Сучасний стан природного середовища України. Причини виникнення і розростання екологічної кризи

Донедавна розвиток людського суспільства і самоочищення навколишнього природного середовища від техногенних забруд­нень перебував у динамічній екологічній рівновазі. Проте остан­німи роками інтенсивне зростання населення планети, надзвичай­но інтенсивний розвиток промисловості, сільського й комунального господарства та інші чинники антропогенної дії на навколишнє природне середовище, незважаючи на колосальні екологічні ре­зерви біосфери, призвели до різних негативних наслідків, з якими біосфера впоратися не здатна.

Серед основних причин, що призвели до незадовільного стану довкілля, можна назвати такі:

- застарілі технології виробництва з високою енерго- та ма­теріаломісткістю, що перевищують у два-три рази відповідні по­казники в розвинених країнах;

- високий рівень концентрації промислових об’єктів у де­яких регіонах;

- відсутність ефективних природоохоронних технологій (зворотних систем водозабезпечення, очисних споруд тощо), не­задовільний рівень експлуатації існуючих природоохоронних споруд;

- відсутність ефективного правового й економічного меха­нізмів, які сприяли б використанню екологічно безпечних техно­логічних процесів.

Найбільшими забрудниками атмосферного повітря є підп­риємства теплоенергетики, які викидають близько 29 % усіх шкі­дливих забруднень. Теплова енергетика сприяє також значному забрудненню земель унаслідок накопичення великої кількості та­ких відходів, як зола, шлаки та пил. Металургійна промисловість разом із суміжними та допоміжними виробництвами є однією з найбільш забруднювальних галузей промисловості, її викиди становлять 38 % загальної кількості забруднювальних речовин. Підприємства нафтохімічного комплексу у великій кількості ви­кидають у довкілля вуглеводні, гідрогенсульфід (сірководень), сульфатну кислоту, ртуть, сполуки флуору та ін.

Висока концентрація в окремих регіонах хімічних та нафто­хімічних підприємств призвела до значного забруднення джерел водопостачання. Хімічні підприємства викидають у відкриті во­дойми близько 70 млн м³ неочищених або недостатньо очищених стоків, утворюють великі обсяги відходів, серед яких значна кіль­кість - токсичні.

Підприємства нафтогазового комплексу за рівнем шкідливо­го впливу на довкілля вважають об’єктами підвищеного екологіч­ного ризику. Вони є потенційними джерелами забруднення, що може статися в разі порушення технологічних режимів роботи устаткування або аварій.

Україна з її багаторічною енергетично-сировинною спеціа­лізацією та низьким технологічним рівнем промисловості нале­жить до числа країн з найвищими абсолютними обсягами утво­рення та накопичення відходів. Щороку в поверхневих сховищах складується понад 1,5 млрд т твердих відходів. У різних звали­щах, шламосховищах, відвалах та териконах нагромаджено всьо­го понад 20 млрд т відходів, які займають близько 130 тис. га зе­мель. Значна кількість відходів (до 90 %) утворюється на підпри­ємствах гірничодобувної промисловості під час розробки родовищ та збагачення корисних копалин. На сьогодні утилізують лише тре­тину загальної кількості відходів. При цьому частка вторинної сировини в загальному споживанні ресурсів не перевищує 15 %.

До категорій високотоксичних належать до 2 % усіх промис­лових відходів.

Порушення норм якості води досягло рівнів, що призводять до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення країни вживає недоброякісну воду, що загрожує здоров’ю нації. Втрати свіжої води на одиницю вироб­леної продукції перевищують показники розвинених країн Євро­пи в 2,5-4,5 рази.

Поверхневі води України належать здебільшого до дуже заб­руднених. Найбільш забруднені ріки - Дніпро, Сіверський До­нець і ріки Приазов’я. Чорне море відоме своїми рибними багатст­вами, за останні тридцять років перетворюється на стічну яму для половини Європи. До основних забруднювальних речовин нале­жать нафтопродукти, феноли, сполуки фосфору, нітрогену, мер­курію, важких металів тощо. Безкиснева зона, яка у 1973 р. зай­мала площу 3,5 тис. км², нині розширилась до 50 тис. км², що становить понад 10 % усієї акваторії Чорного моря. З 26 видів риб, які виловлювали рибалки в 60-ті роки, залишилось лише п’ять. Комерційний вилов скумбрії проводився в останнє у 1965 р. Загальні втрати риби становлять близько 5 млн тонн. Поки що виживає риба, яка тримається близько поверхні (анчоуси й кіль­ка). Чорне море перебуває на межі загибелі.

Основними джерелами забруднення поверхневих вод є ски­дання неочищених чи недостатньо очищених комунально-побу­тових і промислових стічних вод, поверхневий стік води з сільсь­когосподарських угідь та забудованих територій, а також ерозія ґрунтів на водозабірній площі. Це зумовило трансформацію по­верхневого природного ландшафту на 80 % поверхні басейну.

Розорюваність є найвищою в світі і досягла 56 % території країни, що призводить до зниження родючості ґрунтів через їх переущільнення. Значної шкоди завдають земельним ресурсам забруднення ґрунтів викидами промисловості та використання за­собів хімізації в аграрному секторі. Понад 40 % органіки, що утворюється в результаті діяльності великих тваринницьких ком­плексів та птахофабрик, з потенційних виробників органічних добрив перетворюється на джерела забруднення довкілля.

Значного забруднення зазнала велика територія країни після аварії на Чорнобильській АЕС. Радіонуклідами забруднено понад 4,6 млн га земель. З використання вилучено 119 тис. га сільсько­господарських угідь, у тому числі 65 тис. га ріллі.

Значною проблемою є використання відвалів видобутку ко­рисних копалин та відходів збагачення й переробки мінеральної сировини. Уже нині обсяги цих відходів перевищують 20 млрд т. Щороку викидається в атмосферу близько 12 млн т забруднюю­чих речовин. Лише за останні 2 десятиріччя від промислових ви­кидів загинуло 3,5 тис. га лісових насаджень. Радіаційного заб­руднення через аварію на Чорнобильській АЕС зазнали 3,3 млн га лісів. Значної шкоди останнім завдають пожежі, тисячі яких що­року виникають на великих лісових площах.

Площа природно-заповідного фонду становить 1,5 млн га, або 2,5 %, а за деякими даними - до 4 % території країни і є недос­татнім гарантом збереження й відтворення генофонду рослин і тварин та різноманіття природних екосистем. Під дією антропо­генного чинника кількість видів рослин і тварин, що перебувають під загрозою зникнення і занесені до Червоної книги, значно зрос­ла. До неї внесено понад 150 видів вищих рослин і 85 видів та пі­двидів тварин (ссавці -29, птахів - 28, плазунів - 6, земноводних - 4, комах - 18). Забруднення внутрішніх природних водойм, по­рушення природного гідрологічного режиму, відсутність ефекти­вних рибозахисних пристроїв на водозабірних спорудах негатив­но позначаються на відтворенні запасів цінних видів риби.

8.2.