Фізіологічна основа волі

Воля поряд з іншими сторонами психіки має матеріальну основу у вигляді нервових мозкових процесів.

Матеріальна основа довільних рухів - діяльність пірамідних клітин, що розміщені в одному із шарів кори мозку в ділянці передньої центральної звивини.

Крім цього, є структури мозку що дозволяють направляти і підтримувати цілеспрямованість вольової дії. Коли поражені лобні долі мозку - наступає апраксія - порушення довільної регуляції рухів і дій, які не підкоряються програмі, тоді вольовий акт неможливий.

На ниві патології може виникнути і абулія - хворобливе безвілля, що виявляється в відсутності намірів до діяльності і в неможливості прийняти рішення і здійснити дію, хоча необхідність її усвідомлюється. Абулія зумовлена патологічним гальмування кори, в результаті якого інтенсивність імпульсів є значно нижчою оптимального рівня.

Особливе значення у виконанні вольової дії має ІІ сигнальна система, що здійснює всю свідому і цілеспрямовуючу регуляцію поведінки людини. ІІ сигнальна система активує не тільки моторну частину поведінки, вона також є пусковим сигналом для психічних процесів: мислення, уяви, пам’яті, уваги, почуття.

В цілому, воля має умовнорефлекторну природу. На основі тимчасових нервових зв’язків укладаються і закріплюються асоціації. Інформація про дії порівнюється з програмою, яка вже існує. Коли відомості не відповідають програмі, то змінюється або діяльність, або програма.

Рефлекторна природа вольової регуляції поведінки означає створення в корі мозку ділянки оптимального збудження, яка виступає в якості носія мети діяльності. Ділянка оптимального збудження потребує постійного надходження енергії. Таке завдання виконує ретикулярна формація, що є своєрідним акумулятором енергії. Людина може виявити велику енергію у виконанні якоїсь справи, прагнути до досягнення мети, тому що ретикулярна формація підтримує ділянку збудженою.

Словесне визначення причин прояву людиною активності можна розділити на:

⅛ слова, що означають активність і не керуються особистістю;

⅛ слова, що означають мимовільну активність, що пов’язана з потребами і бажаннями;

⅛ слова, що означають вимушену активність людини, яку вона проявляє проти свого бажання і за відсутності його (див. таблицю 3).

Таблиця 3

Словесне визначення причин прояву людиною активності

Воля - це реальне явище, яке має свої специфічні ознаки.

Одним із істотних ознак вольового акту є те, що він завжди пов’язаний з прикладанням зусиль, прийняттям рішення і їх реалізацією. Воля - це боротьба мотивів. За цією істотною ознакою вольову дію завжди можна відрізнити від іншої. Вольове рішення приймається в умовах різноманітних захоплень, жодне з яких не в стані остаточно перемогти без прийняття вольового рішення.

Воля являє собою самообмеження, стримування деяких сильних захоплень, свідоме підпорядкування іншим більш значним і важливим цілям, вміння погасити інші бажання і імпульси.

Ще однією ознакою вольового характеру дії чи діяльності, що регулюється волею - є наявність продуманого плану для здійснення. Дія, яка не має плану і не виконується за завчасно наміченим планом не є вольовою.

Істотною ознакою вольової дії є підсилена увага до такої дії і відсутність безпосереднього задоволення, отриманого в процесі і в результаті виконання. Мається на увазі, що вольова дія, зазвичай, супроводжується відсутністю емоційного, а не морального задоволення. З успішним завершенням вольового акту пов’язане моральне задоволення від того, що вдалося здійснити.

Часто зусилля волі направляються людиною не стільки на те, щоб перемогти обставини, стільки на те, щоб перемогти самого себе. Це характерно для людей імпульсивного типу, неврівноважених і збудливих, коли їм доводиться діяти всупереч своїм природним даним.