Категорії та закони конфліктології

Найважливішим елементом апарату науки конфліктології є її базо­ві категорії та поняття, до системи яких слід віднести: конфлікт, супе­речність, боротьбу, зіткнення, протилежність, протистояння, за­перечення, дихотомію, дилему, девіацію, антиномію, дезінтеграцію, аномію, компроміс та ін.

Конфлікт — буквально означає зіткнення, серйозну розбіжність, суперечку, спір (за С. Ожеговим). Методологія науки надає йому чи­мало істотних визначень: конфлікт — це зіткнення протилежних або несумісних інтересів, дій, поглядів і цілей окремих осіб, соціальних груп чи спільнот, політичних партій, організацій, держав, різних со­ціальних (політичних, економічних) систем (соціополітична інтер­претація); це найбільш гострий спосіб розв’язання суперечностей, які виникають у процесі соціальної взаємодії, що полягає у протидії між суб’єктами конфлікту та зазвичай супроводжується негативними емоціями (соціопсихологічна інтерпретація).

Протилежність конфлікту — це мир, єдність, консенсус, згода, згуртованість, співробітництво, інтеграція', ці категорії використо­вуються конфліктологією, щоб відображати бажані перспективи постконфліктної взаємодії.

Категорії «суперечність» (протиріччя), «антагонізм» зберігають свій філософський зміст і в межах конфліктологічних питань, висвіт­люючи глибинні джерела, що спричиняють конфлікти. Якщо пояс­нювати походження конфліктів лише протилежністю інтересів, по­треб, цілей та прагнень людей, то це обмежить їх природу тільки суб’єктивним фактором; і хоча суб’єктивна складова конфлікту без­перечно є значущою, але вона не висвітлює всі чинники, що поро­джують зіткнення.

Тож за конфліктологічним сенсом категорія «суперечність» від­биває внутрішнє джерело будь-якого розвитку, але не поступового, а скоріш парадоксального — за наявності внутрішнього протиріччя як джерела руху. Категорія «антагонізм» характеризує форму і характер суспільних протиріч, в яких виявляються боротьба інтересів проти­лежних суб’єктів, що перебувають у непримиренних (антагоністич­них) відносинах, або відповідні соціотенденції.

Одне з важливих понять конфліктології — «структура конфлік­ту», що містить такі елементи (та їх визначення), як предмет і об’єкт, джерело та причини конфлікту, суб’єктів — учасників конфлікту, по­треби, інтереси та цілі, якими вони керуються, зміст і характер кон­фліктної взаємодії. Поняття «динаміка конфлікту», «еволюція кон­фліктів» походять з теорії еволюції природних і соціальних явищ (макроеволюція людства, антропогенез, онтогенез тварин і рослин, суспільно-історична еволюція). У подальшому сама динаміка, перед­бачає власні поняття — як етапи його розвитку, наприклад, перед- конфліктна ситуація; конфліктний інцидент; демонстрація сили; розв’язання (закінчення) конфлікту; післяконфліктна взаємодія тощо. «Розв ’язання конфлікту» — процес, який передбачає конструктивне вирішення самими суб’єктами або «третьою стороною» суперечнос­тей завдяки обранню вірної стратегії взаємодії в конфлікті чи засто­сування ефективних узлагоджувальних засобів. «Запобігання конфлік­там» — поняття, що відбиває утворення об’єктивних і суб’єктивних передумов, які сприяють запобіжному вирішенню конфліктних ситу­ацій різними конструктивними засобами та не припускають початку конфліктного протиборства.

Закони конфліктології та закономірності конфліктної взаємодії мають об’єктивний характер і сприяють гносеологічній культурі піз­нання феномену конфлікту.

1. Особливістю загально соціологічного підходу до аналізу кон­фліктів є необхідність урахування єдності та взаємодії суб ’єктивних і об ’єктивних чинників їх виникнення та розвитку.

2. У природі будь-якого соціального конфлікту закладено супе­речність, здебільш антагоністичного характеру. Але суперечність і конфлікт — це не ідентичні явища, перше з них передує наступному. Конфлікт є найгострішою формою виявлення протиріч, і хоча не кожна суперечність породжує конфлікти, але природа суперечностей безумовно конфліктогенна.

3. «Конфлікт є зворотним боком будь-якої інтеграції, — за Р. Да- рендорфом, — тому він є настільки ж неминучим у суспільстві, як й інтеграція соціальних інститутів».

4. Філософське трактування сутності конфлікту акцентує увагу на тому, що в ньому завжди відбуваються боротьба та взаємовиклю- чення протилежностей, навіть якщо вони є сторонами якоїсь ціліс­ності чи єдності; тут нездоланно здійснюється процес заперечення, який майже завжди приводить до нової якості (перехід від кількісних змін до якісних).

5. У підґрунті конфліктних стосунків завжди присутня боротьба несумісних, антиномічних понять (феноменів): Добра і Зла, геніаль­ності та посередності, розуму і чуття, краси та потвори тощо.

6. Гострота конфліктної взаємодії залежить, як зазначав Л. Ko- зер, від того, наскільки «реалістичними» (чи «нереалістичними», ірраціональними) є цілі конфліктуючих сторін. Тому найбільш го­стрими та ірраціональними є релігійні, ідеологічні та деякі етнічні конфлікти.

7. Конфлікт піддається управлінню (регулюванню) за умов його інституціоналізації, формалізації дій сторін, що протистоять одна одній, і за наявності ціннісних передумов (повага до позиції опонентів, настрій на діалог, лояльність, толерантність).

8. Соціопсихологічний підхід до аналітики конфлікту наголошує: реальна конфліктна протидія су б ’єктів може розгортатися лише в таких площинах, як діяльність, поведінка, спілкування, самоаналіз (самооцінка).

9. Політологічний підхід до конфлікту вимагає виявлення в його підвалинах прагнення сторін до влади, її ресурсів, повноваг і преро­гатив, що надає влада; і це закономірно, адже владно-політичні інте­реси часто присутні у конфліктах, але ретельно приховуються їх учасниками за іншими гаслами.

1.3.