Життєвий шлях як зміна ціннісних орієнтацій.

Усвідомлювані й неусвідомлювані моделі тлумачення світу змінюються разом із ціннісними орієнтаціями людини. Цінності не первинні, вони виникають із співвідношення людини і світу, відтворюючи значущість чогось для особистості.

Ті цінності, які стали минулими, все ж зберігають свої структури і в ситуаціях великого емоційного напруження, екзистенціальних колізій знов спливають на рівень свідомості, визначаючи мотивацію вчинків. Існує певна форма психологічного захисту, яка має назву регресії, тобто повернення на первинні вікові етапи, реагування за давно забутими дитячими схемами. Таким же чином психотравми, про які людина й не пам'ятає, постійно впливають на особистісний розвиток, можливості самовиявлення.

Наше минуле містить у собі у перетвореному вигляді майбутні форми поведінки людини. Набутий досвід є дійсним багатством, що допомагає людині створювати певні образи, ідеї, твори, мотивує вирішальні вчинки. Трансформації смислу життя на різних етапах життєвого шляху відбуваються далеко не тільки на свідомому рівні: минулий досвід приховано готує їх.

Духовна спрямованість людського вчинку координує і субординує прийоми відтворення світу. Прийом, котрий стає домінуючим, створює підвалини для здійснення вчинку. Людина набуває абсолютної впевненості у своїй правоті, що ліквідує боротьбу мотивів, сумніви, зневіру тощо. Вона бачить перед собою лише мету, і належна дія стає реальністю.

Але життя з його несподіванками, різноманіттям ситуативних відношень впливає на здійснений вчинок, на його усвідомлення, і людина розуміє недосконалість обраного засобу світоперетворення. Вчинок згортається, ховається у собі, стає прийомом фантазії — типу ідеалізації, максималізації, гіперболізації.

Відмирання старих цінностей, виникнення нових, визнання їх мотивами, що спонукають до вчинкових дій, створюють той життєвий шлях, наявність якого і робить людину особистістю.