І. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ФОРМ БЕЗПОСЕРЕДЬОГО НАРОДОВЛЯДДЯ В УКРАЇНІ

Чинна Конституція України визначає, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Здійснення влади народом відбувається як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

З правового боку, народовладдя означає належність усієї суспільної влади, в тому числі державної, народові, вільне здійснення та захист народом цієї влади відповідно до його суверенної волі в інтересах як усього суспільства, так і кожної людини й громадянина. Визнання народу верховним носієм державної влади є вираженням народного суверенітету. Це означає, що народ, не поділяючи ні з ким своєї влади, здійснює її самостійно і незалежно, виключно у своїх інтересах.

Закріплюючи інститут прямого народовладдя в Україні, Конституція України визнає право народу захищати, охороняти, гарантувати свою владу та конституційний лад загалом. У ст. 5 Конституції України передбачається, що ніхто не може узурпувати державну владу. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові й не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, залежно від форми волевиявлення народу розрізняють інститути безпосередньої та представницької демократії.

За радянських часів основною формою демократії вважалася представницька, яка пов'язувалася з діяльністю системи рад народних депутатів. Сьогодні відбувається зміна пріоритетів реалізації народовладдя на користь безпосереднього здійснення народом належної йому державної влади (прямого народовладдя).

Про основне конституційне регулювання прямого народовладдя йдеться в розділі III Конституції України, що має назву «Вибори.

• дорадчі опитування громадян України (консультативний

референдум) (порядок їх проведення визначається ст. 46 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 03.07.1991 р., зі змінами і

доповненнями);

• опитування громадської думки (ст. 47 зазначеного Закону);

• загальні збори громадян (можливість проведення яких зумовлена ст. 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р., зі змінами і доповненнями);

• місцеві ініціативи (їх внесення передбачене ст. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»);

• громадські слухання (проведення яких регламентоване ст. 13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»);

• відкликання депутата місцевої ради (порядок відкликання визначений розділом 5 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від

11. 07.2002 р., зі змінами і доповненнями).

У науці конституційного права питання форм реалізації безпосередньої демократії розробляється досить давно, проте єдиної думки щодо визначення форми безпосередньої демократії поки що немає. З нашої точки зору, слушною є позиція Ю. А. Дмитрієва та В. В. Комарової, які критерієм виокремлення форм безпосереднього народовладдя з-поміж інших форм участі громадян в управлінні державними справами вважають вираження у цих формах суверенітету народу. А отже, ні звернення громадян, ні діяльність громадських організацій не виражають суверенітету народу, не інституюють його безпосереднє державно-владне виявлення. Те саме, на наш погляд, можна сказати і про збори, мітинги, походи, демонстрації, можливість проведення яких передбачена ст. 39 Конституції України, а також про опитування та анкетування з питань місцевого самоврядування, громадські експертизи, громадські роботи з благоустрою території населеного пункту та надання послуг соціально незахищеним громадянам, участь у масових акціях, самооподаткування тощо, які належать до форм безпосередньої демократії, однак є різновидами участі громадян в управлінні державними справами.

Форми безпосередньої демократії (прямого народовладдя) за своїми правовими наслідками можуть мати імперативний або консультативний характер. У першому випадку народне волевиявлення є юридично обов'язковим, а прийняте рішення - остаточним. Консультативні форми безпосередньої демократії (прямого народовладдя) мають допоміжний характер; вони дають можливість населенню висловити свою думку з того або іншого питання, а органам державної влади - приймати рішення з його урахуванням.

Як специфічна форма демократії, що одночасно поєднує в собі елементи безпосередньої та представницької демократії, а також різноманітні громадські форми участі жителів територіальних громад у вирішенні місцевих справ публічного значення, розглядається діяльність органів самоорганізації населення. Так, сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення за місцем проживання визначаються Законом України «Про органи самоорганізації населення» від 11.07.2001 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про органи самоорганізації населення» основними завданнями органів самоорганізації населення є:

1) створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції і законів України;

2) задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг;

3) участь у реалізації соціально-економічного, культурного

розвитку відповідної території, інших місцевих програм.

Повноваження органу самоорганізації населення поділяють на дві групи:

власні повноваження, тобто надані відповідно до Конституції та законів України сільською, селищною, міською або районною у місті (у разі її створення) радою органу самоорганізації населення під час його утворення;

делеговані повноваження, тобто повноваження сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, якими вона додатково наділяє орган самоорганізації населення з одночасним переданням йому додаткових коштів, а також матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень. Сільська, селищна, міська або районна у місті (у разі її створення) рада не може делегувати органу самоорганізації населення повноваження, віднесені законами України до виключної компетенції місцевої ради.

Обирати та бути обраними до органу самоорганізації населення в порядку, передбаченому зазначеним Законом, можуть жителі, які на законних підставах проживають на відповідній території. Забороняються будь-які обмеження права жителів, які проживають на відповідній території, на участь у відповідному органі самоорганізації населення залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, мовних або інших ознак.

Орган самоорганізації населення створюється за територіальною ознакою. Територією, в межах якої діє орган самоорганізації населення, може бути частина території села, селища, міста, району в місті, у межах якої проживають жителі, які обрали цей орган.

Порядок утворення органів самоорганізації населення, передбачений Законом України «Про органи самоорганізації населення», досить складний і охоплює такі етапи:

1. проведення зборів (конференції) жителів за місцем проживання, в яких має брати участь (бути представленими) не менше половини жителів відповідної території з правом голосу. Рішення зборів (конференції) приймається більшістю голосів їх учасників;

2. подання ініціативною групою до сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради заяви про створення органу самоорганізації населення, протоколу зборів (конференції) жителів за місцем проживання про ініціювання створення органу самоорганізації населення із зазначенням основних напрямів діяльності створюваного органу самоорганізації населення, а також списку учасників зборів (конференції) жителів за місцем проживання із зазначенням прізвища, імені, по батькові, року народження, серії і номера паспорта та домашньої адреси кожного учасника зборів (конференції) жителів;

3. розгляд сільською, селищною, міською, районною у місті (у разі її створення) радою питання про створення органу самоорганізації населення, що здійснюється на найближчому засіданні відповідної ради за участю членів ініціативної групи зборів (конференції) жителів за місцем проживання;

4.

5. легалізація органу самоорганізації населення, яка є обов'язковою і здійснюється шляхом його реєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації орган самоорганізації населення набуває статусу юридичної особи. Реєстрація органу самоорганізації населення здійснюється виконавчим комітетом відповідної ради. Органи самоорганізації населення можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення відповідного виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради.

Формою роботи органу самоорганізації населення є засідання. Засідання органу самоорганізації населення скликаються його керівником або заступником керівника в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал. Таке засідання є правомочним, якщо в ньому бере участь більше половини його загального складу.

З нашої точки зору, є слушною позиція О.

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО ПИТАННЯ

Отже, безпосередня демократія (пряме народовладдя) - це система форм безпосереднього вільного волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні шляхом прямої його участі у встановленні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування і безпосередньому прийнятті владних рішень з питань, передбачених Конституцією України та законами України.