Управління конфліктною ситуацією

Конфлікти, що є ескалацію постійного суперництва і протистоян­ня в галузі принципових або емоційних зіткнень, порушують осо­бистий спокій, соціальну гармонію між людьми. Тому питання управ­ління соціальними конфліктами і врегулювання протиборства спря­моване на пошук джерел конфліктних ситуацій, здатність такого впливу на перебіг конфліктних подій, щоб передбачити їх результати і попередити негативні наслідки.

Поняття «управління конфліктом» є досить багатоплановим — це цілеспрямований вплив на процеси конфліктної взаємодії, що прагне за­безпечити конструктивне вирішення соціально важливих завдань, котрі актуалізувалися за умов конфлікту. Слід також погодитись із Д. Зеркі- ним, який вважає, що «управління конфліктами» вимагає врахування їх суперечливого впливу на суспільство: конструктивного (як стимулу творчої діяльності) та руйнівного (що дезінтегрує систему, витрачає ресурси на протиборство). Слід зазначити, що управління конфліктною ситуацією має ряд важливих особливостей і передбачає:

- продуманий вплив на конфліктну поведінку суб’єктів з метою досягнення результату з примирення;

- переведення конфлікту в річище раціональної взаємодії людей;

- обмеження протиборства рамками конструктивного включення суб’єктів до суспільних процесів.

Фахівці сформулювали загальні положення, які створюють спри­ятливий ґрунт для вирішення проблем управління конфліктом. Так, Ю. Запрудський відносить до них такі^[15]:

1) управління розвитком конфліктних ситуацій за змістом і сут­ністю єуправлінням людьми. Відповідно, суттєву роль тут відіграють різноманітні мотиви та чинники людської поведінки: об’єктивні та суб’єктивні, матеріальні й духовні, раціональні й емоційні, прагма­тичні та альтруїстичні, а також симпатії, антипатії, звички, сподіван­ня, очікування, стресові стани тощо;

2) управління конфліктом — це управління рівними.

3) управління конфліктом — це управління на основі інтересів, що безперечно є головним моментом конфліктного менеджменту. Чітко визначений інтерес учасників боротьби є ключем до успішного розв’язання конфліктної ситуації. Але всю мотивацію вчинків людей неможливо уявити вичерпно, тож у можливому розвитку конфліктних подій завжди присутня деяка міра ймовірності та непередбачуванос- ті. Тому, формуючи управлінський вплив на конфлікт, доцільніше говорити не про закономірності, а про ймовірні тенденції та прак­тичні результати цього впливу;

4) з політико-правової точки зору управління соціальним конфлік­том означає (найчастіше) управління великими групами людей. Отже, чималу роль тут відіграють організації, які представляють інтереси людських спільнот, відбивають міру їх організованості, ступінь сві­домості та ін. Незмінним фактом є й те, що здолати абсолютно кон­фліктне протиборство у політичній, соціально-економічній сфері суспільства об ’активно неможливо, але ефективне управління міні­мізує шкоду і руйнівні наслідки ворожнечі, перетворює деструктивну спрямованість конфлікту на конструктивну;

5) нарешті, успіх попередження і врегулювання соціальних конфлік­тів багато в чому залежить від зовнішніх об ’активних чинників, тобто загального стану політичного, економічного, соціального, культурного, релігійного тощо середовища, в якому відбуваються події конфлікту.

Конфліктологи вважають, що структура управління конфліктами містить декілька самостійних елементів: прогнозування конфліктних ситуацій; їх попередження', стимулювання конфліктів, що мають оновлюючий ефект; врегулювання ірозв ’язання конфліктів. Кожна із цих систем дії є актом свідомої активності однієї з конфліктуючих сторін або третьої сторони, що втручається у протиборство з метою досягнення примирювальних цілей.

Так, прогнозування, як конфліктологічна діагностика, не тільки запобігає виникненню конфліктних ситуацій, а також спричинене потребами ефективного управлінського впливу держави і права на всі соціальні сфери і практики. Наука конфліктологія використовує і роз­виває прогностику як одну зі своїх функцій та технологій; відсутність обґрунтованого прогнозу від початку конфлікту заганяє у глухий кут «третю силу», що має сприяти примиренню опонентів.

Конфліктологічне прогнозування є процесом отримання наукової інформації про майбутній стан соціальних відносин, державних, політико-правових, економічних процесів, явищ та подій у щоденній практиці міжлюдського спілкування на рівні осіб, груп, колективів та інших соціальних спільнот. Прогноз — це уявлення про майбутній конфлікт із певною ймовірністю визначення його об’єкта, а можли­во — предмета, місця і часу виникнення.

Наукова і практична цінність конфліктологічного прогнозу ви­значається рівнем його вірогідності, ймовірності та обґрунтованос­ті. Це забезпечується шляхом застосування відповідних методів наукового прогнозування: екстраполяції даної ситуації на майбутній стан системи, підсистеми чи іншого досліджуваного об’єкта; моде­лювання потенційної конфліктної ситуації; виокремлення постійних та змінних чинників, що здатні розбалансувати об’єкт (систему); статистичного методу; різних соціологічних опитувань, експертних оцінок.

Предметом конфліктного прогнозу може бути різноманітна інфор­мація чи рухливі, тривожні тенденції', потенційні зміни у представ­ницьких органах і держапараті влади після виборів, коли йде ротація «еліт»; наростання дисбалансу і гострих протиріч в інституціях дер­жавної влади; суперечливі тенденції розвитку законодавства, здатні викликати державно-правові конфлікти; дисфункції структур держав­ного чи галузевого управління; неефективні дії керівництва окремих галузей (наприклад, економічної, правозастосовних, оборонної, мис­тецької, наукової тощо); біфуркаційні зміни в соціальній структурі суспільства, що неминуче веде до статусних, міжгрупових конфліктів і соціальної кризи; загострення відносин між різними релігійними, національно-етнічними, культурно-ціннісними групами, які вимуше­ні існувати в одному соціальному просторі.

7.2.