РОЗСЕЛЕННЯ

Живі істоти, в які б вони не входили “популяційні об’єднання”, мають здатність до переміщення з одного місця на інше. Це роблять не лише швидкокрилі птахи, але й, здавалось би, нерухомі молюски і навіть “при- якорені” до ґрунтового субстрату рослини, розсилаючи у всі кінці повіт­рям, водою, за допомогою тварин і, що сьогодні надзвичайно поширено, за участю людини своє насіння.

Так відбувається процес розселення-переселення видів за межі сво­го ареалу, що приводить до заселення нових ділянок, тобто натуралізації, яка виявляється в здатності рослин і тварин приживатись і давати потомство в нових для них природних біоценозах.

Під розселенням найчастіше розуміють віддалення одних особин від інших шляхом активного або пасивного переміщення, виділяючи декілька його видів: а) віддалення насіння рослин або личинок морських зірок одне від одного і від своїх родичів; б) перебігання полівок з однієї ділянки лугу чи пасовища на іншу (при цьому на старому місці зали­шаються “осілі” особини, а втрата поновлюється за рахунок перебігання інших полівок у протилежному напрямку); в) розліт пов’язаних із су­шею птахів на сусідні острови архіпелагу в пошуках належних умов існування (або поширення тлі по змішаному деревостапу і різнотрав'ю в пошуках потрібної рослини).

М.Бігон, Дж.Харпер і К.Таунсенд звертають особливу увагу на проблему демографічного значення розселення, на фактори, які стриму­ють ці процеси. Коротко зупинимося на них, особливо на окремих цікавих прикладах. Що таке розселення — втеча чи відкриття? Передусім роз­селення полягає в тому, що особини залишають безпосереднє оточення своїх родичів і сусідів, розріджуючи скупчення і вирішуючи тим самим проблему перенаселення. Особина немовби втікає у пошуках нового місця. Однак, як наголошують автори, не не просто “втеча”, але одночас­но і пошук, і, врешті-решт, відкриття. Розрізняють два типи такого “по­шукового” розселення: 1) коли особини відвідують і “обстежують” інші ділянки, а потім повертаються в одну з них (зрозуміло, найпридатнішу) і там залишаються назавжди; 2) коли особини відвідують одне місце за іншим, а потім просто зупиняються, не “повертаючись” па старе.

Розселення типу “відкриття” трапляється доволі часто. Один з та­ких прикладів ілюструє рис.4.21, де зображена карта Великобританії із зазначенням тих місць, в яких в останні тижні літа побували молоді

Рис.4.21. Розселення ластівок-берстівок,що покинули гнізда (Ripciria riparia).

Стрілками вказано місцезнаходження двох гніздових колоній па території Англії: а — Чичестер; б — Фснланд.

ластівки, що залишили родинні гнізда. Спочатку вони розлітаються в різні боки, щоби потім зустрітися і гуртом відлетіти на південь. Навесні вони повернуться в рідні місця. Характерно, що 55% ластівок, які дожи­ли до повернення, звили гнізда близько від своєї рідної колонії, 87% — не далі 10 км і лише 2% — на віддалі понад 100 км від неї.

Пасивне розселення сушею і повітрям спостерігається у вигляді “насіннєвого дощу”. Повітряний простір з його течіями є простором па­сивного переміщення насіння багатьох видів рослин. Однак не лише кри­латки клена підвладні повітряним потокам: восени перелітають на значні відстані павуки, тримаючись за своє павутиння, як за стропи парашута. Лісівники, знаючи напрям панівних вітрів, нарізають лісосіки з таким розрахунком, щоб вітер міг занести на зруби насіння сосни чи бука. Справді, на землю з повітря падає насіннєвий дощ, несучи нове життя в нові місцезростання.

В природі поширене розселення “силоміць” за допомогою активно­го носія. Насіння багатьох трав’яних рослин, які ростуть у нижніх яру­сах лісу, мають колючки або шпичаки (гачки), що підвищує вірогідність пасивного поширення насіння ссавцями, які переносять його за допомо­гою шерсті. Відомими транспортувальниками насіння є птахи, які поїда­ють привабливі соковиті плоди, розсівають потім насіння разом зі своїм послідом.

Пасивними способами розселення користуються і окремі тварини. Наприклад, кліщі, як правило, сідають на молодого жука, який щойно вий­шов з лялечки, і злазять з нього тоді, коли той перебрався на нову купу гною. Пасивне розселення течією води поширене в основному в комах, личинки яких переносяться товщею води. Таке розселення називають ще “дрейфом”.

Демографічне значення розселення, як важливого демографічного процесу, заслуговує на підвищену увагу екологів. Наприклад, інтенсивне розселення колорадського жука в Європі в середині нашого століття завдало значної шкоди сільському господарству.

Спостерігається активне й пасивне занесення тварин людьми із найрізноманітніших кліматичних зон у міські острівні місцезростання (склади, теплиці, будинки, культури кормових рослин, озеленення).

На відміну від рослин, точний час завезення і походження тварин не завжди відомий. Давно, наприклад, оселився в Європі американський тарган Periplaneta атегісапа. Лише в 1959 р. в Центральній Європі помітили завезеного з Японії жука-водолюба Cryptopleurum Sultilae, який, напевно, зараз поширюється.

Одним із способів розселення є інвазія, або експансія виду, тобто заселення особинами певного виду нових територій, які не були до цього зайняті його популяцією. Це розширення ареалу, зайнятого видом. При­кладом інвазії можуть бути спалахи хвороб, таких, як грип. У 1918 р. ця хвороба, яка переносилась вірусом грипу, охопила всю Європу, обминув­ши лише Гренландію і Лабрадор, забравши понад 10 млн життів, тобто більше, ніж п’ятирічна перша світова війна.

Виділяють два джерела екологічної інвазії: перше — континенталь­на ізоляція з часів крейдяного періоду, яка унеможливила оптимальне використання екологічних умов певного біологічного виду; друге — інтенсивний розвиток комунікацій на планеті.

4.4.