Церква і держава: типи та форми взаємин

Первісні держави, як правило, будувались на релігійному, сакраль­ному (священному) ґрунті, тобто релігійно легітимізували свою владу. Фа­раони, імператори, царі виступали від імені богів або самі обожнювались («царебожжя»).

Із виникненням християнства з’являється принцип поділу світської і духовної влади, особливо у період, коли воно ще не було державною релі­гією. Але й пізніше християнська церква наголошує на різниці між світсь­кою владою, яка править тілами, і божою, яка править душами (теорія «двох мечів»), підкреслюючи при цьому пріоритет церковної влади. Втім, на практиці питання про їх співвідношення розв’язувалось по-різному.

Історично виникла різниця між західною і східною християнськими церквами. У західному християнстві (католицизмі) зросло значення рим­ського єпископа (папи) і склались передумови для виникнення християн­ської теократії, тобто політичної влади глави церкви та духівництва. Вла­да папи стає вищою за владу світських монархів, і сам папа став світським монархом. Згодом, однак, окремі монархи розпочали боротьбу проти пап-

ської влади, а одночасно - проти влади церкви. З розвитком капіталістич­них відносин і наукових знань поширився процес секуляризації, тобто вивільнення різних сфер суспільства від впливу релігії та церкви. На проти­вагу секуляризму з кінця ХІХ ст. виникає суспільно-політичний рух кле­рикалізму, який вимагає посилення ролі церкви в політичному і духовно­му житті суспільства.

У східному християнстві (православ’ї) формулювався принцип співпраці, «симфонії» між церквою та державою.

Східні релігії (напр., іслам) здебільшого залишились у межах прин­ципу єдності світської та духовної влади, але процеси секуляризації захід­ного зразку йдуть і тут.

Сучасні релігії та їх політична роль

У сучасному світі співіснують три світові релігії (християнство, іс­лам, буддизм) і багато національних релігій та племінних культів (іудаїзм, індуїзм, конфуціанство, синтоїзм, різні форми анімізму тощо). Останнім часом поширюються нові, нетрадиційні релігії й культи.

Християнство розподіляється на три головні гілки: католицизм, православ’я, протестантизм. За даними британського інституту «Christian Research», сьогодні у світі нараховується 2,12 млрд. християн, і їх кількість за 5 років зросла на 140 млн. При цьому на європейському континенті чи­сельність християн скорочується, у той час як зростає в Африці й Азії. При цьому швидше за всіх зростає паства харизматичних незалежних церков. Держави, де поширене християнство, будуються на принципах секуляри­зації, відокремлення церкви від держави, - лише Ватикан є теократичною державою, а в протестантських країнах Скандинавії, Великобританії та католицькій Ірландії пануюча релігія вважається державною.

Католицизм (за даними 2004 року у світі 1,086 млрд. католиків) пе­реважає в багатьох країнах Європи (Італія, Іспанія, Франція, Португалія, Австрія, Бельгія, Польща, Хорватія, Ірландія та ін.) і Латинської Америки, на Філіппінах, охоплює половину або значну частину населення Німеччи­ни, Канади, США. Главою католицької церкви є папа римський (із 2005 р. - Бенедикт ХУІ, німець), одночасно він є главою міста-держави Ватикан - абсолютної теократичної монархії.

Православ’я переважає в Росії, Україні, Білорусі, Молдові, Румунії, Болгарії, Сербії, Чорногорії, Македонії, Греції, Грузії і на Кіпрі. Існує 15 автокефальних (самостійних) і 4 автономні православні церкви, ще кілька намагаються здобути автокефалію (у тому числі в Україні). Православна церква веде активну громадську, миротворчу діяльність, спрямовану на поширення злагоди і подолання конфліктів, але, як правило, не втручається безпосередньо у боротьбу за владу.

Протестантизм розподіляється на кілька напрямів, що виникли протягом XVt-XX ст., та переважає в Скандинавських країнах, США, Ні­меччині, Великий Британії, Нідерландах, Канаді, Швейцарії; активно по­ширюється в країнах Африки й Азії, а також у східноєвропейських і пост­радянських країнах.

Іслам налічує 1,3 млрд. вірних (дві головні гілки - суніти і шиїти), які становлять понад 20 % населення Азії (Близький та Середній Схід, Центральна Азія, Бангладеш, Індонезія) і 50 % - Африки (переважно Пів­нічна), в 35 країнах є переважаючою більшістю. Іслам завжди будувався на концепції злиття й поєднання духовної та світської влади. І зараз у 28 аф- ро-азіатських державах іслам визнаний державною (офіційною) релігією, деякі з них іменуються ісламськими (Іран, Афганістан, Мавританія). Акти­вно діють ісламські партії-рухи та напівлегальні організації («брати- мусульмани», ХАМАС). В ісламських державах чинною є система мусуль­манського права та судочинства (шаріат). Політична роль і активність іс­ламу останнім часом зростає. З 1969 р. діє Організація ісламської конфере­нції, яка об’єднує 57 держав. Фактор ісламської міграції є зростаючою про­блемою для європейських країн (Франції, Німеччини, Великої Британії) та США.

Буддизм (понад 350 млн. віруючих) є державною релігією в Таїлан­ді, поширений в інших країнах Східної і Південно-Східної Азії; у формі ламаїзму панує в Бутані й Тибеті, Монголії, Калмикії, Бурятії, Туві. Діє міжнародна організація Всесвітнє братство буддистів, активну миротво­рчу діяльність проводить глава тибетських буддистів далай-лама XIV, але все ж таки значної політичної ролі буддизм не відіграє.

Національні релігії (індуїзм і джайнізм, конфуціанство і даосизм, синтоїзм та ін.), як правило, зараз не мають статусу державних (фактично державною релігією є іудаїзм в Ізраїлі), але є активними суспільними си­лами.