Конституцiйно-правовi норми та їх специфїка

Більш детально систему конституційного права можна розглянути через його внутрішню форму. Так, елементами системи галузі КПУ є: а) конституційні принципи і норми; б) інститути конституційного права; в) підгалузі конституційного права.

Як галузь права, конституційне право України об’єднує значну кіль­кість конституційно-правових принципів і норм. Конституційно-пра­вові принципи — це нормативно закріплені ідеї та засади побудови й функціонування конституційного права. Наприклад, конституційно закріплено, що Україна є суверенною державою. Її суверенітет поши­рюється на всю територію (ст. 1, 2 Конституції України). Такі основопо­ложні ідеї містяться у І розділі Конституції України «Загальні засади». Вони деталізуються іншими нормами Конституції та законів України.

Для визначення поняття «конституційно-правова норма» необхідно виокремити та охарактеризувати її ознаки, згрупувати їх у види, вказа-

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ ти на особливості. Первинною клітиною системи галузі конституцій­ного права є конституційно-правова норма. Це загальнообов’язкове, формально-визначене, установлене компетентним суб’єктом правило поведінки людини й громадянина в державі і суспільстві, що характе­ризується особливим змістом, джерелами, особливостями структури, кола суб’єктів та вищою юридичною силою відносно інших правових норм, врегульовує особливі конституційні політико-правові відносини.

Розрізняють загальні і специфічні ознаки конституційної правової норми. До загальних ознак відносяться: а) обов’язковість (загальність, обов’язковість для виконання, державно-владний характер); б) формаль­на визначеність; в) нормативність, тобто закріпленість певного правила поведінки; г) установлення компетентним суб’єктом. До специфічних ознак норми конституційного права відносяться: а) особливий зміст (основи: конституційного ладу, правового статусу людини і громадяни­на, народовладдя, правового статусу органів держави, правового статусу місцевого самоврядування, адміністративно і політико-територіального устрою України); б) особливість джерел (Конституція України, конститу­ційні закони, конституційні нормативні договори, конституційні звичаї, інші джерела, що містять конституційні норми); в) особливості структури норми (норма-принцип, норма-декларація, норма-дефініція, норма-про- грама — одночленні норми; наявність двочленних норм: норма-правило, що має диспозицію і гіпотезу; відсутність, як правило, юридичних санк­цій при наявності певних політичних видів стягнення); г) особливе коло суб’єктів (народ України, Українська держава, українське суспільство, нація, населення, територіальна одиниця, народні депутати України, Президент України, Конституційний Суд України, місцеве самовряду­вання тощо); д) вища юридична сила відносно інших правових норм (верховенство Конституції України, рішень і висновків Конституційного Суду України і конституційно-правових законів України, базовий харак­тер конституційно-правових норм тощо); е) установча здатність консти­туційної норми (норма установлює державу, її органи, їх компетенцію, правовий статус людини і громадянина, територіальний устрій, форму правління, державний режим, державний режим тощо); є) безпосередня і пряма дія конституційної норми (ст. 8 Конституції України закріплює пряму дію конституційних норм при забезпеченні реалізації прав, свобод

та обов’язків людини і громадянина); ж) особливості охорони конститу­ційної правової норми (наявність спеціального органу — Конституційного Суду України, що забезпечує охорону таких норм тощо).

6.4.