Сутність конфлікту

Соціальні науки завжди приділяли увагу вивченню протиріч, але їх не можна розглядати синонімами конфлікту. Протиріччя, супе­речності, протилежності, відмінності — це необхідні, але ще недо­статні умови для конфлікту; вони перетворюються на конфлікт тоді, коли почнуть взаємодіяти сили, які є їх носіями.

Питання про природу соціального конфлікту пов’язане з розумін­ням природи людини, її взаємозв’язку із суспільством і державою. Будь-який конфлікт, оскільки він виникає в суспільстві та відбуваєть­ся між людьми, завжди має соціальний характер. При такому підході конфлікт виступає як зіткнення двох чи більше різноспрямованих соціальних сил з метою реалізації їх протилежних інтересів в умовах взаємної протидії. Суб’єктами цих конфліктів можуть бути індивіди, малі й великі групи, соціальні рухи, економічні і політичні угрупо­вання тощо.

Конфлікт можливий, як зазначає А. Г. Здравомислов, по-перше, лише за наявності двох і більше сторін, причому в процесі його роз­витку виникають тенденції до поляризації сторін (суб’єктів), що протистоять один одному. По-друге, необхідною умовою конфлікту є наявність «дефіциту», тобто обмеженої кількості матеріальних чи духовних благ, коли всі бажаючі не можуть задовольнити своєї по­треби в них. Дефіцит може бути у вигляді речей, матеріальних чи духовних цінностей, престижних занять, професій, робочих місць та ін. По-третє, конфлікт виникає лише тоді, коли сторони намагаються досягти мети за рахунок одна одної. Досягнення однієї сторони озна­чає невдачу іншої. По-четверте, важливим аспектом конфліктних відносин є влада, бо, лише маючи її, можна контролювати і спрямо­вувати поведінку іншої сторони.

У чому полягає сутність «конфлікту»? Чи можна дати йому однозначну оцінку? У соціопсихологічній літературі склалося декілька визначень цього поняття.

Конфлікт, як і суперечності, є проявом найбільш слабких місць у соціальних відносинах, вказує на поділ інтересів між різними група­ми людей, виступає як усвідомлена, обміркована суперечність між відмінними (чи протилежними) за інтересами сторонами, які готові здійснити відповідні дії. Тож соціальний конфлікт е реальною бо­ротьбою між діючими людьми чи групами незалежно від того, які витоки цієї боротьби та засоби, що мобілізують кожну зі сторін (за Е. Гідденсом).

Конфлікт — це результат соціального напруження, яке виникло через незадоволення базових потреб людини і соціальних груп, вва­жав Питирим Сорокін, американець російського походження. Кожний конфлікт, на його думку, характеризується незадоволеністю потреб і намаганням знайти засоби для їх задоволення. Конфлікт виникає тоді, коли пригнічуються головні людські інстинкти: харчовий, само­збереження, власницький, кожен з яких може бути причиною рево­люції. Глибокий соціальний конфлікт можна відвернути тоді, вважає П. Сорокін, коли ті, хто утримує владу, визнають потреби різних со­ціальних прошарків, а також знаходять засоби для їх задоволення або компенсації, підтримуючи соціальну нерівність на рівні соціальної норми. Конфлікт — це результат соціальної нерівності між людьми. Становище людей і рівень соціальних вимог визначаються не базо­вими інстинктами, а зіставленням з іншими людьми.

Конфлікт — це результат розбіжності цілей та інтересів людей (нормативно-ціннісний підхід Е. Дюркгейма, Т. Парсонса). Соціаль­ний конфлікт виникає в тому разі, коли дві чи більше сторін переко­нані в тому, що цілі їх діяльності несумісні. Ця точка зору є найбільш узагальненою, адже в будь-якому визначенні конфлікту присутнє питання про розбіжність інтересів, цілей, боротьба за життєві ресур­си та інше.

2.2.