Види конституцій

Види конституцій — це класифікації сучасних конституцій за різ­ними критеріями. Їх поділяють на: а) писані, неписані та змішані; б) монархічні і республіканські; в) унітарні і федеративні; г) демокра­тичні і недемократичні; д) особливо жорсткі, жорсткі та гнучкі; е) тим­часові та постійні; є) народні, парламентські та октройовані (даровані); ж) кодифіковані і не кодифіковані тощо.

Залежно від форми конституцій їх поділяють на писані, неписані та змішані. З приводу віднесення конституції до тієї чи іншої класи­фікаційної групи серед вчених конституціоналістів не існує єдиного погляду. Можна виділити два підходи. Прибічники першого підходу до писаних конституцій відносять такі, що складаються з одного коди­фікованого, логічно завершеного закону, який закріплює, регулює чи охороняє конституційні правовідносини у державі і суспільстві і має вищу юридичну силу. Більшість конституцій країн світу є писаними. Наприклад, писаними конституціями є Конституція РФ, Конституція України, Конституція Болгарії та ін. До неписаних конституцій за пер­шим підходом відносяться конституції, що складаються з двох і більше законів (Ю. Тодика). Конституція Фінляндії, Конституція Швеції тощо. До змішаних вони відносять конституції в яких комбіновано писаний кодифікований закон і частини чи в цілому включені інші закони. На­приклад, Конституція Франції, Конституція Польщі та ін. За іншим підходом автори вважають писаними конституції, що складаються з одного та декількох законів які визначені в законодавчому порядку як Основний Закон, мають вищу юридичну силу, підвищений ступень стабільності (В. Кравченко). Якщо конституція складається з одного або декількох окремих, але змістовно узгоджених між собою законів її називають писаною. Наприклад, Конституція США, Конституція Ізра­їлю, Швеції, Фінляндії тощо. Неписана конституція, за цим підходом, явище дуже рідкісне.

Отже, на думку автора писаними є конституції юридичні формаль­ні, не писаними фактичні, а змішаними — матеріальні. Це означає, що писані конституції включають в себе один чи декілька законів, які визначені в законодавчому порядку як Основний Закон, мають вищу юридичну силу, підвищений ступень стабільності. Неписані конституції включають сукупність правовідносин у суспільстві і державі при реалі­зації конституційного ладу, публічної влади, форми держави, місцевого самоврядування, правового статусу людини і громадянина. Змішані конституції включають в себе велику кількість джерел права, що за­кріплюють, регулюють, охороняють конституційні правовідносини.

За формою правління конституції поділяють на монархічні і рес­публіканські. Монархічні конституції приймаються і діють у країнах з монархічною формою правління. Вони можуть бути юридичними формальними і матеріальними, писаними (наприклад, Конституція Японії, Конституція Швеції) чи змішаними (наприклад, Конституція Великобританії) та фактичними, тобто не писаними. Республіканські конституції приймаються і діють у країнах з республіканською формою правління.

За формою державного устрою конституції можна поділяти на уні­тарні і федеративні.

За формою державного режиму конституції можна поділяти на де­мократичні і недемократичні. Демократичними можна назвати кон­ституції України, Російської Федерації та інших країн, де функціонує двопартійна чи багатопартійна система виборів. Серед недемократичних конституцій називають конституції Куби, Китаю, Північної Кореї тощо, де існує однопартійна система формування і функціонування влади.

Залежно від порядку внесення змін розрізняють особливо жорсткі, жорсткі та гнучкі конституції. Особливо жорсткими називають кон­ституції, які потребують внесення змін чи затвердження змін внесених парламентом на референдумі. Жорсткими є конституції, зміни до яких вносяться парламентом кваліфікованою більшістю у 2/3 голосів де­путатів від конституційного складу парламенту. Гнучкими називають конституції, зміни до яких вносяться у звичайному порядку простою більшістю голосів від конституційного складу парламенту.

За часом дії конституції поділяють на тимчасові та постійні. Тимчасо­ві конституції приймаються на певний час чи перехідний період і діють тимчасово. Постійно діючі конституції приймаються на невизначений період часу і діють постійно.

За суб’єктом прийняття конституцій їх поділяють на народні, парла­ментські та октройовані (даровані). Народні конституції приймаються народом країни на референдумі чи іншими представницькими органа­ми — Установчими зборами (конституційними асамблеями чи конститу­ційними конвентами), парламентами, надпарламентськими установами. Парламентські конституції приймаються парламентом країни. Напри­клад, Конституція України 1996 р. була прийнята 28 червня парламентом країни. До надпарламентських установ, які приймали конституції, відно­сяться, наприклад, Всекитайські збори народних представників (КНР), Великий народний хурал (Монголія).

Залежно від систематизації нормативного матеріалу конституції по­діляють на кодифіковані і не кодифіковані. До кодифікованих відносять формальні конституції у вигляді одного документу, що є Основним За­коном країни і наділений вищою юридичною силою. Не кодифіковани­ми вважають конституції, що складаються з декількох конституційних документів і не завжди мають вищу юридичну силу.

Таким чином, залежно від різних критеріїв класифікації виділяють такі групи конституцій: а) писані, неписані та змішані; б) монархічні і респу­бліканські; в) унітарні і федеративні; г) демократичні і недемократичні; д) особливо жорсткі, жорсткі та гнучкі; е) тимчасові та постійні; є) народні, парламентські та октройовані (даровані); ж) кодифіковані і не кодифіковані.

3.4.