Джерела конституційного права України.

В загальній теорії права прийнято розрізняти поняття джерела права в матеріальному і в формальному, юридичному змістах. В першому значенні під джерелом права розуміються ті фактори, які визначають сам зміст права.

Джерелами конституційного права є нормативно-правові акти, за допомогою яких встановлюються і отримують юридичну силу конституційно-правові норми.

До джерел конституційного права, як і для інших галузей, відносяться тільки діючі в теперешній період часу нормативно-правові акти. Для джерел права існує особливий порядок не тільки їх прийняття, але й їх відміни, визнання такими, що втратили силу, зміни. Після відміни акту він перестає вважатися джерелом діючого конституційного права.Джерела конституційного права утворюють дві основні сфери : природне право і позитивне право.

а/ природне право. Розуміння природного права як природно притаманних людині (від природи) стану свободи і певних невід’ємних прав склалося ще в античному світі. Цю ідею розвивав Аристотель і інші великі мислителі. В римському праві, в якому було розвинуто позитивне право (цивільне право), проте визнавалося і природне право. Цицерон, наприклад, прямо заявляв, що неможливо вважати законом той закон, який суперечить природному праву. Природне право зумовило головні цілі демократичних революцій, які відбулися в Європі і Америці в ХУІІ -ХУІІІ ст., було покладено в основу концепції правової держави, і до цього часу визначає положення держави в розвинутих країнах. В наш час конституційне право повсюди отримало широкий розвиток, і загальнолюдські ідеали отримали ясну правову оболонку.

б/ конституції. Серед джерел позитивного конституційного права найважливіше місце займає конституція. Це основний закон усякої держави, хоча в писаній формі його може і не бути ( Великобританія). Однак конституція може формально існувати але практично не відігравати ніякої ролі внаслідок перенесення центру ваги на партійні структури влади (тоталітарні держави). Для демократії головне полягає в установлені реального конституційного ладу (конституціоналізму), який основується на принципах природного права і правової держави. Конституція встановлює найбільш важливі норми і принципи з яких потім виростає детальне правове регулювання в різних формах. Але певні норми конституції можуть мати пряму дію, тобто для свого застосування не потребують додаткового регулювання. Конституція завжди передбачає особливий порядок зміни її частин, в чому проявляється її винятковість порівняно із звичайними законами.

в/ закони. На основі Конституції України передбачається прийняття Верховною Радою, конституційних законів, які, безумовно, є джерелами конституційного права (тобто закони які регламентують застосування прав і свобод людини і громадянина, устрій державної влади і управління). Конституція не дає чіткого критерію для розрізнення конституційного і звичайного закону, але визначає більш жорсткий порядок прийняття конституційного закону. Конституцією вказується, що звичайні закони не можуть суперечити конституційним законам, з чого можна зробити висновок, що в ієрархії джерел права конституційні закони займають більш високе місце, слідуючи одразу ж за конституцією.

Джерелами конституційного права є також закони, які видаються законодавчим органом Автономної Республіки Крим, але які не суперечать Конституції України.

г/ декларації. Декларація (заява, повідомлення). -. документ, в якому держава (група держав), партії, міжнародні організації урочисто проголошують програму своїх дій, важливу подію внутрішнього чи зовнішнього життя, принципи і цілі своєї політики. Нерідко декларації знаменують собою поворотні стани в устрої країни і народів, політичних партій, суспільно-політичних рухів. Так, в свій час, молода буржуазія, яка прагнула повалити феодалізм і ствердити своє панування, використовувала декларації для проголошення ідеалів нового суспільства, мити і завдань буржуазної революції. Такі декларації передували буржуазним конституціям, були їх основою. В них проголошувались завдання і цілі революції, демократичні права і свободи громадян, основні інститути нового суспільства і держави.

Нині, в період формування нових національно-державних відносин і структур, декларацією проголошується національний і державний суверенітет республік, принципи побудови нової державності. Так, 16 липня 1990 року Верховною Радою України був прийнятий найважливіший документ вищого представницького органу України періоду початку перебудови, який започаткував поступ республіки до реальної політичної, економічної, національної та духовної незалежності і створення справді суверенної української держави. Декларація має особливу природу : вона не є законом в класичному розумінні цього слова хоч і приймалась вищим представницьким органом з дотриманням відповідних процедур. Це політичний документ, завдання якого - урочисто проголосити намір українського народу створити суверенну Республіку.

д/регламент Верховної Ради України. Регламент (правило) - це 1) звід, система правил, які визначають порядок організації і діяльності органів державної влади в цілому та їхніх складових частинах (Регламент Верховної Ради України, регламент місцевої ради); 2)сукупність процедурних правил, які визначають порядок проведення сесій, зборів, засідань; 3) деякі акти міжнародних конференцій і конгресів.

Регламент Верховної Ради України має силу закону, який встановлює порядок скликання і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формування органів державної влади, визначає законодавчу процедуру, порядок здійснення контрольної діяльності, процедуру окремих видів діяльності Верховної Ради, її органів і організацій, народних депутатів, посадових осіб та інші процедури, які випливають з їх повноважень, встановлених Конституцією України.

є/ укази і розпорядження президента України. Указ - різновид конституційно-правових актів як нормативно-правового, так і індивідуально- правового характеру, який видається главою держави (Президентом). Законодавство чітко окреслює коло питань, з яких Президент видає укази. Укази і розпорядження Президента відносяться до числа підзаконних актів, тобто вони можуть бути відмінені законом, але вони є обов’язковими для виконання на території усієї держави і не повинні суперечити Конституції України.

ж/ постанови Уряду. Оскільки Уряд здійснює виконавчу владу, він видає постанови і розпорядження, обов’язкові до виконання на усій території України. Але не всі постанови Уряду, як і інші його акти, мають нормативне значення і відносяться до числа джерел конституційного права. Такими є тільки ті акти, які утримують загальнообов’язкові норми, які регулюють відносини в сфері цією галузі права. Усі урядові акти є підзаконними актами, тобто повинні відповідати Конституції, законам і указам Президента України.

з/ судові рішення. До числа джерел конституційного права відносяться постанови Конституційного Суду України, в яких встановлюється відповідність Конституції України, законів і інших нормативних актів, а крім того, вирішуються спори про компетенцію, дається тлумачення Конституції. Хоча з формальної точки зору Конституційний Суд не відноситься до числа правотворчих органів, акти якого за юридичною силою стоять вище актів парламенту і Президента, але, по суті, він таким є. Будь-які акти або їх окремі положення, визнанні неконституційними, втрачають силу; міжнародні договори, що не відповідають Конституції України, не підлягають введенню в дію і застосуванню.

і/ акти місцевого самоврядування. Конституція місить норму, згідно якої місцеве самоврядування в межах своїх повноважень визнається самостійним. Це означає що органи місцевого самоврядування мають право видавати свої правові акти. І якщо ці акти регулюють відносини в сфері конституційного права (наприклад, розширюють права і свободи або посилюють їх гарантії), то вони повинні визнаватися його джерелом.

4.