Система президентства

Інститут президентської влади (від лат. ргасхібсщ - той, що си­дить спереду, головує) вперше виник у США в XVffl ст. Поступово він сформувався як окремий, специфічний інститут, що відрізняється і від ін­ституту кабінету міністрів, і від інституту монархії.

1) президент виступає як глава держави;

2) президент є символом єдності держави;

3) президентська влада має певний правовий статус, наприклад, пра­во вето (лат. veto - забороняю), який має на меті підтримку «конституцій­ного балансу» між виконавчою і законодавчою владою.

Існує кілька шляхів легітимізації президентської влади:

• безпосереднє обрання президента народом (Франція, Польща, Ро­сія, Україна та ін.);

• ступеневе (непряме) обрання президента - за допомогою колегії виборників (США, Аргентина);

• вибори представницькими органами - парламентом (Швейцарія, Туреччина, Чехія), парламентом та представниками місцевих органів (Німе­ччина, Італія);

Можливий і неконституційний шлях - військовий переворот.

Обраний президент користується імунітетом (недоторканістю), але в багатьох країнах існує процедура імпічменту (англ. ітреасіїтепї - осуд), тобто обвинувачення президента (а також інших вищих службових осіб) у службових правопорушеннях та порушенні Конституції, що тягне за собою його відставку.

Імпічмент як звинувачення вищих посадовців у злочинах або адміністрати­вних порушеннях виник в Англії ще в середні віки. У США процедура імпічменту застосовувалась проти президентів Е. Джонсона (1868 р.), Р. Ніксона (1974 р.) та Б. Клінтона (1998 р.), проте в першому й останньому випадках для прийняття рі­шення забракло голосів сенаторів, а Р.

Обсяг компетенції і повноважень президента визначає модель президентської системи:

1. Модель сильної президентської влади передбачає поєднання у президента повноважень глави держави і голови виконавчої влади з широ­кими повноваженнями.

2. Модель помірної президентської влади передбачає певний розпо­діл повноважень виконавчої влади між президентом та прем’єр-міністром, а також спільну участь президента і парламенту у формуванні уряду.

3. Модель слабкої президентської влади залишає за президентом лише функції глави держави (церемоніальну, інтеграційну, представниць­ку), позбавляючи його реальної виконавчої влади.

Окремо слід сказати про режим прямого президентського правління - це така форма авторитарного режиму, коли представницькі органи влади (парламент або місцеві представницькі зібрання) позбавляються своїх пов­новажень (або взагалі розпускаються) й президент зосереджує повнова­ження як виконавчої, так і законодавчої влади (тимчасово або постійно, на всій території країни або на її окремих частинах).

В Україні система президентства була запроваджена разом із здобуттям не­залежності в 1991 р. (до цього в Радянському Союзі - з 1989 р.). Визначено, що Президент України обирається на 5 років, ним може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, але одна й та сама особа не може бути Президентом більше ніж два строки підряд. З тих пір практично безперервно йде суспільна дис­кусія і політична боротьба з приводу визначення кола президентських повноважень. Конституція 1996 р. визначила Президента главою держави, Верховним Головно­командувачем Збройних Сил, а також наділила його широкими повноваженнями щодо формування і контролю над вищою виконавчою владою - Кабінетом Мініст­рів. Координаційним органом при Президенті стала Рада національної безпеки та оборони України. Забезпечення виконання главою держави конституційних повно­важень було покладено на Адміністрацію Президента України (з 2005 р. - Секре­таріат Президента України), проте ця інституція, не маючи конституційних пов­новажень, досить часто намагалась відігравати політичну роль, контролюючи від імені Президента діяльність усіх гілок української влади. Згідно із конституційними змінами, які набрали чинності в 2006 р., Президент втратив основні повноваження щодо формування і контролю над вищою виконавчою владою, проте залишив сут­тєві важелі впливу на процедуру формування уряду парламентським шляхом.