ПОЛІТИЧНА ОПОЗИЦІЯ

Ключові слова і поняття: політична опозиція, парламентська опозиція, лояльна опозиція, системна опозиція, позасистемна опозиція, конструктивна опозиція, деструктивна опозиція, інсти- туалізація опозиції, функції опозиції.

Резюме: у темі розкрито питання щодо суті опозиції як важ­ливого фактора для розуміння демократії та аналізу політичної і державної влади; проаналізовано важливі проблеми щодо основ­них параметрів характеристики опозиції, її функцій, видів, спо­собів діяльності.

Знання та вміння: формування знань про опозицію та її місце в політичному житті; уміння використовувати знання на практи­ці, формувати орієнтації, які характеризують демократичну полі­тичну культуру, політичний та ідеологічний плюралізм, свободу слова і гарантію забезпечення права громадян брати безпосеред­ню участь у політичному процесі.

Рекомендована література

Основна:

1. Політологія: Підручник для курсантів вищих військових навчаль­них закладів збройних сил / За заг. ред. В. Ф.Смолянюка. — Вінниця, 2002.

2. Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем країн Схід­ної Європи: інституційний вимір І А. Ромалюк. — Львів: Тріада плюс, 2008. — 392 с.

Додаткова:

1. Боднар С. С. Політична опозиція в системі владних відносин України I С. С. Бондар. — Донецьк, 2008.

2. ВінничукН. Ю. Типологія політичної опозиції / Н. Ю. Вінничук П Політичний менеджмент. — 2007. — № 3. — С. 51—59.

3. Ткаченко T В. Сутність і класифікація моделей політичної опози­ції в контексті світового досвіду та українських реалій / Т. В. Ткаченко П Нова парадигма. Вип. 75. — K.: Вид-во НПУ імені Μ. П. Драгоманова, 2008. —С. 114—125.

Що являє собою політична опозиція?

Політична опозиція — це громадські рухи та політичні партії, які діють організовано (легально чи нелегально, явно чи приховано) і прагнуть перебрати владу з рук правлячої державно-політичної еліти у своє власне використання або ж передати її в руки іншій політичній силі.

Які характерні риси має опозиція?

Основні риси політичної опозиції:

— неволодіння владою, або невходження до складу політич­ної коаліції, яка володіє владними посадами;

— неприйняття, критика та формулювання альтернатив щодо політичного курсу, який проводять представники влади;

— прагнення самостійно, або в складі нової, щодо наявної, комбінації політичних сил легально змінити правлячу політичну команду та оволодіти державною виконавчою владою;

— спільномірна політична вага з правлячими політичними си­лами. Конкуренція можлива за умови наявності зіставних за си­лою впливу політичних сил.

Що означає політична опозиція з позицій де­мократії?

Політична опозиція з позицій демократії означає, що державна влада визнає її соціально-політичну потребу, а відтак перетворює опозиційні сили на обов’язкових учасників політичного процесу. Опозиція з позицій демократії означає наявність у політичної сили, яка публічно висловлює свою незгоду з програмою та практикою чинної влади і в такий самий спосіб пропонує власні проекти полі­тичних дій, чим і рекрутує своїх прихильників. Не будь-яке і будь- чим невдоволення, а саме претензії до влади і наявність альтернатив­них програм та механізмів реалізації у цьому суть опозиції.

Що таке парламентська опозиція?

Відповідь на це запитання дає італійський професор Дж. де Bep- готіні, який вважає, що парламентська опозиція — це діяльність політичних суб’єктів, спрямована на контролювання функціону­вання уряду, що засновують на відмінній від уряду програмній орієнтації та яка передбачає в майбутньому перебрання влади від чинної урядової команди.

Які види опозиції найчастіше виокремлюють політологи?

За формами дій опозиційну діяльність можна поділяти на по­мірковану і радикальну, конструктивну і деструктивну, консти­туційну і неконституційну, легальну і нелегальну.

Виходячи із ступеня відповідності цілей та програмних наста­нов опозиційних формувань основоположним принципам консти­туційного устрою, західні політологи традиційно виділяють два основні типи опозиції.

До першої групи належить більшість центристських політич­них організацій, зокрема і ліво- і правоцентристські партії (лібе­ральні, соціал-демократичні, консервативні, демократично-хри­стиянські та ін).

Другу групу складають ліво- і право радикальні партії та угру­повання. Політично максималістська, надмірно ідеологізована та радикалізована опозиція є деструктивною опозицією, яка пере­важно демонструє негативне ставлення до будь-якої іншої орга­нізації, що не поділяє її поглядів.

У правовому полі держави системна опозиція зазвичай актив­на і реалізує себе через значну кількість проблемних питань та протилежних позицій до чинної влади. У такому разі вона стоїть на конструктивній позиції, оскільки не захоплюється ідеологіч­ними крайнощами, не зачіпає основ державної влади і працює на рівні глибших механізмів суперництва з чинними владними структурами (наприклад, щодо позовів до суду з приводу того чи того закону, виконавчого рішення і т. ін.)

Системна опозиція у країнах із стійкими демократичними традиціями поділяє засади і принципи функціонування цієї су­спільно-політичної системи, шукаючи водночас альтернативні способи її розвитку, наголошуючи на власному альтернативному баченні ключових проблем еволюції суспільства і способів їх ви­рішення, критикуючи правлячу політичну силу. Отже, коли йдеться про наявність опозиції як про обов’язкову умову стійкос­ті демократії, насамперед мають на увазі лояльну, конструктивну, системну опозицію.

Які параметри характеризують лояльну опо­зицію?

Базові параметри лояльної опозиції:

— беззастережне та привселюдно підтверджене зобов’язання домагатися влади тільки за допомогою виборів та безумовна го­товність у разі поразки на виборах віддати владу іншим політич­ним силам, що взяли таке саме зобов’язання;

— чітка та безкомпромісна відмова від застосування насильс­тва для досягнення або збереження влади, за винятком тих випад­ків, коли це допускає закон (наприклад, за спроби радикалістсь- ких утворень незаконного захопити владу);

— відмова від будь-яких неконституційних закликів до зброй­них сил та інших збройних формувань держави захопити чи утримувати владу всупереч чинному законодавству;

— безумовна відмова від фразеології насильства задля мобілі­зації прихильників для захоплення влади, від закликів фізичного знищення опонентів, зокрема недемократично або ж антидемокра­тично налаштованих;

— зобов’язання брати участь у політичному процесі, у вибо­рах і в парламентській діяльності, не виставляючи умов, що ви­ходять за межі, яких потребує гарантія прав і свобод у відкрито­му демократичному суспільстві;

— принципова готовність прийняти на себе відповідальність за ке­рування політичним процесом або бути частиною більшості, яка здат­на підтримувати політичну систему у дієздатному стані; готовність у передкризових (кризових) умовах узяти участь у діяльності уряду, який інакше може бути ослаблений і навіть зруйнований кризою;

— готовність об’єднатися з опонентами, ідеологічно далеки­ми, але налаштованими на виживання демократичного ладу за кризових обставин. Така готовність може і повинна діяти проти партій, ідейно близьких, але готових підірвати демократію за до­помогою фразеології насильства і спроб придушити цивільні свободи легальної опозиції;

— відмова опозиційної сили від таємних контактів та підтрим­ки нелояльної опозиції, екстремістських утворень, чітке розме- жуваня між партіями, що підтримують політичну систему, та «антисистемними» партіями.

Охарактеризуйте групи країн, де опозиція займає та відіграє відмінну роль

Український дослідник А. Романюк акцентує увагу на наявно­сті різних груп країн, де опозиція займає і відіграє відмінну роль.

До першої групи можна віднести опозицію в країнах, де діють однопартійні уряди більшості (Великобританія).

Друга група — країни, де діють коаліційні уряди більшості (Німеччина, Австрія, Іспанія, Франція, Греція, Ірландія, Нідер­ланди).

До третьої групи варто віднести країни, де переважають одно­партійні та коаліційні уряди меншості (Данія, Норвегія, Швеція).

Четверту групу (як виняток) становлять країни, де опозиція інституційно не оформлена в парламенті, вона має ситуативний характер і залежить від конкретних ситуацій у зовнішній і внут­рішній політиці (Швейцарія).

До особливої групи слід віднести опозицію США, де склалася двопартійна система, але в умовах президентської республіки. Відповідно на федеральному рівні, а також на рівні штатів і міс­цевих органів влади представлені як республіканці, так і демок­рати.

Федеративний устрій багатьох країн сприяє інтеграції опозиції в політичну систему: ВЕЛИКІ ОПОЗИЦІЙНІ ПАРТІЇ ПРАКТИЧ­НО НІКОЛИ НЕ УСУВАЮТЬСЯ ВІД ВЛАДИ ПОВНІСТЮ. За­знавши поразки на загальнонаціональних виборах, вони зазвичай і надалі контролюють деякі місцеві виконавчі та законодавчі ор­гани. Слід додати, що американські партії не презентують опози­ційних цінностей та ідеологій, природа яких суперечила б наяв­ному політичному режимові.

Які функції в суспільстві виконує опозиція?

Як свідчить практика більшості демократичних країн світу, функції опозиції такі:

> вираження соціального невдоволення сучасним станом справ, критика політики уряду;

> підтримання правлячої партії у «бойовій готовності» завдя­ки невпинному спостереженню за нею, що обмежує можливості зловживання владою, порушення законів;

> підтримання соціальної стабільності через артикуляцію і представництво ширшого кола соціальних інтересів;

> забезпечення високого ступеня консенсусу під час прийнят­тя рішень з врахуванням інтересів не частини (навіть більшості) суспільства, а інтересів суспільства як цілого;

> високий ступінь горизонтальної ротації влади, оскільки опозиційні партії чергуються при владі, забезпечуючи представ­ництво різних соціально-політичних сил;

> оцінка якості роботи головних політичних інституцій з по­зицій відповідності соціально-політичного стилю та результатів їх діяльності загальносуспільним очікуванням.

Англійський політичний діяч Лорд Болінброк запропонував враховувати такі функції опозиції:

> систематична аргументована критика діяльності уряду з вказівками на його помилки і недоліки;

> пропозиції альтернативних варіантів вирішення проблем, що виникають; та механізмів їх реалізації;

> контроль за діями влади з погляду їх відповідності консти­туції, передвиборчим обіцянкам;

> легальна зміна уряду на наступних виборах.

Які канали впливу використовує опозиція?

Опозиція може впливати на політичний розвиток держави че­рез формальні державні інституції (наприклад, комітети і комісії парламенту) та через неформальні механізми політичного пресин­гу (групи тиску, лобіювання).

Охарактеризуйте позитивні та негативні риси опозиції

До позитивних рис можна віднести таке:

— сприяння виокремленню і відображенню інтересів груп на­селення, яких не влаштовують пріоритети соціального чи еконо­мічного розвитку;

— критика влади та протидія деяким, не досить проробленим рішенням чи діям;

— розвиток опозиції у напрямі критики, контролю та альтер­нативи дає змогу владним структурам ураховувати альтернативні рішення і тим самим зменшувати конфліктність у суспільстві.

Що стосується негативного, то можна зазначити:

— амбіційні претензії опозиційних лідерів;

— можливі популістські заяви та обіцянки, брак чіткої про­грами дій.

Які особливості моє політична опозиція в Україні?

Основні особливості політичної опозиції в Україні'.

— В Україні немає конституційно затвердженого, законодавчо оформленого інституту опозиції.

— В українському суспільстві доволі часто спостерігається гра в опозицію.

— Наявний процес пошуку популярності на критиці влади.

— Опозиція більше критикує, ніж пропонує альтернативні, об­ґрунтовані варіанти вирішення актуальних суспільних проблем.

— Відносини «влада—опозиція» часто характеризуються як взаємоподолання, а це свідчить про психологічну неготовність до компромісу.

— Неоднозначність, розмаїтість ціннісних орієнтацій усере­дині опозиції.

— Висока здатність опозиції до короткочасних вольових зу­силь і політичної пасивності в інші часи, у довготривалій перспек­тиві.

— Використання неефективних методів щодо опонування ді­ям влади.

— Недієздатна опозиція спричиняє підвищення рівня соціаль­ної нестабільності, провокує політичну апатію населення або нав­паки — розвиток подій за конфліктним (протистояння) сцена­рієм.

Поміркуйте!

1. Поясніть, чому реальна, дієва опозиція — одна з важливих ознак демократії.

2. У демократичних державах між правлячими силами і конс­труктивною опозицією немає розбіжностей щодо прав людини, політичних процедур, форми правління і державного устрою. З приводу яких питань можуть виникати дискусії і конфлікти?

3. Які парламентські процедури використовує опозиція в сті­нах парламенту? Відповідь обґрунтуйте.

4. У яких формах проводить свою діяльність позапарламент­ська опозиція?

5. Порівняйте можливі варіанти функціонування опозиції в різ­них європейських країнах.

6. Чи може бути опозиція «нічогонеробів»?

7. Один із журналістів охарактеризував опозицію в країні N як опозицію «нічогонеробів». За яких умов можлива поява такого виду опозиції?

Запитання до теми

1. Який характер взаємин влади і опозиції може бути в різних ти­пах політичних режимів?

2. Які функції виконує опозиція в демократичних країнах?

3. Що таке ситуативна опозиція? Яку роль вона відіграє в полі­тичному житті?

4. Охарактеризуйте політичну опозицію як суб’єкт політики і влади.

5. Які специфічні риси має опозиція в Україні?

6. Від яких чинників залежить ефективність діяльності опозиції в суспільстві?