Правове регулювання природокористування та охорони довкілля

Роль права у регулюванні взаємодії природи і суспіль­ства полягає у встановленні науково обгрунтованих правил пове­дінки людини щодо природи. Найбільш суттєві правила такої по­ведінки закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов’язковими нормами права для виконання та дотри­мання, що забезпечується державним примусом у разі їх невико­нання.

Беручи до уваги синтетичний характер проблем екології, їхній органічний зв’язок з усіма політичними, соціальними та економіч­ними факторами, стратегія природокористування в Україні має бути однією з фундаментальних складових стратегії розбудови правової, соціальної держави з ринковою економікою. Одним з таких незаперечних прав є право громадян на екологічну безпеку. Воно забезпечується комплексом юридичних, економічних, тех­нологічних і гуманітарних чинників.

Уже з перших законотворчих кроків після проголошення не­залежності в Україні визначено загальні основи природоохорон­ної діяльності в державі, забезпечено комплексне регулювання відносин щодо природного середовища як єдиного організму. За­кон «Про охорону навколишнього природного середовища» від 26 червня 1991 року — це стержневий, центральний закон у цій сфері, що не тільки проголошує, але й запроваджує систему управління в галузі природокористування. Він закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середови­ще. Це право реалізовується шляхом участі громадян в обгово­ренні проектів законодавчих актів та інших рішень в галузі охо­рони навколишнього середовища; участі в розробці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів; об’єднання в громадські при­родоохоронні організації; отримання повної і достовірної інфор­мації про стан навколишнього природного середовища.

Закон надає громадянам України право звертатися до суду з позовом на підприємства, установи і організації щодо відшкоду­вання збитків, заподіяних здоров’ю та майну внаслідок негатив­ного впливу на навколишнє середовище.

Згідно з цим Законом громадяни України мають не лише пра­ва, але й обов’язки щодо збереження природи, раціонального ви­користання її багатств, дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища. У Законі встановлені принципи охорони навколишнього природного середовища:

• пріоритетність вимог екологічної безпеки;

• гарантування екологічно безпечного становища для життя та здоров’я людей;

• екологізація матеріального виробництва;

• науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства;

• збереження просторової та видової різноманітності й ціліс­ності природних об’єктів і комплексів;

• гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього середовища, формування у населення екологічного світогляду;

• науково обгрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище;

• стягнення плати за спеціальне використання природних ре­сурсів, за забруднення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ресурсів;

• вирішення проблем охорони навколишнього природного се­редовища на основі широкого міжнародного співробітництва.

Закон закріплює екологічні права та обов’язки громадян України:

• право на безпечне для життя і здоров’я становище у навко­лишньому природному середовищі;

• участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріа­лів щодо розміщення та реконструкції об’єктів, які можуть нега­тивно вплинути на стан навколишнього природного середовища;

• участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

• одержання повної і достовірної інформації про стан навко­лишнього природного середовища та його вплив на здоров’я на­селення;

• право на подання до суду позовів на державні органи, під­приємства, установи, організації і громадян про відшкодування збитків, заподіяних їхньому здоров’ю та майну внаслідок негатив­ного впливу на навколишнє природне середовище.

Громадяни України зобов ’язані:

• берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства, здійснювати діяльність із додержанням вимог екологіч­ної безпеки, екологічних нормативів;

• не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб’єктів;

• вносити плату за спеціальне природокористування;

• компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим не­гативним впливом на навколишнє природне середовище.

Закон визначає повноваження Верховної Ради України та міс­цевих рад народних депутатів, органів управління (Кабінету Мі­ністрів України, виконавчих і розпорядчих органів місцевих рад народних депутатів) в галузі охорони навколишнього природного середовища. Спеціально уповноваженим органом управління в цій галузі є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Закон надає широкі повноваження громадським об’єднанням, зокрема:

• брати участь у проведенні спеціально уповноваженими ор­ганами перевірок виконання підприємствами, установами та ор­ганізаціями природоохоронних планів і заходів;

• проводити громадську екологічну експертизу і обнародува­ти її результати;

• одержувати інформацію про стан навколишнього природно­го середовища і джерела його забруднення;

• виступати з ініціативою проведення республіканського та місцевих референдумів з питань охорони навколишнього природ­ного середовища;

• подавати до суду позови про відшкодування збитків, заподі­яних внаслідок порушення екологічного законодавства.

Закон України «Про охорону навколишнього природного се­редовища» визначає поняття екологічної безпеки та заходи щодо її забезпечення, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об’єктів, застосування мінеральних добрив, засобів захисту рос­лин, токсичних хімічних речовин; передбачає заходи щодо охо­рони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, по­бутовими та іншими відходами.

У Законі дається поняття зон надзвичайних екологічних ситу­ацій (екологічні катастрофи, зони підвищеної екологічної небез­пеки). Встановлена дисциплінарна, адміністративна, цивільна і кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.

Основними з них є:

• порушення прав громадян на екологічно безпечне навколиш­нє природне середовище;

• порушення норм екологічної безпеки;

• порушення вимог законодавства про проведення екологіч­ної експертизи;

• допущення наднормативних, аварійних, залпових викидів і скидів у навколишнє природне середовище;

• самовільне використання природних ресурсів, перевищення лімітів та порушення інших вимог використання природних ре­сурсів;

• невжиття заходів щодо відвернення та ліквідації екологіч­них наслідків аварії та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

• порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транс­портуванні, використанні, захороненні хімічних, токсичних та ра­діоактивних речовин, виробничих, побутових та інших відходів;

• відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інфор­мації про стан навколишнього природного середовища, джерела його забруднення тощо.

Важливим є розділ про екологічну експертизу. Законодавчо закріплена її обов’язковість. Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування за всіма проектами і програмами, реалізація яких без такого вис­новку забороняється. Крім державної, Закон передбачає інші форми екологічної експертизи — громадську, наукову, які про­водяться незалежно від державної. Державні стандарти в галузі охорони навколишнього середовища проголошуються обов’язко­вими. Визначена система екологічних нормативів: гранично до­пустимі й тимчасово узгоджені викиди і скиди забруднювальних речовин; гранично допустимі рівні шуму, електромагнітного ви­промінювання та інших шкідливих впливів, а також норми і пра-

вила радіаційної безпеки; норми і правила природокористування, які встановлюються і вводяться в дію Міністерством охорони здоров’я та Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.

Закон передбачає, що в Україні громадянам гарантується пра­во загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреацій­них, матеріальних тощо).

В межах закону природні ресурси поділяються на республі­канські (загальнодержавні) та місцеві. До республіканських при­родних ресурсів віднесено територіальні води, природні ресурси континентального шельфу та економічної (морської) зони і поверх­неві води, що розташовані або використовуються на території більш ніж однієї області; лісові ресурси; види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України; природні ресурси в межах об’єктів природно-заповідного фонду республіканського значен­ня; корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

Законом передбачено, що Україна приєднується до всіх видів міжнародного співробітництва у галузі охорони природи та раці­онального використання природних ресурсів, яке здійснюється шляхом укладання договорів, угод, а також участі в природоохо­ронній діяльності ООН, інших урядових і неурядових організацій.

Закон України «Про охорону навколишнього природного се­редовища», який є стрижневим, доповнюється низкою інших екологічних законів, які регулюють правовідносини в усіх важ­ливих сферах взаємодії людини і природи. До таких законів в пер­шу чергу відноситься Земельний кодекс України, вперше прий­нятий 13 березня 1992 року. Зараз діє Земельний кодекс України в редакції 2001 року. Він регулює охорону і раціональне викори­стання земель. У кодексі встановлено дві форми власності на зе­млю: державна і приватна. За громадянами України закріплено право на одержання земельної ділянки у приватну власність за плату або безоплатно. Земельні ділянки можуть надаватися в по­стійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди.

Земельний кодекс встановив переважне надання земель для потреб сільського господарства з метою забезпечення раціональ­ного використання родючих земель.

Охорона цінних і продуктивних земель (ріллі, ділянок, зайня­тих багаторічними насадженнями, земель природоохоронного, рекреаційного призначення, курортів тощо) досягається встанов­ленням особливого порядку їхнього вилучення для державних і громадських потреб.

Земельний кодекс встановлює обов’язки власників земельних ділянок та землекористувачів щодо охорони земель:

• використовувати землю ефективно і відповідно до цільового призначення;

• підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки внаслідок своєї господарської діяльності;

• здійснювати захист земель від водної та вітрової ерозії, за­бруднення та інших процесів руйнування задля збереження і під­вищення родючості землі.

При розміщенні, проектуванні, будівництві та введенні в дію нових та реконструйованих об’єктів і споруд передбачається додер­жуватися екологічних та санітарних вимог щодо охорони земель.

У разі порушення вимог земельного законодавства (самовіль­ного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель, невиконання вимог природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництва і введення в експ­луатацію об’єктів, котрі негативно впливають на стан земель, та інших) настає адміністративна, кримінальна або цивільна (від­шкодування заподіяної шкоди) відповідальність згідно із законо­давством України.

Водний кодекс України ( прийнятий 6 червня 1995 року) за­безпечує правову охорону вод від забруднення, засмічення і ви­снаження і регулює порядок їхнього використання.

Водний кодекс встановлює пріоритет питного і побутового водокористування. Для охорони вод, які використовуються для питних і побутових, курортних, лікувальних і оздоровчих потреб, встановлюються округи і зони санітарної охорони із суворим ре­жимом використання, а також водоохоронні зони лісів.

У Водному кодексі закріплені обов’язки водокористувачів щодо раціонального використання водних об’єктів, економного використання води, відновлення і поліпшення її якості. Власники засобів водного транспорту, лісосплавні організації повинні не допускати забруднення і засмічення вод внаслідок втрат мастила, пального, хімічних речовин і нафтопродуктів, деревини.

Сільськогосподарські підприємства повинні запобігати забруд­ненню вод мінеральними добривами і отрутохімікатами. У Вод­ному кодексі встановлено кримінальну або адміністративну від­повідальність за порушення водного законодавства (самовільне захоплення водних об’єктів, забруднення і засмічення вод, безгос- подарське використання вод, введення в експлуатацію підпри­ємств та інших об’єктів без споруд, які відвертають забруднення і засмічення вод), а також передбачено відшкодування збитків, які заподіяні порушенням водного законодавства.

Лісовий кодекс України, прийнятий 21 січня 1994 року, регу­лює правові відносини з охорони і відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей та підвищення продуктивності, раціо­нального використання та відтворення лісів.

Відповідальність (дисциплінарну, адміністративну, цивільно- правову або кримінальну) за порушення лісового законодавства несуть особи, винні в:

• незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників;

• порушенні вимог пожежної безпеки в лісах, знищенні або пошкодженні лісу внаслідок підпалу або недбалого поводження з вогнем;

• внаслідок забруднення лісу хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними во­дами та інших видах шкідливого впливу;

• порушенні строків лісовідновлення;

• знищенні або пошкодженні лісових культур, сіянців або сад­жанців у лісових розсадниках і на плантаціях, а також природно­го підросту та самосіву на землях, призначених для відновлення лісу, тощо.

Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994 року, ре­гулює гірничі відносини, забезпечуючи раціональне, комплексне використання надр для задоволення потреб суспільства у мінераль­ній сировині, охорону надр, гарантуючи безпеку людей, майна, нав­колишнього природного середовища при користуванні надрами.

Кодекс визначає поняття про надра, порядок і види користу­вання надрами, основні вимоги в галузі охорони надр. Такими вимогами, зокрема, є:

• забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр;

• додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування;

• раціональне вилучення і використання корисних копалин і наявних у них компонентів;

• недопущення шкідливого впливу робіт, пов’язаних з корис­туванням надрами;

• охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обвод­нення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корис­них копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку, тощо.

У Кодексі про надра встановлений перелік правопорушень за­конодавства про надра, які тягнуть за собою дисциплінарну, ад­міністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно з законодавством України:

• самовільне користування надрами;

• порушення норм, правил і вимог щодо проведення робіт з геологічного вивчення надр;

• вибіркове вироблення багатих ділянок родовищ, що призво­дить до наднормативних втрат корисних копалин;

• наднормативні втрати і погіршення якості корисних копалин при їх видобуванні;

• пошкодження родовищ корисних копалин;

• невиконання правил охорони надр та вимог щодо безпеки людей, майна і навколишнього природного середовища від шкід­ливого впливу робіт, пов’язаних з користуванням надрами, тощо.

Закон України про охорону атмосферного повітря, прийня­тий 16 жовтня 1992 року, спрямований на збереження природно­го стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки людини, а також відвер­нення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище.

Закон встановлює екологічні норми і нормативи в галузі охо­рони атмосферного повітря, безпеки атмосферного повітря (гра­нично допустимих концентрацій забруднювальних речовин в ат­мосферному повітрі, гранично допустимих викидів забрудню­вальних речовин для кожного стаціонарного та пересувного дже­рела викиду).

Підприємства, установи, організації, діяльність котрих пов’я­зана з негативним шкідливим впливом на атмосферне повітря, повинні вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруд­нювальних речовин і зниження шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів, здійснювати контроль за обсягом та скла­дом забруднювальних речовин, забезпечувати безперебійну та ефективну роботу очисного обладнання.

Закон регулює діяльність, що впливає на погоду і клімат. Під­приємства повинні скорочувати і в подальшому повністю припи­нити виробництво та використання речовин, які шкідливо впли­вають на озоновий шар або можуть призвести до негативних змін клімату. Закон встановлює вимоги щодо охорони атмосферного повітря при видобуванні корисних копалин; при застосуванні за­собів захисту рослин, міндобрив та інших препаратів; при розмі­щенні й розвитку міст та інших населених пунктів; при пого­дженні місць забудови, проектів будівництва і реконструкції під­приємств та інших об’єктів, які впливають на стан атмосферного повітря.

У Законі встановлено перелік порушень законодавства про охорону атмосферного повітря:

• порушення прав громадян на екологічно безпечний стан ат­мосферного повітря;

• перевищення лімітів та нормативів гранично допустимих викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря, гранично до­пустимих рівнів шкідливого впливу на атмосферу повітря фізич­них і біологічних факторів;

• здійснення незаконної діяльності, яка негативно впливає на погоду і клімат;

• невиконання розпоряджень і приписів, які здійснюють фор­ми контролю за станом атмосферного повітря, тощо.

Особи, винні у порушенні законодавства про охорону атмос­ферного повітря, несуть адміністративну чи кримінальну відпові­дальність, а також повинні відшкодовувати збитки, заподіяні внаслідок правопорушень.

Закон «Про природно-заповідний фонд України», прийнятий 16 червня 1992 року, визначає правові основи організації, охоро­ни і використання природно-заповідного фонду, відтворення йо­го природних комплексів і об’єктів. До природно-заповідного фонду належать природні і біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ят­ки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні пар­ки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші та водно­го простору, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цін­ність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтри­мання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Природно-заповідний фонд охороняється відповідно до цього закону як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Зараз Верховною Радою України проводиться велика законо­творча діяльність щодо удосконалення чинного законодавства в сфері природокористування та охорони навколишнього природ­ного середовища.