ЕКОЛОГІЧНІ СТОСУНКИ (ЗВ’ЯЗКИ)

Екологічні стосунки виступають на всіх рівнях екологічних систем як безпосередньо між організмами, так і між організмами й оточуючим се­редовищем. Найпростішим прикладом є залежність організму від пев­них чинників, які присутні в оточуючому середовищі.

В природі реалізується величезне розмаїття екологічних зв’язків, серед яких найбільше поширені такі: хижацтво, паразитизм, симбіоз і конкуренція.

Розмаїття впливів і залежностей, що виявляються в екосистемах, виз­начає зміст перебігу екологічних процесів, а також внутрішніх стосунків у межах цих систем. Перші спроби класифікувати екологічні стосун­ки в біоценозі зроблено Клементсом і Шелфордом у 1939 р., які виділили в них два типи, або цикли (рис. 1.5): І цикл охоплює збуджу­

ючу дію середовища на організм, тобто акцію, а також зворотню реакцію організму, тобто його вплив на оточення; II цикл охоплює коакції, або ж впливи одних організмів на інші. Слід зазначити, що стосунки між особинами одного виду можуть суттєво відрізнятись від стосунків осо­бин різних видів.

Екологічні стосунки виразно проявляються на всіх рівнях організації живого.

Рівень організму. Екологія поодинокого організму являє собою І цикл стосунків. До організмів доходять збудження і впливи фізико-хімічного середовища у вигляді акції. Відповідь організму на дію середовища, тоб­то реакція, являє собою як вичерпування зі середовища засобів для сво­го існування, так і перетворення цього середовища шляхом виділення власних субстанцій.

Як правило, І цикл реалізується в умовах піонерного заселення місць, позбавлених життя (заростання кар’єрів чи піщаних дюн). У нормаль­них умовах на І цикл накладається II, який виникає внаслідок співжиття особин одного або декількох видів. Наприклад, після піонерного заселення звалища поодинокими трав’яними рослинами з’являються зарості чагарників і дерев, утворюючи більш-менш стале угруповання.

Рівень популяції. На кожну природну популяцію діють сили, які спри­чинюють скорочення чисельності особин як через нищівні дії середови­ща, що завершуються фізіологічною смертю особин, так і через впливи організмів, що належать до інших видів, для яких дана популяція є дже­релом споживання або ж конкурентом.

Основним типом внутріпопуляційної коакції є пропагація (від лат. пропагіре — поширення). Вона охоплює розроджувальні зв'язки між особинами, внаслідок яких чисельність популяції зростає. Завдяки пропагації вирівнюється попередня чисельність і одночасно продукують­ся її надлишки, що створює умови для територіальної експансії популяції.

Пропагаційні зв’язки реалізуються або ж завдяки безпосереднім контактам, або ж за допомогою інших організмів шляхом зоогамії або ентомогамії, деколи ж за участю самого середовища, наприклад, за допо­могою вітру (анемогамія) або води (гідрогамія). Для існування в популяції пропагаційних зв’язків не завжди має бути особиста близькість інших особин. У випадку безпосереднього запліднення необхідна взаємна толерантність особин, яка загалом поширена у світі тварин.

Одночасно з толерантними зв’язками в популяціях спостерігаємо коакційні кооперації, які полягають у взаємодії особин для забезпечен­ня свого існування. Ці цілі реалізуються в популяціях шляхом створен­ня таких зв’язків: а) родинних (наприклад, родина Fagaceae в лісових асоціаціях представлена родами бук, дуб і граб); б) стадних (дикі свині); в) різні форми скупчення організмів (бджолиний рій, мурашникова колонія) тощо.

Між особинами в межах популяції спостерігаються прояви коакційних дизкооперацій, тобто впливів, які є безпосередньо або опосе­редковано шкідливими для особин.

Біоценотичний рівень характеризується переважно дизкоопе раційними коакціями між окремими популяціями. Тут домінують зв’яз ки експлуатаційного типу, тобто такі, при яких одна з популяцій (експ луатована) втрачає, а інша (експлуатуюча) користується цим. За винят ком більшості зелених рослин (автотрофів) усі популяції організмів консументів (споживачів органічної речовини), що входять до складу біоценозу, одночасно експлуатуються і є експлуатованими. Цей тип екологічних зв’язків в сфері біоценотичного рівня гарантує обіг матерії в природі і відповідно тривалість життя. Поряд з експлуатаційними зв’яз­ками в біоценозах поширена конкуренція, або ж суперництво окремих популяцій, особливо сильна у випадку експлуатування оточення, обмеже­ного природними факторами, такими, як корм, місця плодоношення тощо.

На рівні міжвидових стосунків виступають також зв’язки коопераційного типу, такі, як симбіоз і толеранційні зв’язки між вида­ми, біологічні потреби яких не перекриваються. Зразком таких толеран­тних стосунків є лугове різнотрав’я, де багато видів протягом тривалого періоду розвитку живуть в умовах взаємодії.

Екологічні залежності, які виступають в тій чи іншій системі, ста­новлять її екологічний механізм, який вирішує напрямки змін чисельності, стану і величини біомаси, а отже, і обігу енергії. Екологічний механізм, який реагує на зміни, що відбуваються у середовищі, одночасно окрес­лює напрям процесів розвитку екосистеми.

1.3.