Поняття Конституційного Суду України

Проблема правового захисту конституції набула актуальності з часу появи перших конституційних актів. Так. достовірно ві­домим є судовий прецедент у справі Холмса В. Уолтона, що мав місце у 1780 році у північноамериканському штаті Нью-Джерсі, коли закон штату було визнано таким, що не відповідає консти­туції штату, а в 1803 році Верховний Суд США вперше прийняв рішення у справі Мербері щодо неконституційності загально федерального закону.

На кінець XIX ст. у ряді європейських країн (Данія, Норвегія, Франція. Швейцарія та ін.) утверджується практика судового і парламентського контролю за дотриманням конституції, а вже на початку XX ст..після Першої світової війни з’являються перші спеціалізовані органи правової охорони конституції - конститу­ційні суди.

На сьогодні у світі сформувалося кілька основних моделей спеціального правового захисту конституцій: 1) американська модель (США, Бразилія, Аргентина та ін.) передбачає здійснен­ня конституційної юрисдикції судами загальної юрисдикції, як правило верховними судами держави; 2) романо-германська модель (Австрія, Німеччина. Польща та ін.) ґрунтується на формуванні спеціальних органів конституційної юстиції - кон­ституційних судів, конституційних рад тощо; 3) мусульманська та традиційна моделі (Мавританія. Лесото та ін.) передбачає здійснення конституційної юстиції вищими релігійними або тра­диційними органами (ради духовенства, ради вождів тощо).

Для вітчизняної конституційної теорії та практики спе­ціальні органи захисту конституції були практично невідомі до 90-х років XX ст. Правова охорона українських радянських конституцій покладалася на вищі органи державної влади та управління, які здійснювали дві основні функції — контроль за дотриманням радянських конституцій і забезпечення відповід­ності конституцій радянських союзних республік Конституції СРСР.

Спробу формування постійно діючого державного органу правового захисту конституції в колишньому СРСР прийнято пов’язувати з прийняттям 1 грудня 1988 р.

В Україні ж за радянської доби Комітет конституційного на­гляду УРСР. передбачений ст. 112 Конституції УРСР 1978 року, після внесення до неї змін 21 жовтня 1989 р., взагалі не був сфор­мований. Натомість після внесення змін до ст. 112 Конституції УРСР в 1990 році передбачалося формування більш прогресив­ного органу правового захисту конституції - Конституційного Суду УРСР, склад якого мав обиратися Верховною Радою УРСР. Але цей орган так і не був сформований.

Лише після здобуття Україною незалежності в 1991 році вда­лося розпочати формування спеціалізованого органу правового захисту Конституції України - Конституційного Суду України. З липня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон Украї­ни «Про Конституційний Суд України», який визначив порядок формування і основні функції цього органу конституційної юс­тиції незалежної України.

Утім діяльність Конституційного Суду України в період 1992— 1996 років була малоефективною з огляду на те. що Верховна Рада України обмежилася лише призначенням першого ГЬлови

Конституційного Суду України Л. П. Юзькова. Спроби обрати Верховною Радою України заступника ГЬлови Конституційного Суду України та суддів Конституційного Суду України виявилися безуспішними.

У зазначений період основні функції щодо правового за­хисту Конституції України здійснювалися Президентом України і Верховною Радою України.

Після прийняття нині чинної Конституції України від 28 червня 1996 р.. що чітко визначила систему правового за­хисту Основного Закону, було прийнято новий Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р., який і поклав початок реальної діяльності цього єдиного органу кон­ституційної юстиції в Україні. Тобто відлік правового захисту Конституції України (у його вузькому розумінні) слід вести з 1996 року, коли було сформовано реально діючий Конституцій­ний Суд України.

За час своєї діяльності (1996-2009) Конституційний Суд Укра­їни став одним із найважливіших інститутів правової держави, формування якої проголошує Конституція України. Його рі­шення і висновки сприяли ефективному правовому захисту Основного Закону, вдосконаленню правових механізмів реаліза­ції та гарантування основних конституційних прав і свобод лю­дини і громадянина, упередженню і вирішенню конституційних конфліктів у державі, формуванню позитивного політичного іміджу України як правової держави.

Відповідно до ст. 147 Конституції України. Конститу ційний Суд України - єдиний, колегіальний орган конституційної юрис­дикції в Україні, що вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

За своєю сутністю Конституційний Суд України є юрис- дикційним судовим органом. Він має правосудну природу 1 правосудний правовий статус та уповноважений здійснювати конституційне судочинство в Україні. Не випадково саме у розділі VIII «Правосуддя» Конституції України зазначено, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції. Це свідчить про прі­оритетність Конституційного Суду України в системі судової влади України.

За змістом своєї діяльності Конституційний Суд України забезпечує правовий захист Конституції України, вирішуючи питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і даючи офіційне тлумачення Консти­туції України та законів України. Конституційний Суд Укра­їни також посилює юридичний захист прав і свобод людини і громадянина і виступає арбітром у вирішенні конституційних конфліктів між гілками влади, тим самим сприяючи розбудові України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

За формою своєї діяльності Конституційний Суд України є єдиним колегіальним органом конституційної юрисдикції. Його рішення і висновки є результатом професійної колективної роботи суддів Конституційного Суду України, делегованих від різних гілок влади.

2.