Екологічна освіта в Україні

В Україні передбачається формальна та неформальна екологічна освіта. Формальною екологічною освітою вважають: дошкільне виховання, шкільну екоосвіту, середню спеціальну екоосвіту, вузівську екоосвіту, післядипломну освіту, для якої передбачається десять рівнів рис.3.6.1.

Шкільна освіта охоплює молодші, середні та старші класи. Ековиховання учнів необхідно здійснювати і в процесі вивчення предметів, передбачених навчальними планами, і в спеціальностях екологічного спрямування - „Біологія", „Екологія", „Валеологія". На всіх трьох рівнях учні повинні отримати передбачувані робочими програмами знання з екології, ознайомитися з основними законами екології, виробити уміння проводити спостереження за біологічним об'єктом та брати активну участь в природоохоронній діяльності. Важливу роль в ековихованні учнів відіграють гуртки біологічно- екологічного, географо-екологічного спрямування, що діють в

більшості шкіл України. Результативну ековиховну роботу серед учнів шкіл проводять екологічні організації. В Україні широко відома молодіжна екологічна організація „Екологічна варта", яка налічує тисячі організацій і проводить результативну просвітницьку та практичну діяльність.

На четвертому рівні, в 9-11 класах, учні можуть залучатися до проведення наукових досліджень на екологічну тематику. Наукові дослідження, як засвідчує досвід, учні здійснюють в гуртках, які діють в школах, на станціях юннатів в рамках Малої академії наук. В багатьох школах, ліцеях та гімназіях функціонують екологічні класи, в яких за окремими програмами вивчають екологічні дисципліни.

Бажано на рівні шкільної екоосвіти досягти розуміння учнями основних законів екології, сформувати в них екологічний світогляд, пробудити потребу активних дій для збереження природи та уміння участі в екологічних акціях і рухах.

Середня спеціальна екоосвіта охоплює професійні училища, технікуми та коледжі. В цих навчальних закладах готують лаборантів, екологів, молодших спеціалістів-екологів та бакалаврів-екологів. Підготовка здійснюється за затвердженими навчальними планами і спрямована на отримання початкової або вищої екологічної освіти. Вивчаючи базові та спеціальні дисципліни, учні та студенти засвоюють методики оцінки ступеня забрудненості повітря, поверхневих і підземних вод, грунтів, рослинного і тваринного світу, оцінки факторів формування полів забруднень, оцінки екологічного стану територій, біоіндикації водних екосистем, проведення моніторингу. Під час навчання отримують уміння і навички проведення визначень показників, які характеризують стан природних ресурсів, та участі в проведенні екологічних акцій. Наукова робота з екологічної тематики здійснюється під керівництвом викладачів навчальних закладів.

Бажано на рівні початкової або вищої екологічної освіти сформувати у випускників екологічний світогляд, надати їм глибокі екологічні знання і сформувати навички оптимального природокористування та виховання підростаючого покоління.

Вузівська освіта охоплює: технічні, гуманітарні вищі навчальні заклади, в яких викладають екомінімум, та ВНЗ, в яких готують фахівців спеціальності „Екологія". При підготовці фахівців для народного господарства, необхідно особливу увагу приділити 307

підготовці фахівців, які здатні вирішувати важливі питання в галузях народного господарства, раціональному використанні природних ресурсів; готувати фахівців, здатних уявляти і враховувати спектр економічних, соціальних і екологічних наслідків конкретних технічних, технологічних та виробничо-економічних і управлінських рішень.

Підготовка фахівців у ВНЗ за напрямком „Екологія" спрямована на набуття випускником знань та умінь:

- оцінювання сучасного екологічного стану, виявлення небезпечних регіонів з метою науково - обґрунтованої санації територій та запобігання виникнення еколого-залежних вад серед біоти та населення, прогнозування стану генофонду нації;

- встановлювати причинні зв'язки між екологічними факторами, умовами та рівнями захворюваності населення;

- оцінювати вплив народногосподарських об'єктів на навколишнє середовище; визначати розміри плати підприємств за забруднення довкілля і використання природних ресурсів;

- здійснювати екологічний митний контроль, екологічний контроль транспорту, а також контроль екологічної ситуації в населених пунктах, районах та областях;

- оцінювати екологічний стан на

нафтогазопромисловому, енергетичному, будівельному, транспортному, хімічному, лісо- та сільськогосподарському або іншому виробничому підприємстві.

Бажано на рівні вузівської вищої фахової екологічної підготовки сформувати у випускників систему екологічних переконань особистості, які мають визначати лінію поведінки фахівця в галузі охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, необхідності протистояти розвитку регіональних і глобальних екологічних криз та активної участі в екорухах та екологічного виховання населення.

Післядипломна екологічна освіта забезпечує підготовку фахівців-екологів найвищої кваліфікації: кандидатів і докторів наук в галузі екології та на базі аспірантури чи докторантури, які діють при випускових кафедрах ВНЗ, науково-дослідних інститутах. Особливістю підготовки кандидатів та докторів наук є те, що атестація кадрів здійснюється з присудженням ступенів з сільськогосподарських, біологічних, географічних, технічних спеціальностей.

Напрям загальної та прикладної екології, який належить до сільськогосподарських наук, досліджує процеси, що відбуваються в агросфері та лісових екосистемах - як частині біосфери. Вирішує фундаментальні проблеми формування агро- та лісових екосистем, виявляє механізми та наслідки дії природних і антропогенних чинників та їх функціонування, розробляє оптимальні моделі цих систем, методи і заходи вирішення екологічних проблем у всіх галузях АПК, досліджує вплив техногенних чинників на агро- і лісові екосистеми, вивчає особливості діяльності їх біоти, біотичного кругообігу речовин, екологічних механізмів в агро- і лісових екосистемах, що спрямовані на вирішення практичних питань, вивчає шляхи ефективної екологічного менеджменту

сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва та агро- і лісоекологічного бізнесу.

Серед основних напрямків досліджень на особливу увагу заслуговують такі проблеми:

- вивчення впливу природних і антропогенних чинників на екологічний

стан агро - і лісових та водних екосистем; [

- розробка математичних моделей оцінки екологічних ризиків територій;

- дослідження біоти в агро- і лісових та водних екосистемах;

- розробки методології, методів біоіндикації довкілля, екологічного контролю, управління, екологічного аудиту, експертизи та маркетингу

в сільськогосподарському та лісогосподарському виробництві.

Не менш важливими для вивчення слід вважати такі завдання:

- удосконалення та створення нових ресурсозберігаючих агро- і лісових технологій з метою підвищення їх стійкості та продуктивності;

- розробки ефективних екологічних методів утилізації відходів виробництв;

- розробки технологій і регламентів виробництва екологічно чистої продукції, в тому числі і на забруднених радіонуклідами територіях;

- оцінки екологічного стану агро- і лісових та водних екосистем, визначення антропогенного навантаження на території, басейни річок;

- розробки заходів відновлення екологічної рівноваги в екосистемах та поліпшення використання природних ресурсів;

- розробки стратегій сталого розвитку територій та населених пунктів.

Для налагодження неформальної екологічної освіти та виховання слід на державному рівні цілеспрямовано використовувати засоби масової інформації, базу природно- заповідного фонду та його фахівців, церкву, краєзнавчі та спеціальні природничі музеї, універсальні наукові бібліотеки для поширення та популяризації екологічних знань серед різних верств населення.

Основні завдання неформальної екологічної освіти вирішуються шляхом виховання екологічного мислення громадян та розв'язання насущних природоохоронних завдань і проблем:

- розуміння громадянами України сучасних проблем навколишнього середовища й усвідомлення того, що єдиним шляхом до виживання є докорінна зміна свідомості усіх верств населення у ставленні до природи;

- розвиток особистої відповідальності за стан навколишнього середовища на національному та глобальному рівнях;

- відродження кращих традицій українського народу у взаємовідносинах з природою та засвоєння відомих досягнень світової практики;

- залучення всіх громадян до активної природоохоронної діяльності на основі набутих знань та цінних рекомендацій вчених;

- оволодіння громадянами фаховими знаннями у системі «Людина - Суспільство - Природа» та їх використання при розв'язанні екологічних проблем у життєвих ситуаціях;

- розвиток навичок та уміння приймати необхідні рішення щодо проблеми навколишнього середовища, оволодівання екологічними знаннями та відповідною поведінкою.

У вирішенні безперервної екологічної освіти та виховання значну роль відіграє міжнародне співробітництво. При вирішенні проблеми екоосвіти та виховання в Україні слід активізувати міжнародне співробітництво і, в першу чергу, проведення міжнародних регіональних конференцій з цих проблем. Таке співробітництво буде сприяти цивілізованому підходу до формування нової екологічної свідомості та екологічної політики держави.

Для прискорення реалізації концепції слід:

- активно розвивати міжнародні зв’язки з питань екоосвіти та виховання з розвинутими країнами світу.

- розширити стажування українських вчених за кордоном, сприяти науковим установам, виданню спільних наукових праць з екології та екоосвіти;

- на базі ВНЗ України створити міжнародний навчальний центр екологічної освіти та виховання і сприяти налагодженню прямих зв’язків із провідними країнами світу;

- створити спільно з іноземними навчальними закладами навчальні та наукові програми в галузі екологічної освіти та виховання, обмін вже існуючих програм;

- налагодити обмін науково-технічним досвідом у цій галузі, створити міжнародні центри підвищення кваліфікації у галузі екологічної освіти та виховання;

- організувати та проводити міжнародні семінари, конференції, симпозіуми та наради з екологічної освіти та виховання;

- створити спільні навчально-освітні програми, туристично- екскурсійні організації, фонди та спілки з метою здійснення програм екологічної освіти та виховання.

Екологічна освіта громадян України є базою для реалізації завдань охорони навколишнього середовища, соціального культурного розвитку суспільства. Вирішення цих проблем можливе лише на основі розробки єдиної системи управління і на загальному, і на регіональному рівнях, яка б визначала державну політику та формувала б програму у цій галузі. Основне завдання державного управління екоосвіти:

- удосконалення змісту та форм загальної обов'язкової екологічної, навчальної та виховної роботи серед громадян України;

- розробка та створення систем юридичних гарантій неухильного виконання вимог у галузі екологічної освіти і виховання відповідними відомствами та їх установами;

- контроль за виконанням та додержанням вимог екологічної законності та екологічної моралі.

Складовою частиною системи управління повинна бути інформаційна служба, яка б доносила екознання до населення та прищеплювала громадянам елементи екологічної культури та свідомості.

Системі управління слід підпорядкувати перепідготовку та підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Невідкладним стане і перегляд навчальних планів та програм дошкільних установ, шкіл, середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, атестаційних та кваліфікаційних вимог до спеціалістів, підготовка нормативних документів для контролю якості екологічної освіти.

3.7.