можливий не лише тоді, коли людина сприймає який-небудь предмет, а й тоді, коли вона відтворює його образ по пам’яті.

Протилежною до аналізу операцією є синтез. Синтез - уявне пєднання окермих частин і властивостей предметів та явищ навколишньої дійсності в одне ціле. Коли ми споглядаємо лежачі перед нами окремі частини механізму, ми можемо зрозуміти, як виглядає цей механізм і як він працює. Для синтезу, як і для аналізу, характерне уявне оперування властивостями предмету. Слухаючи опис людини, ми можемо уявно відтворити її цілісний образ. Синтез може здійснюватися як на основі сприймання, так і на основі спогадів або уявлень. Прочитавши окремі фрази якого-небудь висловлювання або логічного твердження, ми можемо відтворити цю фразу або твердження в цілому (див. рис. 2).

Слід зазначити, що спочатку аналіз і синтез виникають у практичній діяльності. У дитячому віці, коли дитина починає оволодівати уявними операціями, спостерігається її підвищений інтерес до маніпулювання предметами. Виконуючи певні дії з предметами, дитина допомагає уявному їх розчленуванню або поєднанню. З віком роль практичної діяльності для розвитку аналізу й синтезу не зменшується. Для того, щоб розібратися в роботі певного механізму, доросла людина в процесі навчання розбирає і збирає його.

Проте подібні дії не завжди можливі, тому їх часто замінюють сприйняттям кожної окремої частини предмета, що підлягає виокремленню. Якщо людині, яка не знайома з мікробіологією, показати під мікроскопом краплю води, то вона не зможе розібратися у скупченні побачених нею мікроорганізмів. Але якщо заздалегідь їй показати їх зображення, то, розглядаючи краплю води під мікроскопом, вона вже зможе ідентифікувати окремі живі організми.

Отже, можна стверджувати, що протягом усього життя людина постійно використовує аналіз і синтез. Ці операції за своєю суттю можуть бути практичними й теоретичними (розумовими). При цьому аналіз і синтез, як розумові операції, завжди пов’язані з іншими розумовими діями. Якщо аналіз відірваний від інших операцій, він стає хибним, механічним. Елементи такого аналізу спостерігаються у дитини на перших етапах розвитку мислення, коли вона розбирає, а точніше, ламає іграшки. Розібравши на окремі частини іграшку, маленька дитина ніяк не використовує їх далі. У свою чергу синтез не може бути механічним поєднанням частин і не зводиться до їх сукупності. При правильному поєднанні окремих частин машини, тобто при їх синтезі, виходить не купа металу, а машина, здатна пересуватися або виконувати певні операції.

Легкість виконання операцій аналізу і синтезу залежить від того, наскільки складне завдання ми намагаємося вирішити. Якщо предмети, які ми розглядаємо, майже однакові, то ми з легкістю виявляємо те, чим вони схожі. І навпаки, якщо вони майже у всьому різні, то нам набагато важче знайти певну схожість між ними. Добре виокремлюється також те, що розходиться з нашими звичайними уявленями.

Будучи протилежними за своєю суттю операціями, аналіз і синтез фактично тісно пов'язані між собою. Вони беруть участь у кожному складному розумовому процесі. Наприклад, коли людина, погано знаючи англійську мову, чує розмову на цій мові, то намагається перш за все виокремити у сприйнятій фразі знайомі слова, і лише потім сприйняти слова менш знайомі та надалі прбує їх осмислити. У цьому виявляються функції аналізу. Але водночас із цим людина намагаєтеся скласти в єдине ціле смисл сприйнятих слів і скласти осмислену фразу. В цьому випадку вона використовуєте іншу розумову операцію - синтез.

Звичайно, не завжди операції аналізу й синтезу відбуваються так, як у цьому прикладі. Але беззаперечне те, що вони завжди наявні при вирішенні відносно складного розумового завдання.

Операція встановлення схожості й відмінності між предметами та явищами навколишнього світу називається порівнянням.

Визнання схожості або відмінності між предметами залежить від того, які властивості порівнюваних предметів для нас є істотними. Слід зазначити, що саме через це одні й ті ж предмети в одному випадку ми вважаємо схожими один на одний, а в іншому випадку ми не бачимо між ними жодної схожості. Наприклад, якщо розкладати предмети гардероба за ознакою кольору і за ознакою призначення, то в кожному з цих випадків набір речей на одній полиці буде різним.

Операцію порівняння ми завжди можемо здійснити двома шляхами: безпосередньо або опосередковано. Коли ми можемо порівняти два предмети або явища, сприймаючи їх одночасно, ми використовуємо безпосереднє порівняння. У тих випадках, коли ми здійснюємо порівняння шляхом висновку, ми використовуємо опосередковане порівняння. При опосередкованому порівнянні для формулювання нашого висновку ми використовуємо непрямі ознаки. Наприклад, дитина для того, щоб визначити, наскільки вона виросла, зіставляє свій зріст (своє зростання) з відмітками на косяку дверей.

Успішність порівняння залежить від того, наскільки правильно вибрані показники для порівняння. Наприклад, абсолютно неправильно порівнювати відстані до двох різних об’єктів, використовуючи для визначення відстані в одному випадку метри (або кілометри), що відділяють вас від об’єкта, а в іншому - час, який вам буде необхідний, щоб дійти до нього. Тому важливою умовою для успішного здійснення операції порівняння є необхідність виокремлення істотних ознак порівнюваних предметів. Наприклад, порівнюючи географічні зони, не можна говорити про те, що зона пустелі та зона лісу відрізняються одна від одної тим, що в пустелі водяться верблюди, а в лісі їх немає. При такому порівнянні ми легко можемо припуститися помилки, не вказавши основні істотні ознаки порівнюваних предметів. У наведеному прикладі помилка полягає в тому, що основна відмінність між порівнюваними географічними зонами полягає в різниці клімату, географічному положенні.

Як ілюстрацію помилок, яких людина припускається при поверхневому порівнянні, наведемо наступний приклад. Виявивши схожість предметів за якою-небудь однією або кількома ознаками, ми часто думаємо про те, що ця схожість буде наявна і при порівнянні за іншими ознаками порівнюваних предметів або явищ. У подібних випадках ми робимо висновок за аналогією. Так, виходячи з того, що форма гір Місяця схожа з формою земних вулканів, було висловлено думку про те, що і причини виникнення гір Місяця схожі з причинами виникнення земних вулканів. Проте при використанні аналогії ми можемо робити помилкові висновки. Наприклад, ви могли спостерігати випадок, коли дитина поливає з лійки своє щеня або кошеня. При цьому вона діє зі зробленого висновку, що оскільки квіти ростуть тоді, коли їх поливають, то росту щеня або кошеня, їх треба поливати.

Мимоволі виникає питання: «Від чого залежить достовірність висновків за аналаналогієюогічно?». Достовірність висновків за аналогією залежить від того, наскільки взаємообумовлені між собою ознаки, які ми спостерігаємо в порівнюваних предметах. Так, форми всіх земних вулканів схожі одна на одну, тому що вони мають загальне походження, тобто форма вулканів та їх походження взаємообумовлені.

Узагальнення - мисленнєве поєднання предметів і явищ за їх загальними та істотними ознаками. Наприклад, схожі ознаки, наявні в яблуках, грушах, сливах, поєднуються в одному понятті, яке ми виражаємо словом «фрукти». Розумова діяльність завжди спрямована на досягнення результату. Людина аналізує предмети для того, щоб виявити в них загальні закономірності та передбачити їх властивості. Психолог вивчає людей, щоб розкрити загальні закономірності їхнього розвитку.

Найпростіші узагальнення полягають в поєднанні об'єктів на основі окремих, випадкових ознак. Складнішим узагальненням є комплексне узагальнення, при якому об'єкти поєднані на основі різних підстав. Найбільш складне узагальнення те, в якому виокремлюються видові й родові ознаки, а об'єкт включається у систему понять.

Абстрагування - уявне виділення істотних властивостей предметів і явищ навколишньої дійсності та відокремлення їх від неістотних, другорядних. Суть абстрагування як розумовій операції полягає в тому, що, сприймаючи який-небудь предмет та виокремлюючи в ньому певну частину, ми повинні розглядати цю частину або властивість незалежно від інших частин і властивостей даного предмету. Таким чином, за допомогою абстрагування можна виділити частину предмета або його властивість зі всього потоку сприйнятої інформації, тобто відокремитися, або абстрагуватися, від інших ознак сприйнятої інформації.

Абстрагування широко використовується при утворенні та засвоєнні нових понять, оскільки в поняттях відбиті лише істотні, загальні для цілого класу предметів, ознаки. Наприклад, сказавши слово «стіл», ми уявляємо окремий образ цілого класу предметів. У цьому понятті поєднуються наші уявлення про різні столи. Для того, щоб сформувати це поняття, нам довелося відокремитися від цілого ряду окремих властивостей та ознак, характерних лише для певного об’єкта або окремої групи об’єктів, які визначаються сформованим нами поняттям.

Сформовані нами конкретні поняття надалі використовуються при утворенні й засвоєнні абстрактних понять, які істотно відрізняються від конкретних понять. Так, у наведеному вище прикладі поняття «стіл» відноситься до конкретних понять, оскільки воно позначає предмет або групу предметів у цілому. На відміну від конкретних понять абстрактними називаються поняття про узагальнені ознаки та властивості предметів і явищ навколишньої дійсності. До абстрактних понять відносяться, наприклад, такі, як «твердість», «яскравість», «мудрість», «доброго», «щастя» тощо. При утворенні подібних понять особливо поважно відокремитися від інших властивостей, тому утворення абстрактних понять є важчим процесом, ніж засвоєння конкретних понять. Водночас, абстракція не існує без чуттєвої опори, позаяк вона стає беззмістовною, формальною. Серед видів абстрагування можна виділити (1) практичну, безпосередньо включену в процес діяльності; (2) чуттєву, або зовнішню; (3) вищу, або опосередковану, виражену в поняттях.

При здійсненні операцій абстрагування ми можемо зіштовхнутися з помилками подвійного роду. В одних випадках, засвоюючи певні поняття (теореми, правила тощо), ми не можемо відокремитися від конкретних прикладів або інформаційного фону, з використанням якого відбувається формування даного поняття, унаслідок чого ми не можемо використовувати сформоване поняття в інших умовах. При вивченні правил вуличного руху з використанням ілюстрованих підручників, що містять приклади на певне правило, людина не відразу починає застосовувати сформовані в процесі навчання поняття на практиці, перебуваючи за кермом автомобіля в дещо іншій, не розглянутій у підручнику обстановці.

Помилкою іншого роду при здійсненні операцій абстрагування є відокремлення від істотних ознак предмета чи явища. В результаті ми намагаємося узагальнити те, що не можна узагальнювати, а відтак у нас формується хибне уявлення.

Конкретизація є процесом, протилежним до абстрагування. Це уявлення про що-небудь одиничне, що відповідає тому або іншому поняттю або загальному положенню. У конкретних уявленнях ми не прагнемо відокремитися від різних ознак або властивостей предметів і явищ, а, навпаки, прагнемо уявити ці предмети в усьому різноманітті властивостей та ознак, у тісному поєднанні одних ознак з іншими. По суті, конкретизація завжди виступає як приклад або як ілюстрація чогось загального. Конкретизуючи загальне поняття, ми краще його розуміємо. Наприклад, конкретизацією поняття «стіл» є поняття «письмовий стіл», «обідній стіл», «стіл для обробки», «робочий стіл» тощо.

Систематизація - це впорядкування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об'єктів.

Класифікація - це групування об'єктів за видовими, родовими та іншими ознаками. Її здійснюють з метою розмежування і подальшого об'єднання предметів на підставі їх спільних істотних ознак. Класифікація сприяє впорядкуванню знань і глибшому розумінню їх смислової структури. Для здійснення класифікації, потрібно чітко визначити її мету, а також ознаки об'єктів, що підлягають класифікації, порівняти їх за істотними ознаками, з'ясувати загальні підстави класифікації, згрупувати об'єкти за визначеним принципом (див. рис. 2).

2.